У медичній практиці препарати призначають у вигляді певних лікарських форм (пасти, мазі, гелі, розчини, таблетки, супозиторії тощо), що може суттєво відбиватися на дії активної речовини. Останнім часом розроблено нові лікарські форми (мікрокапсули, мікродраже та ін.), які забезпечують рівномірний і тривалий терапевтичний ефект. Наприклад, сустак є мікрокапсульованою формою нітрогліцерину, яка сприяє подовженню ефекту препарату. Захисні оболонки, які використовують для виготовлення цих форм, можуть бути підібрані таким чином, щоб активна речовина вивільнювалася в різних ділянках травного каналу. Такі лікарські форми маскують неприємний смак лікарської форми медикаменту, забезпечують тривалість ефекту, можливість комбінації несумісних компонентів, збереження їх стабільності у разі чутливості до вологи, світла та інших чинників.
Між лікарськими речовинами і основами таких лікарських форм, як мазі, пасти, супозиторії тощо, існують складні взаємозв'язки. У деяких випадках основа втрачає свою індиферентність і перетворюється на важливу складову частину лікарської форми, що значною мірою визначає ефект лікарського засобу. Наприклад, силікони, порівняно з іншими мазьовими основами, найкраще зберігають активність пеніциліну, а саліцилова кислота виявляє більшу кератолітичну дію і краще всмоктується при використанні гідрофільно-емульсійних основ.
Комбінована дія лікарських засобів
Для посилення терапевтичного ефекту, скорочення терміну лікування і запобігання ускладненням застосовують різні комбінації лікарських засобів. При цьому вибирають засоби, які впливають на етіологічні чинники, патофізіологічні процеси, регуляторні механізми індивідуально для кожного хворого. Хворим на гіпертонічну хворобу призначають засоби, що впливають на кору великого мозку, підкоркові структури, судиноруховий центр, периферичні ганглії, м'язи стінки судин чи її ецептори, ренін-ангіотензинову систему, скоротливість міокарда, а також засоби, що зменшують об'єм позаклітинної рідини (діуретини) та ін. Раціональне поєднання засобів цих груп дає можливість швидше знизити артеріальний тиск і підтримувати його стабільність, уникнути токсичних ефектів.
Іноді лікарські засоби комбінують для послаблення небажаних ефектів самої фармакотерапії або запобігання їм. Так, при тривалому застосуванні тіазидних сечогінних засобів, щоб відновити втрати калію, призначають відповідні препарати (наприклад, панангін) або комбінують тіазиди з калійзберігаючими діуретинами.
У разі комбінованого застосування лікарських засобів основні ефекти їх, як правило, змінюються. Це відбувається за рахунок взаємодії засобів на рівні фармакокінетичних процесів (всмоктування, розподіл, перетворення і виділення) або сумації їхньої дії, тобто на рівні фармакодинамічних реакцій.
Якщо дві речовини діють в одному напрямі, то таке явище називають синергізмом (від грец. synergos – діючий разом; syn – разом, ergo – працюю). При цьому кінцевий ефект може бути простою сумою ефектів кожної речовини окремо. У такому випадку говорять про сумарну, або адитивну (від лат. additio – додавання) дію.
Якщо речовини, що комбінуються, позначити буквами А і Б, а їх дію (умовно) -1, то сумарний ефект можна виразити так:
Адитивна дія спостерігається переважно при прямому синергізмі, коли лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори (наприклад, адреналін і норадреналін; місцеві анестетики).
Якщо кінцевий результат застосування двох лікарських засобів більший від суми ефектів кожної речовини окремо, то має місце потенціювання (від англ, potentiate – посилювати), або суперадитивна дія:
Звичайно ефект потенціювання характерний для непрямого синергізму, коли речовини мають неоднаковий механізм дії, впливаючи на різні рецептори. Цей ефект часто використовують у клінічній практиці, наприклад, під час проведення деяких видів знеболювання (нейролептанальгезії), коли застосовують дроперидол з фентанілом.
Синергізм, особливо суперадитивна дія, дає змогу одержувати значний лікувальний ефект від застосування лікарських засобів у менших дозах. Разом з тим він може бути причиною токсичних ефектів. Наприклад, одночасне призначення серцевих глікозидів і препаратів кальцію може різко підвищити токсичність перших. Тому лікар має бути дуже обережним, призначаючи лікарські засоби для комбінованого лікування.
Якщо внаслідок взаємодії двох речовин ефект однієї з них (чи обох) зменшується або втрачається, то таке явище називають антагонізмом (від грец. anti – протилежний, agon – боротьба, протиборство). У цьому випадку (А1/2) + (Б1/2) < 1.
Явище антагонізму широко використовують для усунення негативної дії лікарських речовин, а також для лікування при отруєннях.
Розрізняють антагонізм фізичний, хімічний і фізіологічний (функціональний).
Фізичний антагонізм спостерігається при адсорбції різних токсичних речовин сорбентами. Цей принцип лежить і в основі деяких методів очищення крові – гемосорбції, плазмаферезу та ін.
Хімічний антагонізм характеризується тим, що між речовинами відбуваються хімічні реакції з утворенням неактивних сполук. Хімічні антагоністи – антидоти (від грец. antidotos – даний проти чого-небудь) мають важливе значення у токсикології. Наприклад, антагоністами солей важких металів є унітіол.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Залежність фармакологічного ефекту від лікарської форми“ на сторінці 1. Приємного читання.
