У клінічній практиці сечогінні засоби часто застосовують комбіновано. Для досягнення вираженого діуретичного ефекту доцільне комбінування засобів, яким притаманні різні механізми діуретичної дії, що сприяє повнішому виведенню з організму надлишків рідини (а відтак і солей). Крім того, поєднане застосування діуретичних препаратів різних груп запобігає побічним ефектам.
Найбільш типовими є поєднання діуретинів із солями калію: зокрема тіазиди із солями калію (група СОЗАВ). Тут і далі назви груп подано за класифікацією АТС (примітка редактора), тіазидоподібні препарати із солями калію (група СОЗВВ), петльові діуретики із солями калію (група СОЗСВ). Сприятливим у клінічному відношенні є поєднання тіазидів із калійзберігаючими діуретиками (група СОЗЕА), петльових діуретинів із калійзберігаючими діуретиками (група СОЗЕВ). Таке поєднання запобігає виникненню гіпокаліємії та гіпокалійгістії, котрі є найчастішими побічними ефектами при застосування більшості сечогінних препаратів.
Для збільшення діуретичної (дегідративної та салуретичної) дії у клініці часто використовують осмотичні сечогінні у комбінації з фармакологічними засобами, що діють на рівні клітин ниркових канальців. У таких випадках застосовують зокрема маніт із фуросемідом або з етакриновою кислотою. Таку комбінацію призначають у випадках необхідності проведення форсованого діурезу, особливо при отруєннях, або за потреби швидкої дегідратації, наприклад, при набряку мозку.
У клінічній практиці часто комбінують діуретики, які діють на рівні базальної мембрани, із триамтереном або спіронолактоном – препаратами, які діють на рівні апікальної мембрани. Така комбінація зменшує ймовірність виникнення гіпокаліємії. Поєднання триамтерену, амілориду із похідними бензотіадіазину (зокрема таблетовані препарати: тріампур, модуретик) запобігає порушенню кислотно-лужної рівноваги, а також гіперурикемічній дії.
Слід враховувати, що сечогінні препарати здатні підсилювати дію препаратів інших груп. Так, потужні діуретики (фуросемід, етакринова кислота, тіазиди) посилюють дію гіпотензивних засобів (зокрема, алкалоїдів раувольфії; таке поєнання використано у препараті Адельфан-Езидрекс). Завдяки калійзберігаючій дії можна застосовувати триамтерен і спіронолактон разом із серцевими глікозидами.
Сечогінні засоби потенціюють ефект багатьох протипухлинних засобів, збільшуючи чутливість клітин пухлини до цитостатиків. Слід пам'ятати, що активні салуретики (фуросемід, буфенокс, кислота етакринова) значно збільшують ототоксичну дію антибіотиків.
Фітотерапевтичні сечогінні лікарські засоби
Серед відомих лікарських рослин приблизно у 70-80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за традицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те, що ця дія значно слабша порівняно з багатьма сучасними діуретинами, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема незначна їх токсичність дає змогу застосовувати рослинні препарати тривалий час без побічних клінічних ефектів.
Плід ялівцю (Fructus Juniperi) містить ефірну олію (до 0,5 %), цукор, органічні кислоти, смоли. Як сечогіний засіб використвується у вигляді настою (1:20; по столовій ложці), або у поєднанні з ацетатом калію.
Листя мучниці (Folium Uvea ursi) – містить флавоноїди, а також глікозид арбутин (у межах до 6 %). Флавоноїди підвищують діурез. В організмі арбутин розкладається з утворенням гідрохінону, якому властива також і протибактеріальна дія. Використовують, як правило, відвари з розрахунку 0,5-1 г листя на один прийом. Призначають 3-5 разів на день при запальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів, але відвар не слід призначати при захворюваннях нирок, позаяк гідрохінон подразнює паренхіму нирки.
Трава хвоща польового (Herba Equiseti) – містить велику кількість кремнієвої кислоти, флавоноїди, алкалоїди та деякі інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають 3-4 рази на день, як правило, у вигляді відвару, який готують із розрахунку 1-2 г трави на прийом. Як і листя мучниці, траву хвоща польового не слід вживати при захворюваннях нирок, позаяк він викликає подразнення паренхіми.
Листя ортосифону, або нирковий чай (Folium Orthosiphonis) містить глікозиди, сапоніни, алкалоїди тощо. Має помірну сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1-2 г трави на прийом. Приймають за 30 хв до їди 2-3 рази надень.
Листя брусниці (Folium Vitisidaea) – містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кислоти та ін. Застосовують у вигляді відвару із розрахунку 1-2 г листя на прийом. Приймають 3-4 рази на день. Для листя брусниці характерна помірна сечогінна, слабка антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.
Сечогінна дія виявлена також у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, бруньок і молодих листків берези бородавчастої та ін.
Урикозуричні препарати
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Принципи комбінованого застосування сечогінних фармакологічних засобів“ на сторінці 1. Приємного читання.
