У лікувальній практиці фторхінолони використовують з початку 1980-х років.
Структурна формула фторхінолонів
Вони добре проникають у мікробну клітину, де діють аналогічно іншим хіноло- нам – блокують життєво важливі ферменти бактерій – ДНК-гірази (топоізомерази II і IV типу), що порушує функціонування ДНК мікробної клітини. Незважаючи на близькість хімічної будови з нефторованими хінолонами (хінолонами І покоління), фторхінолони суттєво відрізняються за своїми властивостями (табл. 18.4).
Таблиця 18.4
Порівняльна характеристика фторованих і нефторованих хінолонів
| Фторхінолони | Нефторовані хінолони |
| Широкий антимікробний спектр: грампозитивні і грамнегативні аеробні та анаеробні бактерії, мікобактерії, мікоплазми, хламідії, рикетсії, боренії | Обмежений антимікробний спектр: переважна активність щодо Enterobacteriaceae |
| Виражений постантибіотичний ефект | Постантибіотичний ефект виражений слабко або відсутній |
| Висока біодоступність при прийманні всередину | Низька біодоступність при прийманні всередину |
| Швидке всмоктування з травного тракту, тривале перебування в організмі, хороше проникнення в органи, тканини і клітини, елімінація нирковим і позанирковим шляхом | Низькі концентрації у сироватці крові, погане проникнення в органи, тканини і клітини; високі концентрації у сечі та фекаліях |
| Застосування всередину і парентерально | Застосування тільки всередину |
| Широкі показання до призначення: бактеріальні інфекції різної локалізації, хламідіози, мікобактеріози, рикетсіози, бореліоз. Системна дія при генералізо- ваних інфекціях | Обмежені показання до призначення: інфекції сечовивідних шляхів, деякі кишкові інфекції (дизентерія, ентероколіт). Відсутність системної дії при генералізованих інфекціях |
| Відносно низька токсичність | Відносно низька токсичність |
| Фторхінолони | Нефторовані хінолони |
| Добра переносимість | Добра переносимість |
| Хондротоксичність | Хондротоксичність |
| Застосування у дорослих хворих; обмеження до призначення в педіатрії (у період росту і формування кістково-суглобової системи) | Застосування у дорослих хворих і в педіатрії (після 10–15 років) |
Спектр дії. Фторхінолони мають широкий спектр дії – впливають на грампози- тивні і грамнегативні бактерії, зокрема на стафілококи (у тому числі метицилінрезис- тентні), менінгококи, гонококи, більшість грамнегативних бактерій (ентеробактерії), у тому числі синьогнійну паличку (80 % штамів, які стійкі до аміноглікозидів, пеніцилінів, цефалоспоринів), кампілобактери та інші мікроорганізми, що викликають кишкову патологію – сальмонели, шигели, ієрсинії; легіонели, мікобактерії, облігат- ні анаероби, більшість полірезистентних внутрішньолікарняних штамів. Крім того, фторхінолони, як правило, активні щодо бактерій, які стійкі до хінолонів І покоління. За антибактеріальною активністю фторхінолони подібні до деяких АБ (наприклад, цефалоспоринів) третього покоління, які застосовують парентерально. До фторхіно- лонів І покоління помірно чутливі – хламідії і мікоплазми. Резистентність до фтор- хінолонів І покоління проявляють більшість споро- і неспороутворюючих анаеробів, пневмококи, стрептококи групи А, що стійкі до цефалоспоринів І покоління.
Із середини 1990-х років з'явились фторхінолони II–III покоління, які проявляють більшу (у 2-3 рази) антибактеріальну активність стосовно грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, пневмококів), потужніше впливають на внутрішньоклітинні збудники (хламідії, мікоплазми) та мікроорганізми, що викликають респіраторні інфекції, зокрема на Streptococcus pneumoniae, інші збудники інфекцій верхніх і нижніх дихальних шляхів, тому вони названі “респіраторними фторхіно- лонами”. Нові покоління фторхінолонів проявляють дію щодо бактерій, які стійкі до фторхінолонів І покоління. Препарати III покоління фторхінолонів ширше впливають на анаеробні бактерії, у тому числі Clostridium difficile.
Фармакокінетика. Фторхінолони швидко всмоктуються з ШКТ, добре проникають у більшість тканин і рідин організму, створюють ефективні концентрації в епітелії бронхів, легенях, печінці, серці, кістках, простаті, секретах слинних та сльозових залоз, слизовій оболонці носа та інших тканинах, що пов'язано з невисоким ступенем іонізації їх молекул. Накопичуються у значних концентраціях всередині клітин, підвищуючи фагоцитарну і бактеріолітичну активність нейтрофілів. Офлок- сацин виводиться переважно з сечею, пефлоксацин – із жовчю, норфлоксацин, ци- профлоксацин, флероксацин і ломефлоксацин – з сечею і жовчю. Препарати І покоління застосовують 2 рази на добу, II–III покоління – 1 раз на добу.
Фторхінолони призначають перорально, деякі можна застосовувати внутрішньовенно (ципрофлоксацин, пефлоксацин, офлоксацин), вони добре переносяться пацієнтами, до них повільно розвивається стійкість мікроорганізмів.
Показання до застосування. Інфекції сечовивідних шляхів, венеричні захворювання, за винятком сифілісу, ентерити, бронхіти, інфекції кісток і суглобів, шкіри і м'яких тканин, пневмококові інфекції, у тому числі викликані пеніцилінрезистент- ними штамами, гострий синусит, загострення хронічного бронхіту, позалікарняні і нозокоміальні (внутрішньолікарняні) пневмонії.
Найбільшою протимікробною активністю та найкращою переносимістю володіє ципрофлоксацин, тому його вважають еталонним хіміотерапевтичним препаратом (Кукес В. Г., 2006). Офлоксацин має менший антибактеріальний спектр; норфлок- сацин переважно концентрується в сечі, системної антибактеріальної активності не має, викликає більше побічних ефектів; ломефлоксацин проявляє помірну протитуберкульозну активність.
Побічні ефекти. Крім порушення розвитку хрящової тканини внаслідок пошкодження хондроцитів епіфізів і хрящової тканини (заборонені дітям до 18 років та вагітним; у дорослих хворих, які отримували ці препарати протягом тривалого часу, не помічено появи артралгій або пошкодження суглобів) фторхінолони іноді викликають;
• 1) диспепсичні явища – нудота, блювання, анорексія, відчуття дискомфорту (у 3-6 % хворих);
• 2) енцефалопатії – головний біль, запаморочення, головокружіння, розлади сну, зміни настрою (збудження, тривога, депресія), іноді судоми, оскільки хіноло- ни є антагоністами ГАМ К (у 1-4 % хворих);
• 3) алергічні реакції – шкірний висип (особливо геміфлоксацин), свербіж (у 2 % хворих). При застосуванні всіх хінолонів в умовах надмірної інсоляції може спостерігатись фотодерматит;
• 4) кристалурія;
• 5) підвищення ризику розриву ахіллового сухожилка (фторхінолони І покоління – ципрофлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин), особливо у літніх пацієнтів або тих, що приймають глюкокортикоїди;
• 6) аритмія типу “пірует” – викликає моксифлоксацин, збільшуючи інтервал QT.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Похідні фторхінолону“ на сторінці 1. Приємного читання.
