Блювотні лікарські засоби
Блювання – складнорефлекторний акт, реалізація якого здійснюється за допомогою багатьох груп м'язів шлунка, тонкої кишки, діафрагми, черевної стінки та ін. Виникає при активації центру блювання різними стимулами. Наприклад, зорові, нюхові, смакові подразники, що викликають огиду, можуть бути причиною блювання. Подразнення вестибулярного апарату, інтерорецепторів також може викликати блювання.
Центральною ланкою акту блювання є розташований в довгастому мозку блювотний центр. З ним пов'язана розташована на дні IV шлуночка спеціальна хеморецепторна зона, що отримала назву пускової (тригерної). Стимуляція хеморецептрів цієї зони спричинює збудження блювотного центру. Виявлено, що на нейронах тригерної зони є дофамінові Ο,-рецептори, серотонінові 5-НТ3-рецептори, м,-холінорецептори.
Збудження блювотного центру може здійснюватися безпосередньо шляхом дії на хеморецептори пускової зони або рефлекторно (рис. 8.2).
Тому розрізняють блювотні засоби центральної (прямої) і рефлекторної (непрямої) дії.
До блювотних лікарських засобів центральної дії належить апоморфіну гідрохло- рид, рефлекторної дії – препарати термопсису, мишатника, іпекакуани, еметин.
Під дією апоморфіну гідрохлориду блювання настає відразу ж після нанесення препарату на пускову зону. Крім того, блювотні рухи виникають при парентеральному введенні апоморфіну навіть при повному видаленні шлунково-кишкового тракту.
Діє апоморфін через 10-15 хв після підшкірного введення, викликаючи 2-3-разо- ве блювання. Ентерально вводити препарат недоцільно внаслідок поганого всмоктування. Коли пригнічується блювотний центр при наркозі, отруєнні снодійними засобами, тяжкій алкогольній інтоксикації, блювотна дія апоморфіну не виявляється.
Метаболізм апоморфіну здійснюється в печінці з утворенням глюкуронідів. У невеликій кількості (близько 4 %) виводиться нирками.
Показання: видалення зі шлунка недоброякісних продуктів, отрут, особливо при неможливості провести промивання шлунка зондом (суїцидальні спроби, психічні захворювання, порушення ковтання та ін.); гостре отруєння етиловим спиртом,
Рис. 8.2. Основна спрямованість дії блювотних і протиблювотних лікарських засобів
лікування хронічного алкоголізму для вироблення умовнорефлекторної реакції огиди до алкоголю.
Побічна дія: можливі зорові галюцинації, колапс, неврологічні розлади.
Протипоказання: опіки шлунка кислотами і лугами, тяжкі захворювання серця, атеросклероз; виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювання легенів зі схильністю до легеневих кровотеч, органічні захворювання ЦНС, похилий вік.
До блювотних засобів рефлекторної дії належать препарати термопсису, мишатника, іпекакуани. При ентеральному введенні вони стимулюють рецептори шлунка і у великих дозах рефлекторно викликають блювання. Рефлекторний характер блювотної дії лікарських засобів, зокрема еметину, вперше виявлений у лабораторії І. П. Павлова його учнем Η. Н. Токаревим. Він показав, що алкалоїд еметин у собак викликає блювання тільки при введенні в шлунок.
Як блювотний засіб рефлекторної дії призначають розчин аміаку по 5-8 крапель на півсклянки води.
Блювотні засоби мають дуже обмежене застосування. Особливо рідко застосовують блювотні засоби рефлекторної дії у зв'язку з їх подразнювальним впливом на слизову оболонку шлунка і загальнотоксичною дією.
Протиблювотні лікарські засоби
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Блювотні і протиблювотні лікарські засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
