Анальгетики (болетамуючі засоби: грец. an – заперечення, algos – біль) – лікарські засоби, які усувають або зменшують відчуття болю і негативні зміни у діяльності органів, викликані больовим подразненням. Під впливом анальгетиків вибірково пригнічуються больові реакції при збереженні функції органів відчуття, свідомості і координації рухової діяльності ЦНС.
Біль сприймають спеціалізовані закінчення тонких аферентних нервових волокон – ноцицептори (больові рецептори), які розміщені в усіх тканинах внутрішніх органів. Існують 2 види ноцицепторів: механоноцицептори і хемоноцицептори. Перші збуджуються під впливом механічних впливів, в результаті яких підвищується проникність мембрани закінчень для іонів натрію: це призводить до деполяризації (рецепторний потенціал), що викликає генерацію потенціалів дії в аферентному волокні. Хемоноцицептори реагують на хімічні речовини, в тому числі на надлишок водневих іонів, іонів калію, а також на впливи брадикініну, гістаміну, соматостатину, речовини Р.
Імпульсація від ноцицепторів йде по специфічних провідних шляхах, що починаються нервовими волокнами типу А-дельта і С. Волокна типу А-дельта проводять збудження зі швидкістю 4-30 м/с, а волокна типу С – зі швидкістю 0,4-2 м/с. Тому у відповідь на больове подразнення людина спочатку відчуває миттєвий гострий точно локалізований біль, а в подальшому – тупий без чіткої локалізації біль. Отже, перше відчуття виникає у відповідь на імпульсацію по швидких волокнах (А-дельта), а друге – по повільних.
У спинному мозку відбувається переключення імпульсації на нейрони, що дають початок спіноталамічному шляху (передньобоковий шлях). Ці нейрони лежать у V прошарку (за Рекседом), тому їх часто називають нейронами V пластини або просто – нейрони V. Ці нейрони дають аксони, що, перейшовши на контрлатеральну ділянку спинного мозку, йдуть транзитом через довгастий і середній мозок і доходять до таламуса – до його специфічних ядер, зокрема, до вентробазального ядра, тобто до того ж ядра, до якого приходять імпульси від тактильних рецепторів шкіри і від пропріорецепторів. Від специфічних ядер імпульсація надходить у соматосенсорну кору – у первинну – S-1 і у вторинну проекційну соматосенсорну кору S-2. Ці ділянки знаходяться відповідно в ділянці постцентрально') звивини і в глибині сільвієвої борозни. В цих ділянках мозку відбувається аналіз імпульсної активності, усвідомлення болю. Але остаточне відношення до болю виникає за участю нейронів лобної ділянки кори. Завдяки цим нейронам навіть надмірний потік імпульсації від ноцицепторів може сприйматися як слабкий подразник, і навпаки. Одночасно потік імпульсації від ноцицепторів на рівні довгастого і середнього мозку відходить по колатералях у ретикулярну формацію, від неї – до неспецифічних ядер таламуса, від них – до всіх ділянок кори (дифузна активація нейронів усіх ділянок кори), а також досягає нейронів лімбічної системи. Завдяки цій інформації больова імпульсація набуває емоційного забарвлення – у відповідь на больову імпульсацію виникають почуття страху та інші емоції.
У 1965 році Р. Мелзак запропонував гіпотезу “механізму воріт”: вона пояснювала появу больових відчуттів як реакцію мозку на потік імпульсів, що йдуть по специфічних шляхах від ноцицептивних рецепторів, за умови, що цей потік перевищує деякий критичний рівень. У цій гіпотезі постульовано, що на рівні спинного мозку (а в сучасних концепціях – і у таламусі) є спеціальний “механізм воріт”, що регулює проходження імпульсів від ноцицепторів до вищих відділів мозку. Р. Мелзак скористався даними морфологів про наявність у спинному мозку драглистої субстанції – скупчення нейронів, що знаходяться в 2-й і 3-й пластинах (за Рекседом). Ці нейрони є гальмівними: вони впливають на передачу ноцицептивних імпульсів, що йдуть від аферентного нейрона (спинномозкового ганглія) до нейронів спинного мозку, що дає початок спіноталамічному шляху. Коли нейрони 2-3 збуджуються, вони гальмують передачу ноцицептивних імпульсів і тому знижують інтенсивність потоку цих імпульсів до мозку. Якщо цей потік зберігається достатньо високим, то людина відчуває біль.
Таким чином, “воротами" служать нейрони драглистої субстанції. їх активність як гальмівних структур може підтримуватися принаймні 3 способами:
• за рахунок імпульсів, що йдуть від механорецепторів шкіри: коли збуджуються рецептори тиску, дотику (швидкості) і вібрації, то частина імпульсів від них, по шляху в довгастий мозок, надходить до нейронів драглистої субстанції і активує їх. В результаті гальмівна активність цих нейронів зростає і тим самим блокується проведення больових сигналів від ноцицепторів. Саме цей механізм лежить в основі ефективності трансшкірної електростимуляції (використання нейростимуляторів) і механічного подразнення шкіри (іплікатори Кузнецова) як засіб знеболювання;
• активність цих нейронів може також підвищуватися під впливом супраспінальних структур. При подразненні багатьох структур мозку може відбуватися гальмування проведення ноцицептивної інформації через “ворота”. Так, лобна частка, хвостате ядро, ядра таламуса, нейрони мозочка, гіпоталамічні центри, ряд скупчень середнього мозку, в тому числі (це найбільше активне місце) – центральна сіра навколоводопровідна речовина (ЦСНР), чорна субстанція, структури довгастого мозку – велике клітинне, гігантоклітинне і парагігантоклітинне ядра ретикулярної формації. Ці структури активують нейрони 2-3 драглистої субстанції і тим самим гальмують проведення ноцицептивної інформації. Крім того, у цих же структурах може зростати активність клітин, що продукують ряд речовин (див. нижче), які через кров і ліквор можуть гальмувати ноцицептивне проведення в області “воріт”;
• до таких речовин відносяться ендогенні пептиди (ендогенні опіати), що викликають яскраво виражений знеболюючий ефект – це ендорфіни (α-, β-, γ-, але найбільш активний із них β-ендорфін), енкефаліни (вони теж неоднорідні), динорфіни. Ендогенні опіати взаємодіють зі специфічними рецепторами – опіатними рецепторами – і здійснюють свій вплив або на нейрони 2-3 драглистої субстанції, або блокують передачу ноцицептивних імпульсів в інших точках ноцицептивної системи.
Максимальна кількість опіатних рецепторів знаходиться у лімбічній системі, скроневій частці, супраорбітальній звивині, парагіпокампі, фронтальній зоні кори головного мозку. У стовбурі мозку найбільша кількість опіатних рецепторів локалізована в ядрах tractus solitarius, які містять вісцеральні сенсорні волокна від блукаючого нерва
Висока щільність опіатних рецепторів відзначена у гіпоталамусі, гіпофізі. Очевидно, що цей шлях може мати значення для регуляції біосинтезу або дії ендорфінів, які синтезуються у задній частці гіпофіза.
У спинному мозку опіатні рецептори знайдені у синапсах тонких мієлінових волокон, які відповідають за проведення сенсорної інформації.
Відомо кілька типів та підтипів опіатних рецепторів, які відповідають за виявлення різних процесів в організмі:
| Тип (підтип) опіатного рецептора | Ефект |
| µ1 | Супраспінальна анальгезія |
| µ2 | Фізична залежність, ейфорія, пригнічення дихання |
| к | Спінальна анальгезія, седативна дія, міоз |
| σ | Дисфорія, галюцинації, стимуляція травлення та серцево-судинної системи |
| δ | Підвищення артеріального тиску, тахікардія |
Встановлено, що морфін є агоністом мю-рецепторів, енкефалін – агоніст дельта- рецепторів, кетоциклозацин – агоніст каппа-рецепторів, β-ендорфін – агоніст епсілон-рецепторів.
Для кожного типу рецепторів є “типовий” агоніст, який має щодо нього більш виражену специфічну спорідненість, ніж до іншого типу. Слід зазначити, що в ряді випадків типовими агоністами є опіати, а не опіоїдні пептиди. Водночас немає лігандів опіатних рецепторів з абсолютною специфічністю.
Опіатні рецептори різних ділянок ЦНС мають неоднакову чутливість до ендор- фінів та енкефалінів. Клітини гіпофіза мають приблизно у 40 разів більшу спорідненість з β-ендорфінами, ніж з енкефалінами, тоді як клітини головного мозку мають більшу спорідненість з енкефалінами.
Наркотичні анальгетичні лікарські засоби
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Анальгезуючі лікарські засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
