До антибіотиків групи карбапенемів належать іміпенем, меропенем, ертапенем, паніпенем. Серед усіх β-лактамних антибіотиків вони мають найширший спектр антибактеріальної активності.
Іміпенем. Механізм дії препарату, як і інших β-лактамних антибіотиків, полягає у його зв'язуванні з ферментами, які відповідають за синтез клітинної стінки (пеніцилінзв'язуючими білками – ПЗБ). Іміпенем – єдиний β-лактамний антибіотик, який зв'язується з усіма ПЗБ, особливо інтенсивно з ПЗБ2. Якщо врахувати, що в бактеріальній клітині наявні лише 20 молекул цього ферменту (на відміну від ПЗБ1 і ПЗБЗ, молекул яких нараховується до 1,5-2 тис.), стає зрозумілим, чому так швидко гинуть мікроорганізми під впливом іміпенему.
Спектр дії іміпенему включає більшість аеробних і анаеробних грампозитив- них і грамнегативних бактерій, у тому числі більшу частину видів, що продукують β-лактамазп. Іміпенем та амікацин проявляють синергічну дію відносно штамів Р. aeruginosa, які резистентні до іміпенему або амікацину. Активність іміпенему відносно анаеробів прирівнюється до активності метронідазолу, меропенему і переважає цефокситин та кліндаміцин. Препарат має постантибіотичний ефект відносно грамнегативних бактерій.
Фармакокінетика. Малі розміри молекули іміпенему, а також те, що вона має одночасно позитивно і негативно заряджені ділянки, зумовлює її надзвичайно швидку проникність у клітину. Метаболізується антибіотик у клітинах епітелію ниркових ка- нальців за участю ферменту дегідропептидази-1, яка гальмує його виділення у сечу (саме це зумовлює нефротоксичність препарату при застосуванні великих доз). У клініці іміпенем використовують у комбінації (1:1)з циластатином – речовиною, яка не має антибактеріальної активності, але інгібує згадану дипептидазу, при цьому гальмується біотрансформація і зменшується нефротоксичність іміпенему та прискорюється його виведення з сечею. Комплексний препарат називається тієнам (приманенії)
Показаннями до застосування іміпенему є монотерапія септицемії, нейтропеніч- ної лихоманки, ендокардиту; тяжких внутрішньочеревної, респіраторної, сечостатевої, гінекологічної інфекцій; інфекцій шкіри, м'яких тканин, кісток і суглобів. Препарат має високу ефективність при внутрішньогоспітальній інфекції.
У більшості випадків іміпенем застосовують внутрішньовенно (інфузія триває 30-60 хв) у добовій дозі 2-3 г, яку ділять на 3-4 введення. При внутрішньом'язовому введенні препарату добова доза дорівнює 1,0-1,5 г (інтервал між ін'єкціями може становити 12 год).
Побічні ефекти іміпенему; судоми, слабкість, тремор, енцефалопатія із судомною реакцією, артеріальна гіпотензія, нудота, блювання, суперінфекція, у тому числі грибами роду кандида, діарея, псевдомембранозний коліт, флебіти, тромбофлебіти (при введенні у вену), тромбоцитоз, еозинофілія, підвищення активності печінкових ензимів у сироватці крові. Необхідно уникати змішування іміненему-циласта- тину з аміноглікозидами в одному шприці (фізична несумісність). Введення препарату в м'яз рідше супроводжується ускладненнями, ніж введення у вену.
При гіперчутливості до інших β-лактамних антибіотиків карбапенеми слід використовувати лише за життєвими показаннями.
Монобактами
Особливість структури молекули антибіотиків класу монобактамів полягає в тому, що в її основі лежить просте β-лактамне кільце, яке, на відміну від пеніцилінів і цефалоспоринів, не з'єднане з тіазол іди новим кільцем.
Азтреонам (азактам) – активний винятково відносно грамнегативних бактерій, особливо родини Entembacteriaceae, у тому числі кишкової палички, клебсієл, протея та синьогнійної палички. Але до нього практично резистентні стафілококи, пневмококи, S. faecalis, S. pyogenes, бактероїди та інші анаероби. Відносно грамнегативних бактерій ефективність азтреонаму ідентична ефективності цефалоспоринів III покоління. Стійкий до β-лактамаз.
Фармакокінетика. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується близько 20 % препарату. Застосовується внутрішньовенно та внутрішньом'язово. Добре проникає в усі тканини, в тому числі через ГЕБ (при менінгіті). Виводиться з сечею у незмі- неному вигляді.
Використання. При госпітальних інфекціях різної локалізації, викликаних грам- негативними мікроорганізмами, часто використовується у поєднанні з аміногліко- зидами. кліндаміцином. метронідазолом, ванкоміцином. При інфекції сечовивідних шляхів використовують як засіб емпіричної терапії.
Вводять азтреонам внутрішньовенно або внутрішньом'язово по 1,0-2,0 г 4 рази на добу, при інфекційному процесі, викликаному Р. aeruginosa, – по 2,0-3,0 г 4 рази на добу.
Побічна дія. Алергічні реакції (кропив'янка, шкірний свербіж, еритема, еозино- філія, артралгії, васкуліт, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок) спостерігаються рідше, ніж при застосуванні пеніцилінів та цефалоспоринів.
Зважаючи на рідкість перехресної алергії між азтреонамом і пеніцилінами чи це- фалоспоринамн, він може бути, за необхідності, з обережністю використаний у хворих, сенсибілізованих до цих антибіотиків.
Макроліди і азаліди
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Карбапенеми (тієнаміцини)“ на сторінці 1. Приємного читання.
