Гістамін
Гістамін – це тканинний амін із вираженою біологічною активністю. Йому належить провідна роль у генезі алергічних та анафілактичних реакцій.
Гістамін був хімічно синтезований в 1907 році. Згодом його виділили з тканин тварин і людини (A. Windaus, W. Vogt). У 1910 році встановлене його значення як важливого фізіологічного медіатора. Гістамін поширений у тканинах рослин і тварин, міститься в отруті бджіл, ос. В організмі людини гістамін синтезується з амінокислоти гістидину під дією ферменту клітинної цитоплазми гістидиндекарбоксилази і накопичується насамперед у тканинних базофільних гранулоцитах (заст. – тучні клітини) і базофільних гранулоцитах крові, а також у тромбоцитах, еозинофільних гранулоцитах, лімфоцитах і різних біологічних рідинах. За звичайних умов гістамін депонується в цих клітинах у метаболічно неактивній зв'язаній формі з гепарином і протеогліка- новим матриксом цитоплазматичних гранул. Особливо велика кількість його концентрується в зоні IV шлуночка головного мозку, а також у тканинних базофільних гранулоцитах гіпофіза, гіпоталамуса, слизовій оболонці дихальних шляхів і шлунка, в легеневій тканині. Тканини, в яких немає тканинних базофільних гранулоцитів (епідерміс людини, слизова оболонка травного каналу), також містять значну кількість гістаміну. Найменший рівень його визначається у товстій кишці. В судинному руслі у незв'язаному стані циркулює 0,2-0,4 нг гістаміну в 1 мл. Рівень гістаміну в організмі підпорядкований циркадним ритмам. Увечері гістамін синтезується за участю гісти-диндекарбоксилази, а вранці він за допомогою гістамінази руйнується. При цьому пік активності гістаміну припадає на вечірні і нічні години, а його вміст у крові досягає максимуму між 21 і 24 год. Підвищення вмісту гістаміну у крові може відбуватися при прийомі їжі, яка містить гістамін та інші аміни у значних кількостях (шоколад, сир, копченина, консервована риба тощо), порушенні механізмів його інактивації.
Виділення гістаміну з клітин відбувається під дією неселективних факторів, які здійснюють пряму цитотоксичну дію на них, або селективних, які активують відповідні рецептори, викликаючи секрецію гістаміну та інших медіаторів. До неселективних факторів належать фізичні (опіки, охолодження, рентгенівське, ультрафіолетове випромінювання), хімічні (сильні кислоти, луги, детергенти); до селективних – деякі харчові продукти (риба томати, полуниця), бджолина отрута, продукти життєдіяльності гельмінтів, рентгенконтрастні сполуки, деякі антибіотики (тетрациклін, поліміксин В), декстрани, морфін та ін. Під дією речовин-лібераторів вивільнення гістаміну з клітин відбувається за двома механізмами: неімунологічним (неспецифічним) та імунологічним (частіше за IgE-залежним механізмом при алергічних реакціях негайного типу).
Фармакокінетика. Гістамін в організмі людини дуже добре транспортується, проникає крізь гістогематичні бар'єри, незалежно від шляху введення (найгірше при ен- теральному введенні: більша частина його ацетилюється мікроорганізмами кишок). Гістамін метаболізується у печінці імідазолметилтрансферазою і гістаміназою, а потім виводиться у вигляді метилгістаміну та імідазолоцтової кислоти з сечею. Біля 3 % гістаміну виводиться з сечею у незміненому вигляді.
Фармакодинаміка. Біологічна дія гістаміну реалізується через 4 типи гістаміно- вих рецепторів (постсинаптичних Η1, Н2, Н4 і пресинаптичних Н3). Стимуляція гістаміном цих рецепторів приводить до розвитку відповідних реакцій (табл. 15.4).
Таблиця 15.4
Біологічні властивості гістамінорецепторів
| Гістаміно- рецептор | Локалізація гістамінорецепторів | Ефекти, що пов'язані зі збудженням гістамінорецепторів |
| Гладенькі м'язи стінки бронхів | Підвищення тонусу | |
| Гладенькі м'язи стінки кишок, шлунка | Підвищення тонусу | |
| Серце | Пригнічення передсердно-шлуночкової провідності | |
| Сечовий міхур | Скорочення | |
| Жовчний міхур | Скорочення | |
| Н1 | Гладенькі м'язи стінки артерій | Зниження тонусу |
| Гладенькі м'язи стінки вен | Підвищення тонусу | |
| Капіляри | Підвищення проникності | |
| Гіпофіз | Стимуляція секреції вазопресину, кортикотропіну, прола істину | |
| Нейрони центральної нервової системи | Седативний ефект, глікогеноліз, тахікардія, артеріальна гіпертензія, блювотний ефект | |
| Парієтальні клітини слизової оболонки шлунка | Підвищення секреторної активності | |
| Секреторні клітини слинної залози | Підвищення секреторної активності | |
| Підшлункова залоза | Стимуляція секреції панкреатичного поліпептиду | |
| Серце | Зниження тонусу міокарда | |
| Гладенькі м'язи стінки артерій | Зниження тонусу | |
| Міометрій | Пригнічення скоротливої активності | |
| Н2 | Тканинні базофільні гранулоцити (заст. – тучні клітини) | Пригнічення дегрануляції (регуляція вивільнення гістаміну за зворотним зв'язком) |
| Базофільні гранулоцити крові | Зниження хемотаксису. Пригнічення вивільнення лізосомних ферментів | |
| Нейтрофільні гранулоцити Т-лімфоцити | Зниження цитотоксичної активності, зменшення продукції' фактора, що пригнічує міграцію макрофагів | |
| Жирова тканина | Підвищене вивільнення жирних кислот | |
| Рецептори симпатичних нервів | Пригнічення вивільнення катехоламінів | |
| Нейрони центральної нервової системи | Медіація збудження ЦНС (пригнічення електричної активності нейронів кори великого мозку) | |
| Н3 (НЗА, НЗВ, НЗС) | Нейрони центральної нервової системи | Пригнічення вивільнення медіаторів |
| Серцево-судинна система | у синапсах і пригнічення функцій | |
| Верхні дихальні шляхи | ||
| Кишечник | Пригнічення секреторної функції | |
| Н4 | Селезінка, тимус, імуноактивні клітини (Т-лімфоцити, нейтрофіли, еозинофіли) | Порушення кровотворення і функції циркулюючих клітин крові |
-рецептори є G-протеїнзв'язаними (GPCR), однак різні типи рецепторів гістаміну зв'язані з різними типами G-білків (Gq, Gs і Gi), що дозволяє опосередкувати різні типи внутрішньоклітинних сигналів. Н-гістамінові рецептори відповідають за більшість ефектів гістаміну при алергічній відповіді. Η1-рецептор кодується на хромосомі Зр і є GPCR, зв'язаним з G(i/u-білком. Стимуляція Η1-рецептора призводить до фосфоліпаза-С-каталізованого гідролізу мембранних фосфоліпідів та ініціації каскадів біохімічних реакцій – вироблення інозитолтрифосфату, активації протеїнкінази С, вивільнення іонів Са2+ і активації функції клітини. Н1-рецептори активують транскрипцію ядерного фактора кВ (NFkB), який регулює створення різноманітних білкових молекул адгезії і прозапальних цитокінів. Крім того, Н-рецептори беруть участь в активації інших сигнальних шляхів, включаючи активацію фосфоліпаз D і А2.
Діючи через H1 і Н2-рецептори, гістамін викликає артеріальну гіпотензію (внаслідок вазодилатації), тахікардію, гіперемію і головний біль, тоді як активація тільки Н2-рецепторів веде до підвищення секреції і кислотності шлункового соку. Стимуляція Н3-рецепторів, що локалізуються в головному мозку, можливо, володіє негативною модулюючою дією. Блокада Н-рецепторів веде, перш за все, до пригнічення алергічної реакції, тоді як блокада Н2-рецепторів зменшує насамперед секрецію шлункового соку. Тому антагоністи Η,-гістамінових рецепторів використовуються для лікування алергічних захворювань, а Н2-гістаміноблокатори (ранітидин, фамо- тидин та ін.) застосовуються як антисекреторні засоби у комплексному лікуванні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Н4-рецептори в даний час е об'єктом пильного вивчення. Встановлено, що не тільки Н,, Н2,але й Η,-рецептори відіграють роль при алергії: Η,-рецептори відповідають за більшість симптомів ранньої фази алергічної відповіді (вазодилатацію, набряк і свербіння), а Н4-рецептори – сприяють накопиченню клітин запалення (еозинофілів) в місцях алергічного запалення. Створені антагоністи Η,/Η,-рецепторів перебувають на етапі дослідження як перспективні препарати для лікування запальних процесів.
Широкий спектр біологічної дії гістаміну зумовлює клінічні прояви, що спостерігаються при його вивільненні, в тому числі при патологічних станах (опіки, променеве ураження, обмороження, місцева інфекція, імунні реакції негайного типу тощо): з боку шкіри – свербіння, гіперемія, набряк, кропив'янка; у дихальних шляхах – гіперсекреція залоз, набряк слизової оболонки носа, бронхоспазм; у шлунково-кишковому тракті – біль, гіперпродукція пепсину, соляної кислоти; у серцево-судинній системі – аритмії, артеріальна гіпотензія та ін. У більших дозах або великих ендогенних концентраціях гістамін викликає тривалу гіпотензію, що може призводити до анафілактичного шоку і смерті.
Системна дія гістаміну може супроводжуватись пульсуючим головним болем (подразнення чутливих нервових закінчень, які оточують судини головного мозку). Він розширює капіляри та вени, що зумовлено безпосереднім впливом гістаміну на гладенькі м'язи їх стінки. При його введенні спостерігається почервоніння шкіри лиця, відчуття жару в ділянці шиї та лиця.
При місцевому введенні гістаміну людині спостерігаються такі явища:
• 1. Виникнення на місці введення через 1 хв червоної плями гіперемії, яка поступово набуває блакитного відтінку – місцеве розширення капілярів і венул.
• 2. На місці гіперемії поступово утворюється вогнище запалення з нечіткими межами, які на 1-5 см ширші, ніж ділянка гіперемії. Запальна реакція спостерігається протягом 10 хв.
• 3. Після запалення виникає місцевий набряк (пухир), який набуває максимального розміру протягом 1-5 хв (внаслідок ексудації рідини з капілярів).
У клінічній практиці гістамін використовують як діагностичний засіб: для дослід ження секреторної функції шлунка у випадках ахлоргідрії, діагностики лепри – вну- трішньошкірна проба, феохромоцитоми – провокування артеріальної гіпертензії. Для лікування гістамін не використовують.
Важлива роль гістаміну в патогенезі більшості алергічних захворювань обумовлює широке застосування в їх фармакотерапії антигістамінних лікарських засобів.
Антигістамінні лікарські засоби
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гістамін, антигістамінні лікарські засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
