До снодійних належать різноманітні за хімічною структурою лікарські засоби, які пригнічують функцію ЦНС і викликають сон, що наближається до фізіологічного.
Історія застосування снодійних засобів умовно поділяється на 4 етапи. Перший етап, пов'язаний із застосуванням рослинних і хімічних (органічних) речовин, спирався на народний досвід і спостереження лікарів. Ефективність засобів, що використовувались у цей період, невелика; об'єктивного аналізу їхньої дії практично не було. Другий етап пов'язаний із впровадженням барбітуратів, які за ефективністю і силою дії залишаються найнадійнішими снодійними засобами. Барбітурати примушують спати невтомлену людину навіть удень. Після того як у 1903 р. було отримано перший барбітурат – веронал (барбітал), хіміко-фармацевтична промисловість запропонувала сотні нових сполук, із них у практику ввійшло близько 60, а утрималось лише 5. Ці цифри свідчать про незадовільний характер їхньої дії. Ускладнення внаслідок застосування барбітуратів (толерантність і потреба у зв'язку з цим у збільшенні дози, фаза післядії і порушення фази сну, медикаментозна залежність тощо) стали серйозною перешкодою на шляху їх широкого використання при порушеннях сну – інсомнії, або диссомнії.
Наступні етапи зумовлені розвитком психофармакології, сомнологічного вчення і нейрофізіологічних методів дослідження. У 50-х роках з'явились перші психотропні засоби (аміназин, мепротан), які поряд із специфічною психотропною активністю (нейролептичною, транквілізуючою) мали і снодійний ефект. Водночас у 1953 р. було відкрито фазу швидкого сну (ФШС), або фазу “швидкого руху очей під опущеними повіками”, що істотно змінює уяву про нейрофізіологію сну. Електрофізіологічні дослідження (реєстрація електроенцефалограми, електроокулограми, електроміограми тощо), які використовуються для вивчення нічного сну, виявились єдино об'єктивними методами не тільки діагностики порушень сну, а й оцінки ефективності снодійних засобів. Полісомнографічні методи дослідження дали змогу встановити неспроможність барбітуратів як регуляторів структури сну і водночас виявили переваги похідних 1,4-бензодіазепіну (типових транквілізаторів) з вираженим седативним і снодійним ефектами, які представили групу снодійних засобів третього покоління і стали основними снодійними препаратами. Порівняно з барбітуратами, вони меншою мірою деформують профіль сну, відрізняються нижчою токсичністю. Однак бензодіазепінові снодійні не позбавлені ряду недоліків (міорелаксуючий ефект, постгіпнотичний синдром, розвиток залежності при тривалому прийманні тощо).
Новим кроком у розвитку фармакології снодійних засобів стало впровадження в практику препаратів четвертого покоління, які мають високу ефективність при тяжких розладах засинання і прискорений період виведення, у зв'язку з чим при їх використанні практично немає постгіпнотичної фази. До їх числа належать похідні різних хімічних класів (небензодіазепінові) – циклопіролонів (зопіклон), імідазопіридинів (золпідем), піразолопіримідинів (залеплон) тощо. Особливе зацікавлення викликають ендогенні сполуки, виділені з мозку, що мають моделюючий і програмуючий вплив на сон (мелатонін, пептид дельта-сну, субстанція Р, ендорфіни тощо). Більшість сомногенних пептидів не можуть сьогодні бути застосовані як снодійні засоби, оскільки швидко руйнуються пептидазами. Проте їх використовують як прототипи для створення принципово нового класу снодійних засобів – фізіологічних регуляторів сну пептидної природи.
Класифікація снодійних засобів грунтується на їхній хімічній будові і має З основних групи:
• 1. Похідні бензодіазепіну (транквілізатори) – нітразепам, діазепам, феназепам, флунітразепам, тріазолам та ін.
• 2. Похідні барбітурової кислоти (барбітурати) – фенобарбітал (бафетал), реладорм (циклобарбітал+діазепам).
• 3. Похідні різних хімічних груп:
– циклопіролонів – зопіклон (імован);
– імідазопіридинів – золпідем (золсана);
– піразолопіримідинів – залеплон (анданте):
– етаноламінів – доксиламін (донорміл);
– тіазолів – клометіазол (геміневрин);
– аліфатичного ряду – хлоралгідрат, бромізовал.
Крім перелічених симптоматичних снодійних засобів, для коригування порушень сну за спеціальними показаннями можна використовувати окремі препарати з інших фармакологічних груп. Це передусім психоседативні засоби (броміди, препарати валеріани, пустирника, синюхи блакитної та ін.), в малих дозах нейролептики (аміназин, хлорпротиксен тощо), антидепресанти з вираженим седативним ефектом (амітриптилін, фторацизин), ноотропні засоби – похідні ГАМК (натрію оксибутират, фенібут), протигістамінні засоби (димедрол, дипразин, супрастин), агоністи рецепторів мелатоніну (мелатонін), а також комбіновані препарати (андипал, белатамінал, палюфін, глюферал, паглюферал) та ін.
Незважаючи на численність снодійних засобів, сон, який більшість з них викликають, не є фізіологічним.
Фізіологічний сон (somnus, hypnos) людини має циклічну організацію. У людини тривалість одного циклу складає приблизно 1,5 години, і протягом ночі спостерігається 4-6 циклів. Кожний цикл має фазу повільного (синхронізованого, ортодоксального, передньомозкового, NREM) і швидкого (десинхронізованого, парадоксального, задньомозкового, REM-сон із швидким рухом очей) сну (рис. 3.4). Фаза повільного сну (ФПС) складає 75-80 % загальної тривалості сну. В цю фазу відзначаються м'язові посмикування, переважання п. vagus (зменшуються частота серцебиття, дихання тощо). ФПС включає 4 стадії, протягом яких сон поглиблюється і поступово сповільнюються ритми ЕЕГ. Перша стадія (засинання) характеризується зникненням α-ритму, який є ознакою спокійного, розслабленого неспання. Друга стадія ФПС (поверхневий сон) проявляється ритмом “сонних веретен”. Третя (сон середньої глибини) і четверта стадії (глибокий сон) складають так званий дельта-сон (повільної ритміки). У третій стадії дельта-хвилі поєднуються з “сонними веретенами”, у четвертій – дельта-ритм домінує. Фаза швидкого сну (ФШС) складає 20-25 % загальної тривалості сну. Глибина сну в цій фазі збільшується, хоч на ЕЕГ реєструється картина, властива періоду неспання. Саме тому ФШС називають парадоксальною. Це період сновидінь і активної переробки інформації. ФШС характеризується швидкими рухими очних яблук, глибоким розслабленням м'язів, активізацією симпатичної іннервації (збільшенням AT, ЧСС, дихання тощо). Таким чином, кожна фаза і стадія характеризуються певного електричною активністю мозку, різною активністю психічної сфери, обмінних процесів і рівнем гормонального фону.
Рис. 3.4. Електрофізіологічна картина фаз і стадій фізіологічного сну
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Снодійні лікарські засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
