Транквілізатори (лат. tranquillo(are) – заспокоювати, полегшувати), або анксіолітики (лат. anxius – тривожний, повний боязні, страху, грец. lysis – розчинення, зникнення) – група депримуючих психотропних лікарських засобів, які вибірково знімають емоційну нестійкість, тривогу, страх (фобії), напруженість. Раніше ці препарати ще називали атарактиками (від грец. ataraxia – незворушність).
Транквілізатори, як і нейролептики, мають пригнічуючий вплив на ЦНС, проте вони відрізняються за силою і, головне, за характером свого впливу. Транквілізатори не мають вираженого антипсихотичного ефекту, вони сприяють усуненню різноманітних невротичних і неврозоподібних порушень, зменшуючи психоемоційне забарвлення поведінки людини.
Коли вперше у 1954 р. у США було випущено перший транквілізатор мепробамат (названий на відміну від нейролептиків малим транквілізатором), його споживання лише за один рік нараховувало кілька мільярдів таблеток (близько 30 таблеток на одного мешканця). З'явились повідомлення рекламного характеру, які вказували, що нарешті винайдено лікарський засіб проти головної хвороби XX століття – стресу. Появились інструкції, які в обов'язковому порядку призначали прийом транквілізаторів водіям, льотчикам, операторам тощо. Це призвело до появи значної кількості побічних реакцій (порушення координації, руху, зниження працездатності тощо). Водночас у ряді клінічних досліджень були виявлені анксіолітичні властивості у одного з перших антагоністів Η1-гістамінових рецепторів гідроксизину, центрального холінолітику амізилу (бенактизину). Почався бурхливий розвиток психофармакології, що сприяло створенню нового покоління “антистресових” препаратів. У 1957 р. швейцарськими вченими синтезовано першу похідну 1,4-бензодіазепіну – хлордіазепоксид (еленіум), а в 1963 році впроваджено діазепам (реліум, сибазон). Бум застосування транквілізаторів не зменшувався, і лише за останні кілька десятиліть вироблено чітку стратегію і тактику їх клінічного застосування, а також розроблені основи можливості корекції психіки здорової людини. Сьогодні налічується біля 100 препаратів, продовжується активна робота зі створення нових і вдосконалення вже наявних засобів. Історично можна виділити 3 покоління транквілізаторів:
• першого – мепробамат, гідроксизин (атаракс), амізил (бенактизин), мебікар та ін.;
• другого – препарати бензодіазепінового ряду;
• третього – буспірон та ін.
Нині сфера застосування транквілізаторів виходить далеко за рамки психіатрії, охоплюючи багато соматичних захворювань, неврологію, хірургію, анестезіологію (премедикація, атаральгезія[1]), онкологію, дерматологію, геронтологію, педіатрію, акушерство і гінекологію, наркологію (для купірування алкогольної абстиненції), ряд інших областей медицини. Ці препарати застосовуються також практично здоровими людьми для зняття негативних наслідків емоційного стресу.
Класифікації. Існує декілька класифікацій транквілізаторів (за хімічною структурою, механізмом дії, фармакокінетичними та фармакодинамічними особливостями).
За хімічною будовою транквілізатори можна поділити на такі групи:
• 1) похідні 1,4-бензодіазепіну: хлордіазепоксид (хлозепід, еленіум), діазепам (сибазон, реланіум, валіум), феназепам, флуразепам, лоразепам, тріазолам, оксазепам (тазепам), мезапам (рудотель), гідазепам та ін.;
• 2) різних хімічних груп: буспірон, мебікар та ін.
У клінічній практиці транквілізатори часто розподіляють на дві групи: типові й атипові. До типових відносять похідні бензодіазепіну, враховуючи найбільшу вивченість механізму їхньої дії, значне поширення і застосування; до атипових – похідні інших хімічних класів. Крім того, значна кількість лікарських препаратів з інших фармакологічних груп виявляють протитривожні (власне транквілізуючі) властивості: деякі антидепресанти (піразидол), нейролептики, ноотропи (фенібут, аміналон), центральні міорелаксанти (баклофен), засоби для наркозу (кетамін), наркотичні анальгетики, центральні α2-адреноміметики (клонідин), β-адреноблокатори, що добре проникають через гематоенцефалічний бар'єр (пропранолол, метопролол), блокатори кальцієвих каналів та ін. Більшість цих препаратів не призначається спеціально для корекції тривожно-фобічних станів, однак при їх індивідуальному призначенні необхідно враховувати цей факт.
“Класичним” транквілізаторам, крім анксіолітичного, властивий також седативний, снодійний, міорелаксуючий, протисудомний, вегетостабілізуючий, амнестичний ефект (антероградна амнезія, тобто неможливість пригадати події під час дії препарату). Позаяк найважливішою властивістю транквілізаторів є усунення турботи, відчуття тривоги і страху, зменшення внутрішньої напруги, підвищеної дратівливості, безсоння та інших проявів невротичних, неврозоподібних, психопатичних і психопатоподібних станів, вегетативних дисфункцій, то головною мішенню їх застосування є різні тривожно-фобічні синдроми непсихотичного рівня, які розвиваються в рамках так званих пограничних станів. Тому вдосконалення даної групи здійснюється за напрямом створення препаратів із селективними анксіолітичними властивостями (тобто вибірковий вплив на синдроми страху і тривоги) з метою мінімізації інших побічних небажаних ефектів. Так, седативна і снодійна дія транквілізаторів призводить до млявості, сонливості, зниження розумової працездатності, координації руху тощо. Міорелаксуюча дія важлива тільки при лікуванні нервових захворювань, що супроводжуються підвищеним м'язовим тонусом, а також в анестезіології; у пацієнтів з пограничними психічними розладами вона, як правило, небажана. Що стосується амнестичного ефекту, то він практично завжди є проявом небажаної дії.
У різних транквілізаторів вищеперелічені властивості виражені в неоднаковій мірі. З клінічної точки зору, їх поділяють на:
• седативні (сильні, “нічні”), які поряд зі швидкою і надійною протитривожною дією мають седативно-гіпнотичну активність, що негативно впливає на швидкість і точність психомоторних реакцій, координацію руху, розумову діяльність. До них в основному відносяться похідні бензодіазепіну;
• “денні”, які мають анксіоселективну (стреспротективну) дію і слабку седативно-снодійну, протисудомну і міорелаксантну активність. Протитривожна дія має активуючий компонент, тобто спостерігається поліпшення настрою, уваги, з'являються бадьорість, ініціатива, ліквідуються психоастенічні розлади. При цьому критика та об'єктивна оцінка ситуації зберігаються (на відміну від алкоголю). Активуюча дія є наслідком усунення негативного впливу тривоги, стресу, а не психостимулюючої дії, тому виявляється тільки в умовах стресу. До “денних” транквілізаторів належать в основному препарати різної хімічної структури (мебікар, буспірон) і деякі похідні бензодіазепіну (мезапам, гідазепам).
Дія транквілізаторів виявляється за рахунок зменшення збудливості підкіркових областей головного мозку (лімбічна система, таламус, гіпоталамус), відповідальних за здійснення емоційних реакцій, гальмування взаємодії цих структур з корою головного мозку, а також пригнічення полісинаптичних спінальних рефлексів.
Переважання тих чи інших ефектів у різних транквілізаторів зумовлено їх відмінностями у нейрохімічних механізмах дії, відповідно до яких анксіолітики класифікують на:
• 1. Агоністи бензодіазепінових рецепторів комплексу ГАМКА-рецептор – хлоріонний канал – похідні бензодіазепіну (діазепам, оксазепам, лоразепам та ін.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Транквілізатори (анксіолітики)“ на сторінці 1. Приємного читання.
