н-Холіноблокатори включають дві групи; 1) гангліоблокатори – засоби, які блокують н-холінорецептори симпатичних та парасимпатичних гангліїв; 2) курареподібні засоби, або міорелаксанти периферичної дії, які блокують н-холінорецептори нервово-м'язових синапсів.
Міорелаксанти периферичної дії (курареподібні засоби)
Міорелаксантами (курареподібними засобами) називають речовини, які призводять до тимчасового оборотного розслаблення або паралічу скелетних м'язів.
Кураре – екстракт із соку південноамериканської рослини, виду Strychnos, який використовували як отруту для стріл, що паралізує тварин. Параліч при дії кураре зумовлений припиненням передачі збудження з рухових нервів на скелетні м'язи. Основна діюча речовина кураре – алкалоїд d-тубокурарин. Нині відомо багато інших курареподібних препаратів. Механізм дії цих засобів полягає в утворенні комплексу з н-холінорецепторною ділянкою мембрани м'язового волокна (постсинаптична мембрана). Залежно від функціональних властивостей утвореного комплексу міорелаксанти діляться на 2 групи: 1) засоби антидеполяризуючої (недеполяризуючої) дії; 2) засоби деполяризуючої дії.
Антидеполяризуючі (недеполяризуючі) засоби – піпекуронію бромід (ардуан), векуронію бромід (норкурон), рокуронію бромід (есмерон). Ці препарати (біс- четвертинні амонієві сполуки) при внутрішньовенному введенні зумовлюють швидке розслаблення скелетних м'язів, яке триває 30-60 хв. Спочатку розслабляються м'язи голови та шиї, а потім кінцівок, голосових зв'язок, тулуба і в останню чергу (при великих дозах) дихальні (міжреберні і м'язи діафрагми), що призводить до зупинки дихання. На ЦНС четвертинні амонієві сполуки не впливають, оскільки вони погано проникають через гематоенцефалічний бар'єр. Із антидеполяризуючих міорелаксантів третинної будови раніше використовували меліктин, який застосовували при підвищеному тонусі скелетних м'язів. Антидеполяризуючі міорелаксанти, зв'язуючись із н-холінорецептором, “прикривають” (екранують) його від дії синаптичного ацетилхоліну. Внаслідок цього нервовий імпульс не спричиняє деполяризації мембрани м'язового волокна (тому препарати називаються антидеполяризуючими). Ці сполуки конкурують (конкурентні міорелаксанти) з ацетилхоліном за н-холінорецептори постсинаптичної мембрани: у разі збільшення кількості ацетилхоліну в синапсі (наприклад, при введенні антихолінестеразних засобів) медіатор витісняє міорелаксант із зв'язку з мембраною і сам утворює комплекс з рецептором, зумовлюючи деполяризацію.
Антидеполяризуючі препарати можуть спричинити зниження артеріального тиску, блокуючи н-холінорецептори гангліїв та сприяючи вивільненню гістаміну. Гіпотензивний ефект більше виражений у тубокурарину хлориду, ніж у піпекуронію броміду та ін. Міорелаксантний ефект посилюється деякими засобами для наркозу (фторотан та ін.). Антагоністами антидеполяризуючих (конкурентних) міорелаксантів є антихолінестеразні засоби (прозерин), які інгібують синаптичну холінестеразу (фермент, який руйнує ацетилхолін) і сприяють накопиченню ацетилхоліну. Антидеполяризуючі міорелаксанти застосовують під час об'ємних оперативних втручань для тривалого розслаблення м'язів. Крім того, їх використовують для усунення судом у хворих на правець.
Деполяризуючий міорелаксант суксаметонію йодид (дитилін), який широко застосовують у медичній практиці, є дихоліновим ефіром бурштинової кислоти (сукцинілхолін) і завдяки великій структурній подібності до ацетилхоліну не лише зв'язує н-холінорецептор скелетних м'язів (за аналогією з тубокурарином), але й збуджує його, зумовлюючи деполяризацію постсинаптичної мембрани (подібно до ацетилхоліну). На відміну від ацетилхоліну, який негайно руйнується холінестеразою, дитилін дає стійку деполяризацію і, після короткочасного (10-15 с) скорочення, м'язове волокно розслаблюється, а його н-холінорецептори втрачають чутливість до медіатора. Закінчується дія дитиліну через 3-10 хв, і протягом цього часу він вимивається з синапса й гідролізується псевдохолінестеразою. Природно, що антихолінестеразні засоби, сприяючи накопиченню ацетилхоліну, подовжують і посилюють дію деполяризуючих міорелаксантів. Застосовують дитилін для короткочасної міорелаксації при інтубації трахеї, вправленні вивихів, репозиції кісток при переломах, проведенні бронхоскопії тощо.
Можливі такі ускладнення: 1) післяопераційний біль у м'язах (на початку деполяризації з'являються фібриляторні скорочення м'язів, посмикування, які стають причиною післяопераційного болю в м'язах); 2) підвищення внутрішньоочного тиску;
3) порушення серцевої діяльності. У випадку передозування дитиліну застосовують штучне дихання, переливають свіжу кров з високою активністю псевдохолінестерази і коригують електролітні порушення. Міорелаксанти застосовують у стоматологійної анастезії.
Гангліоблокатори
Гангліоблокатори – це лікарські препарати, які блокують гангліонарні н-холінорецептори периферичної нервової системи, що призводить до зупинки проведення імпульсів крізь вегетативні ганглії.
Фармакокінетика. Гангліоблокатори є похідними четвертинного (бензогексоній, пентамін, гігроній) або третинного (пірилен) аміну. Усі четвертинні аміни погано всмоктуються у травному каналі, не проникають у ЦНС, а третинні – легко резервуються в кишечнику і проникають через гематоенцефалічний бар'єр.
За тривалістю дії гангліоблокатори поділяють на препарати короткої, середньої та тривалої дії.
Класифікація за тривалістю дії
• 1. Препарати середньої тривалості дії (1-4 год): бензогексоній, пентамін.
• 2. Препарати короткочасної дії (15-20 хв): гігроній (нині застосовують рідко).
Фармакодинаміка. Гангліоблокатори за хімічною структурою нагадують ацетилхолін. В результаті конкурентного антагонізму із ним за н-холінорецептори ганглі-онарних нейронів дані препарати блокують ці рецептори і переривають проведення нервового імпульсу крізь ганглії, хоча ацетилхолін продовжує виділятися на прегангліонарних ділянках парасимпатичних і симпатичних нервів. Блокуюча дія гангліоблокаторів розповсюджується і на н-холінорецептори каротидних клубочків, наднирників, ЦНС, але у значно меншому ступені, ніж на ганглії.
В результаті блокади гангліїв судинозвужуючих симпатичних нервів виникає розширення судин і пониження артеріального тиску. Падінню артеріального тиску сприяє і те, що препарати блокують і н-холінорецептори мозкового шару наднирників, в результаті зменшується вихід адреналіну, і вміст його в крові падає. Гангліоблокатори розширюють периферичні судини, поліпшують кровопостачання і мікроциркуляцію судин кінцівок і тому застосовуються при спазмах периферичних судин.
Гангліоблокуючі засоби попереджують проведення збудження і крізь парасимпатичні ганглії, тому викликають в организмі фармакологічні ефекти, аналогічні ефектам холіноблокаторів. Блокуючи ганглії блукаючого нерва, препарати зменшують секрецію шлункового соку, послаблюють моторику і тонус органів шлунково-кишкового тракту, здійснюють бронхорозширюючу і спазмолітичну дію, нормалізують порушену трофіку тканин. З тієї самої причини прискорюються скорочення серця, розвивається параліч акомодації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засоби, що блокують н-холінорецептори (н-холіноблокатори, н-холінолітики)“ на сторінці 1. Приємного читання.
