Основним природним мінералокортикоїдним гормоном є альдостерон, отриманий у 1953 році. У медицині застосовують синтетичний аналог його попередника – дезоксикортикостерону ацетат. Мінералокортикоїди регулюють водно-сольовий обмін: збільшують реабсорбцію натрію і води у ниркових канальцях, посилюють виведення калію і кальцію, меншою мірою – магнію.
На реабсорбцію натрію мінералокортикоїди впливають шляхом стимуляції синтезу специфічного білка – активного носія натрію. Ефект розвивається через 2-6 годин. Разом з натрієм реабсорбується вода. На виділення калію мінералокортикоїди впливають безпосередньо і негайно. Натрій і вода затримуються в інтерстиціальній рідині, що позначається на поляризації клітинних мембран і функції тканин (підвищується реакція судин на судинозвужувальні речовини, артеріальний тиск, збільшується об'єм циркулюючої крові).
Альдостерон у 25-50 разів активніший, ніж дезоксикортикостерону ацетат.
Механізм контролю секреції альдостерону міститься в юкстагломерулярному апараті нирок. Аферентні артеріоли нирок є “рецепторами” об'єму, вони сприймають сигнал зменшеного розтягнення судин (зниження артеріального тиску). У відповідь юкстагломерулярний апарат секретує ренін, який у плазмі крові сприяє утворенню ангіотензину-ІІ, що стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Альдостерон потрапляє з кров'ю в нирки, де викликає затримку натрію і води, зумовлюючи збільшення об'єму циркулюючої крові, підвищення артеріального тиску і збільшення ниркового кровотоку.
Внаслідок надмірного виділення альдостерону (первинний альдостеронам) затримуються в організмі натрій і вода, підвищується артеріальний тиск, з'являються набряки, виникає гіпокаліємія. При тяжкій недостатності серця порушується кровообіг, печінка неспроможна інактивувати альдостерон, його вміст у тканинах збільшується (вторинний альдостеронам). Найефективнішим методом боротьби з альдо- стеронізмом є введення антагоністів мінералокортикоїдів (альдактон, всрошпірон).
Недостатня секреція мінералокортикоїдів викликає ексикоз, зниження тонусу скелетної мускулатури (адинамія, гіпотонія), порушення діяльності серця, різкі зміни активності ЦНС, порушення пігментного обміну (бронзова шкіра).
Дезоксикортикостерону ацетат (ДОКСА, ДОКА, дескортерон, дескортон) вводять внутрішньом'язово або у вигляді таблеток під язик.
Триваліше діє дезоксикортикостерону триметилацетат, який вводять тільки внутрішньом'язово.
Показання: недостатність надниркових залоз, в тому числі хвороба Аддісона, артеріальна гіпотензія, міастенія, астенія, адинамія (підвищують тонус і працездатність організму).
Протипоказання: гостра і хронічна недостатність серця, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, стенокардія, гломерулонефрит, нефросклероз, цироз печінки.
Побічна дія: надмірне накопичення в організмі натрію і води (набряки, артеріальна гіпертензія, втрата організмом калію і кальцію, лівошлуночкова недостатність серця з набряком легень).
Антагоністи кортикостероїдів
До антагоністів глюкокортикоїдів відносять: метирапон (метопірон), хлодитан (мітотан) та інші, які пригнічують синтез глюкокортикоїдів, міфепристон – блокує рецептори глюкокортикоїдів. Ці препарати використовують інколи при синдромі Кушинга.
Хлодитан (мітотан) – досить токсичний препарат, тому його призначають тільки при неоперабельних пухлинах надниркових залоз.
До антагоністів, які вибірково усувають ефекти мінералокортикоїдів, належить спіронолактон (верошпірон). Його застосовують у клінічній практиці як діуретик.
Гормональні препарати статевих гормонів та їх антагоністи
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мінералокортикоїди“ на сторінці 1. Приємного читання.
