Оксазолідинони – синтетичні протимікробні засоби, активні відносно грам- позитивних мікроорганізмів. До препаратів цієї групи належать лінезолід (зивокс).
Лінезолід впроваджений у клініку для лікування інфекцій, спричинених метици- лінорезистентним S. aureus (MRSA) та ванкоміцинорезистентними ентерококами (VRE). Проявляє активність щодо S. pneumoniae, який резистентний до цефтріак- сону, кліндаміцину, тетрацикліну, хлорамфеніколу. Впливає на грампозитивні та грамнегативні анаеробні мікроорганізми.
Інгібує синтез білків бактеріальної клітини на ранніх етапах трансляції шляхом необоротного зв'язування з 30S та 50S субодиницями рибосом, в результаті чого порушується формування пептидного ланцюжка.
Фармакокінетика. Препарат має 100 % біодоступність при застосуванні всередину, яка не залежить від приймання їжі. Добре розподіляється в організмі.
Показання до застосування. Лінезолід використовують для лікування інфекцій різної локалізації (позалікарняна та госпітальна пневмонії, інфекції шкіри та м'яких тканин, інтраабдомінальні, ендокардит, сепсис, в т.ч. катетер-асоційований), спричинених мультирезистентною грампозитивною флорою, насамперед стафілококами (в тому числі метицилінорезистентними та коагулазонегативними) та ентерококами. При патології, спричиненій ванкоміцинорезистентними ентерококами, лінезо- лід, поряд із хінупристином/дальфопристином (синерцид), є засобом вибору.
Лінезолід використовується всередину чи внутрішньовенно по 400-600 мгз інтервалом 12 год. Тривалість лікування коливається від 14 до 28 днів і залежить від збудника, локалізації та важкості інфекції. При лікуванні процесів, спричинених поліасоційова- ною флорою, при наявності грамнегативних збудників лінезолід необхідно використовувати у комбінації з цефалоспоринами III–IV поколінь або з фторхіколонами.
Побічна дія. При нетривалому застосуванні лінезолід є порівняно безпечним препаратом. Може викликати діарею, дисбактеріоз, суперінфекцію грибами Candida, нудоту, блювання, спотворення смакових відчуттів, головний біль. При тривалому призначенні може спричинити тромбоцитопенію, периферичну нейропатію, в тому числі зорового нерва, алергічні реакції, панкреатит, пошкодження печінки.
Похідні нітрофурану
Виявляють переважно бактеріостатичну дію, стійкість до них розвивається повільно. Спектр дії широкий – грампозитивні (стрептококи, пеніциліназопродукую- чі стафілококи) і грамнегативні (кишкова паличка, сальмонели, шигели, клебсієли, ентеробактери) бактерії, а також великі віруси, трихомонади, лямблії та гриби роду Candida. Забезпечують антимікробну дію у присутності гною та інших продуктів тканинного розпаду.
Препарати нітрофуранів:
• 1. Для зовнішнього та місцевого застосування:
– нітрофурал (фурацилін);
– ніфуроксазид (ентерофурил).
• 2. Для системного застосування:
– фуразолідон;
– нітрофурантоїн (фурадонін);
– фуразидин (фурагін).
Як антисептик для зовнішнього використання застосовують нітрофурал (фурацилін). Для лікування інфекцій ШКТ застосовують фуразолідон, який активно впливає на збудників дизентерії (хоча останнім часом поширилися штами, нечутливі до нього), черевного тифу та паратифів. Для лікування інфекцій сечовивідних шляхів ефективніший фуразидин (фурагін). При вульвовагінальних, кишкових і урологічних інфекціях використовують ніфурател (макмірор).
Залежно від концентрації в середовищі похідні нітрофуранів викликають бактеріостатичну чи бактерицидну дію, мають широкий протимікробний спектр. До них чутливі кишкова та дизентерійна паличка, збудники паратифу, сальмонели, холерний вібріон, крупні віруси, збудники газової гангрени, лямблії, трихомонади, в тому числі стійкі до сульфаніламідних препаратів та антибіотиків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оксазолідинони“ на сторінці 1. Приємного читання.
