Осмотичні діуретичні препарати: маніт, сорбіт, сечовина – підвищують осмотичний тиск плазми крові. Ці препарати, внаслідок їх фільтрації у клубочках нефрона, попадають у первинну сечу. З внутрішнього простору нефрона осмотичні діуретики практично не реабсорбуються. їх присутність у первинній сечі збільшує її осмотичний тиск, що пригнічує реабсорбцію води, а відтак збільшується діурез. Наявність осмотичних діуретиків у циркулюючій крові збільшує об'єм циркулюючої крові. Збільшений об'єм крові активує специфічні (ендотеліальні) клітини передсердь та печінки щодо продукції натрійуретичного гормону, що гальмує реабсорбцію натрію в проксимальних та дистальних канальцях нефрона, також збільшуючи діурез.
Фармаходинаміка: збільшення діурезу; незначне початкове підвищення артеріального тиску (внаслідок незначного постінфузійного збільшення ОЦК). Осмотичні діуретики у проксимальних канальцях збільшують осмотичний тиск первинної сечі, що викликає відносну затримку рідини в первинній, а відтак і в остаточній сечі.
Фармакокінетика: осмотичні діуретики вводять внутрішньовенно повільно струминно або крапельно. Маніт – практично повністю залишається в кров'яному руслі (дегідратуючий ефект спостерігається у дітей), але певна кількість його – до 10 % – проникає в клітини тканин. Сорбіт та сечовина проникають у тканини в більших кількостях. Сорбіт може метаболізуватися у глікоген. Сечовина досить вільно проникає в тканини організму і тривалий час, утримуючись в них, підтримує їх високий осмотичний тиск, чим затримує рідину в тканинах (ефект рикошету). Діуретичний ефект осмотичних діуретинів настає практично відразу (вже через 10–15 хв). Тривалість сечогінної дії утримується до 4-6 год і залежить від повноти виведення діючого фармакологічного агента.
Побічні ефекти: головний біль; нудота, блювання. При попаданні в підшкірну клітковину викликають крововиливи, некрози тканин. Осмотичні діуретини підвищують проникність гематоенцефалічного бар'єра для інших лікарських препаратів та білірубіну (!) – чим можуть спричинити білірубінову енцефалопатію. Небажаним є і ефект рикошету та підвищення рівня рестазоту (за рахунок сечовини).
Маніт (манітол) – шестиатомний спирт.
Сечовина для ін'єкцій (карбамід) – спеціально очищений, стерилізований, ліофілізований порошок.
Показання:
• отруєння лікарськими речовинами (барбітуратами, саліцилатами, сульфаніламідами, ПАСК, борною кислотою); гемолітичними отрутами (оцтовою та щавелевою кислотами, антифризами); при переливанні несумісної крові. Сприяють олужненню сечі – запобігають коагуляції білків, а отже, запобігають закупорці ниркових канальців;
• токсичний набряк легень (отруєння бензином, гасом, скипидаром, формаліном);
• затримка рідини при отруєнні нестероїдними протизапальними речовинами (коли петльові діуретини неефективні);
• опіки, сепсис, перитоніт, остеомієліт – покращують виведення токсичних речовин, підвищують низький артеріальний тиск.
Осмотичні діуретини вважають ефективними та адекватно дозованими, якщо приріст діурезу становить більше ніж 50 мл на 1 м2 поверхні тіла за годину.
У клінічній практиці при наявності набряку тканин (зумовленого, як правило, затримкою йонів Na+) насамперед необхідно збільшити виведення саме йонів натрію, а осмотичні діуретики, на жаль, є слабкими салуретиками; саме тому їх як сечогінні засоби застосовують досить рідко. Призначають їх головним чином для дегідратації у поєднанні з іншими діуретичними засобами для форсування діурезу. Іноді осмотичні сечогінні засоби застосовують для профілактики гострої недостатності нирок: збільшуючи об'єм крові, вони зменшують відносний онкотичний тиск сироватки крові, пригнічують реабсорбцію, чим деякою мірою збільшують клубочкову фільтрацію, що сприяє збільшенню діурезу. Осмотичні діуретики діють на всьому протязі канальцевого апарату нирки. Як осмотичний сечогінний засіб головним чином застосовують маніт. Маніт, на відміну від сечовини, не проникає крізь клітинні мембрани, гематоенцефалічний бар'єр, не збільшує вмісту залишкового азоту в крові.
Побічна дія: Осмотичні діуретики здатні порушувати водно-сольовий обмін, викликаючи, зокрема, гіпонатріємію, гіперазотемію, надто у хворих з недостатністю нирок, печінки, особливо за наявності недостатності кровообігу. У зв'язку з тим, що сечовина частково реабсорбується (до 50 %) і здатна проникати всередину клітин, при набряку мозку сечовина може викликати повторну гідратацію клітин. За умов недостатності функції серця збільшення об'єму циркулюючої крові осмодіуретиками утруднює роботу міокарда і дещо погіршує стан хворого.
Кислотоутворюючі діуретики
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Осмотичні діуретини“ на сторінці 1. Приємного читання.
