Зазвичай такі препарати застосовуються при виразкових ураженнях слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, що виникають при порушенні балансу між ерозивною дією хлористоводневої кислоти та пепсину і захисними механізмами слизової оболонки.
Виходячи з механізмів виникнення виразки, основна тактика лікування полягає, по-перше, у зменшенні секреторної активності залоз шлунка і, по-друге, у посиленні протекторних механізмів слизової оболонки. Ще один напрям лікування включає антихелікобактерні засоби – препарати, які впливають на причиновий мікроорганізм, – Helicobacter pylori. До таких засобів належать метронідазол, амоксицилін, тетрациклін, кларитроміцин, колоїдні препарати вісмуту. Перед призначенням цих препаратів необхідно підтвердити наявність збудника у слизовій оболонці шлунка.
Основні препарати, які пригнічують екскрецію хлористоводневої кислоти шлунка, можуть бути представлені групами:
І. Інгібітори протонового насоса: омепразол, пантопразол, рабепразол.
II. Засоби, які блокують гістамінові Н2-рецептори: ранітидин, фамотидин.
III. Засоби, які блокують холінорецептори:
• а) м-холіноблокатори невибіркової дії: атропіну сульфат;
• б) засоби, які блокують переважно м,-холінорецептори: пірензепін.
Перспективними препаратами є блокатори гастринових рецепторів, які не мають практичного застосування.
Значним досягненням при створенні ліків, що знижують кислотність шлункового соку, є синтез похідного заміщеного бензамідазолу – омепразол (омез, гасек). Це представник принципово нового типу противиразкових препаратів, які пригнічують функцію протонового насоса (Н+, К+-АТФ-ази) парієтальних клітин шлунка. Омепразол – слабка основа і при нейтральному pH неефективний. Але в кислому середовищі канальців парієтальних клітин він перетворюється на активний метаболіт сульфена- мід, який необоротно інгібує мембранну Н+, К+-АТФ-азу, утворюючи з нею дисуль- фідний місток. Перетворення омепразолу на сульфенамід відбувається швидко (через 2-4 хв). Сульфенамід абсорбції не піддається. Тому омепразол відноситься до проліків.
Омепразол ефективно пригнічує базальну і стимульовану секрецію хлористоводневої кислоти, знижує загальний об'єм шлункової секреції і виділення пепсиногену. В омепразолу виявлено гастропротекторну активність. Продукцію внутрішнього чинника Касла препарат не змінює. На швидкість переходу харчової маси зі шлунка у дванадцятипалу кишку не впливає.
Омепразол швидко всмоктується. Діє тривало. Піддається швидкій біотрансформації.
Концентрація омепразолу в плазмі не корелює зі ступенем і тривалістю пригнічення секреції хлористоводневої кислоти шлунка.
Показання: виразкова хвороба шлунка, дванадцятипалої кишки, виразковий пептичний езофагіт, синдром Золлінгера – Еллісона. Ефективно попереджає рецидиви виразкової хвороби.
Побічна дія: діарея, закреп, нудота, кишкові кольки, слабкість, головний біль та інші побічні ефекти, проте вони виражені незначною мірою і спостерігаються лише у частини пацієнтів.
До інгібіторів протонового насоса належить також препарати пантопразол, лансопразол, рабепразол, езомепразол. їх фармакологічні властивості і показання до застосування подібні до омепразолу.
Серед блокаторов гістамінових Н,-рецепторів використовують ранітидин і фамотидин. Вони мають високу активність при достатній безпеці. Блокатори гістамінових Н2-рецепторів – похідні гістаміну.
Гістамінові Н2-рецептори пов'язані з аденілатциклазою. Тому при збудженні гістаміном Н2-рецепторів відбувається підвищення вмісту внутрішньоклітинного цАМФ. Це призводить до збільшення секреторної активності клітин слизової оболонки шлунка. Окрім цього, збільшується вміст цАМФ у тучних клітинах, базофілах, Т-лімфоцитах, клітинах міокарда, жировій тканині, гладеньких м'язах артеріальних судин, деяких відділах ЦНС, де також знаходяться гістамінові Н2-рецептори.
Блокатори гістамінових Н2-рецепторів є конкурентними антагоністами гістаміну. їх найбільш виражений ефект пов'язаний з пригніченням секреції слизової оболонки шлунка. Впливаючи на Н2-рецептори парієтальних клітин, препарати значно зменшують індукцію хлористоводневої кислоти. Знижується також базальна секреція хлористоводневої кислоти. Меншою мірою пригнічується індукована секреція пепсиногену та внутрішнього чинника Касла. Об'єм шлункового соку зменшується.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікарські засоби, що знижують секрецію залоз шлунка“ на сторінці 1. Приємного читання.
