До групи петльових діеретиків належать такі основні препарати: фуросемід (лазикс), кислота етакринова (урегіт), торасемід (трифас).
Механізм дії. Петльові діуретики селективно пригнічують поєднаний транспорт основних електролітів: йонів Na+, К+ та хлору Сl- крізь апікальну мембрану епітеліальних клітин переважно у товстому сегменті висхідної частини петлі Генле. Петльові діуретики збільшують виведення із організму йонів Mg2+ та Са2+, але явища гіпокальціємії не виникають, позаяк йони Са2+ активно реабсорбуються у дистальному відділі звитих канальців на відміну від йонів Mg2+, котрі реабсорбуються дещо гірше, і за умов тривалого використання петльових діуретинів може виникнути гіпомагиіємія. Петльові діуретики, як і тіазиди, – ефективні за будь-яких зрушень кислотно-лужної рівноваги (тобто проявляють діуретичний ефект як за умов ацидозу, так і за умов алкалозу).
Крім зазначеного, препарати цієї групи стимулюють синтез простагландинів (І2, Е2) в ендотеліальних клітинах нирок. Простагландини зменшують тонус судинної стінки, збільшуючи нирковий кровоток та підвищуючи клубочкову фільтрацію, порушують роботу протиточно-поворотної системи петлі Генле, що також збільшує діурез.
Діуретичний ефект реалізується і через вплив петльових діуретинів на активність ферментів:
• вони блокують сульфгідрильні групи ферментів в епітеліальних клітинах висхідної частини петлі Генле, пригнічують окисне фосфорилювання та гліколіз (зменшують внутрішньоклітинне енергоутворення), що знижує активну реабсорбцію йонів натрію Na+ та хлору Сl- і, частково, йонів калію К+; гальмується активна реабсорбція йонів магнію Mg2+ (в результаті збільшується екскреція магнію з сечею, знижується його рівень у крові, що скорочує продукцію паратгормону, котрий зменшує реабсорбцію кальцію – зменшуючи тим самим і рівень кальцію в крові);
• відбувається інгібіція карбоангідрази та електронейтральної помпи (на апікальній мембрані у висхідній частині петлі Генле, котра забезпечує обмін органічних та неорганічних аніонів на йони натрію Na+, калію К+ та хлору СГ); як наслідок – посилюється сумарне виділення солей з організму.
Особливістю механізму дії петльових діуретинів є те, що вони починають діяти тільки після їх потрапляння в первинну сечу частково у проксимальних канальцях, але основна їх діуретична дія проявляється у потовщеній висхідній частині нефрона.
Фармакодинаміка: до фармакодинамічних ефектів петльових діуретинів відносять підвищення ниркового кровотоку та клубочкової фільтрації; збільшення діурезу; зниження тонусу судин (переважно вен); зменшення переднавантаження на серце.
Фармакокінетика: вводять препарати парентерально (переважно внутрішньовенно) або приймають вранці натще. Петльові діуретики добре всмоктуються із шлунково-кишкового тракту (адсорбується 60-70 % прийнятої дози). Біотрансформація відбувається в печінці за рахунок утворення парних сполук із глюкуроновою кислотою. Екскретуються петльові діуретики переважно нирками у незміненому вигляді – шляхом фільтрації та канальцевої секреції (до 75 %), решта – печінкою із жовчю. При нирковій недостатності кліренс діуретиків збільшується за рахунок активації їх екскреції слизовою кишечнику. Кратність призначення петльових діуретиків – 1-2 рази на добу.
Взаємодія: петльові діуретики для отримання більшого клінічного ефекту поєднують з іншими діуретинами (як правило, із калійзберігаючими: фуросемід із амілоридом або з триамтереном).
Побічні ефекти при використанні петльових діуретиків можуть виникати при:
• поєднанні із ото- та нефротоксичними препаратами (позаяк посилюються небажані токсичні реакції ототоксичності та нефротоксичності);
• застосування із нестероїдними протизапальними препаратами першого покоління (фармакодинамічний антагонізм);
• вживанні із засобами, котрі інтенсивно зв'язуються з білками (непрямі коагулянти) – відбувається конкурентне витіснення діуретиків із альбумінового зв'язку, що послаблює їх ефект;
• артеріальній гіпотензії (прогресивне зниження артеріального тиску);
• вираженому зневодненні (ефект додаткового “висушування” може призвести до змін гематокриту та до тромбозу;
• викликають сумарне зменшення кількості йонів, зокрема гіпонатріємію (норма в плазмі 135-150 ммоль/л); гіпокаліємію (норма в плазмі 3,3-5,5 ммоль/л); гіпомагніємію (норма в плазмі 0,75-0,95 ммоль/л); гіпокальціємію (норма 2,39-3,0 ммоль/л); гіпохлоремію (норма 95,0-110,0 ммоль/л); а також гіперу- рикемію – порушення екскреції сечової кислоти, підвищення рівня глюкози в крові (позаяк петльові діуретики дещо пригнічують секрецію інсуліну).
Фуросемід (лазикс), як і деякі інші препарати цієї групи, містить у своїй молекулі сульфонамідну групу.
Фармакодинаміка. Дія фуросеміду на клітини ниркових канальців різнобічна. Він знижує активність гексокінази, малеат- і сукцинатдегідрогенази, а також Na+-K+- АТФ-ази, внаслідок чого енергетичне забезпечення натрієвого насоса стає недостатнім. Крім того, фуросемід роз'єднує процеси утворення енергії та її надходження до насосів. Підвищується зворотна проникність базальної мембрани клітин канальців для йонів Na+. У зв'язку з цим пасивний потік натрію з позаклітинного простору всередину клітин канальців збільшується, що призводить до підвищення пулу йонів Na+ в них і зменшує активну реабсорбцію його з просвіту канальців, та й сама реабсорбція йонів Na+ за таких умов потребує більше енергії. У фармакодинаміці фуросеміду суттєве значення належить і впливові його на рівень простагландинів та кінінів (їх рівень підвищується), що зумовлює судинорозширювальну дію та поліпшення гемодинаміки нирок, посилюючи натрійуретичний ефект.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Петльові діуретики“ на сторінці 1. Приємного читання.
