Кокаїн – перший засіб, який було використано для місцевої анестезії. У медичній практиці застосовували кокаїну гідрохлорид. Це гідрохлорид метилового ефіру бензойної кислоти і метилекгоніну, за хімічним складом належить до групи тропану (як і атропін, скополамін).
Кокаїн викликав термінальну та інші види анестезії, місцево звужував судини, у високих концентраціях пошкоджував ендотелій. Місцевоанестезуюча дія триває до 1 год. Внутрішньоочний тиск звичайно понижував, у деяких підвищував. При тривалому пререзорбтивному застосуванні спостерігалися виразки епітелію рогівки.
При підвищенні дози можливе пригнічення ЦНС, зупинка дихання. Кокаїн підвищує артеріальний тиск внаслідок збудження судинозвужуючого центру та посилення адренергічної іннервації.
Препарат викликає медикаментозну (переважно психічну) залежність, механізм розвитку якої пов'язують із порушенням транспорту дофаміну.
Крім значної місцевоанестезуючої дії, кокаїну гідрохлорид стимулює центральну нервову систему, розширює зіниці, викликає гіперглікемію, підвищує рівень артеріального тиску. Кокаїну гідрохлорид має властивості непрямого адреноміметика і потенціює ефект адреналіну, призводить до ейфорії, усуває відчуття втоми і голоду.
Хронічна інтоксикація кокаїном супроводжується анорексією (зниженням апетиту), виснаженням, тремором, галюцинаціями. Крім того, порушуються чутливість і емоційна сфера. Залежність від кокаїну має параноїдну форму і характеризується схильністю до насильства.
У випадках гострої інтоксикації причиною смерті є судоми, рідше – недостатність серця і дихання.
При гострій інтоксикації кокаїном вводять діазепам, симптоматичні засоби.
У зв'язку із значною токсичністю і здатністю викликати залежність (кокаїнізм) кокаїну гідрохлорид у медичній практиці не застосовують.
Складні ефіри параамінобензойної кислоти
Відкриття анестезіофорної групи в молекулі кокаїну дало змогу синтезувати простіші за будовою місцевоанестезуючі речовини – ефіри параамінобензойної кислоти. Перевага цих сполук полягає в тому, що вони не викликають медикаментозної залежності, толерантності і, за винятком дикаїну, менш токсичні, ніж кокаїн.
Анестезин (етиламінобензоат) – найменш активний серед місцевоанестезуючих засобів, погано розчиняється у воді (слабка основа, не утворює з кислотами стійких розчинних солей).
Використовується місцево у мазях, пастах, присипках при захворюваннях шкіри, які супроводжуються свербінням, для знеболювання ран і виразок, у вигляді супозиторіїв при захворюваннях прямої кишки (тріщини, геморой), а також рідко всередину в порошках або таблетках при захворюваннях шлунка, інколи – у випадках блювання вагітних, захитування (морської або повітряної хвороби). Входить з новокаїном до складу меновазину для лікування артралгії, радикуліту, ішіасу.
Прокаїну гідрохлорид (новокаїн) широко використовують для провідникової та інфільтраційної анестезії, тривалість якої становить 30-60 хв. Великою перевагою новокаїну є низька токсичність. Це стосується і його метаболітів – параамінобензойної кислоти і діетиламіноетанолу, що утворюються внаслідок гідролізу естеразами (головним чином псевдохолінестеразою) і виводяться нирками у вигляді кон'югатів з гліцином і глюкуроновою кислотою.
При реабсорбції або безпосередньому введенні у кров новокаїн чинить загальний вплив на організм: зменшує утворення ацетилхоліну і вивільнення норадреналіну (пресинаптичний ефект), блокує автономні вузли, зменшує спазм гладеньких м'язів внутрішніх органів, пригнічує секрецію залоз травного каналу, розширює судини, що спричиняє зниження артеріального тиску, збудливості міокарда (протиаритмічний ефект) і нервових клітин головного мозку. Новокаїн пригнічує вісцеральні рефлекси і соматичні полісинаптичні спінальні рефлекси.
Передозування новокаїну викликає рухове збудження, судоми, сповільнення дихання, колапс. У післяопераційному періоді можливі вторинна гіперемія і кровотеча як наслідок застосування адреноміметичних засобів у комбінації з місцевими анестетиками. У хворих, а також у медичного персоналу можлива алергія до новокаїну та спостерігається ідіосинкразія, яка проявляється запамороченням, загальною слабкістю, блюванням, зниженням артеріального тиску, тахікардією, в деяких випадках судомами, колапсом, шоком, набряком Квінке, стоматитами, дерматитами. При зборі анамнезу необхідно визначити наявність ідіосинкразії, можливе проведення відповідної проби. При симптомах отруєння вводять фезам, тіопентал натрію, кардіотонічні, судинозвужувальні засоби, підключають апарат штучного дихання.
Тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) як анестезуючий засіб у 10 разів активніший за кокаїн, але й у 2-5 разів токсичніший за нього.
Препарат місцево розширює судини, його обов'язково застосовують з адреналіном.
Висока токсичність дикаїну не дає змоги застосовувати його при інших видах місцевої анестезії, крім поверхневої. Дикаїн не викликає звикання, його анестезуючий ефект не зменшується після повторного застосування. Через виражені побічні ефекти дикаїн в останні роки застосовують рідко.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Складні ефіри бензойної кислоти та аміноспиртів“ на сторінці 1. Приємного читання.
