Представниками цієї групи антибіотиків є хлорамфенікол (левоміцетин), синтоміцин та тіамфенікол.
Хлорамфенікол (левоміцетин) використовується у клініці понад 60 років.
Механізм дії. Діє на синтез білка у мікробних клітинах, пригнічуючи фермент пептидилтрансферазу, який сприяє елонгації поліпептидного ланцюга на рибосомах. Має бактеріостатичну активність відносно більшості мікроорганізмів. На деякі бактерії (5. pneumoniae, N. meningitidis, Н. influenzae) діє бактерицидно.
Спектр антибактеріальної активності широкий. Активний відносно грампозитив- них (стафіло- і стрептококи) і грамнегативних коків (гонококи, менінгококи), багатьох бактерій (кишкова і гемофільна палички, клебсієли, серації, ієрсинії, протей), рикетсій, спірохет, хламідій. Проявляє активність відносно штамів збудників, стійких до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідів. Шигели, сальмонели, особливо S. thyphimurium, за останніми даними, мають високий ступінь набутої резистентності до препарату.
Фармакокінетика. Біодоступність левоміцетину, який є високоліпофільною сполукою, при застосуванні всередину більша, ніж при парентеральному введенні його ефірів, і становить 90 %. Латентний період при пероральному застосуванні дорівнює 20 хв. Легко проникає у рідини і тканини організму, в тому числі через гематоен- цефалічний бар'єр (концентрація у лікворі – 20-50 % сироваткової, при менінгіті – 50-90 %). До 90 % препарату метаболізується у печінці шляхом відновлення і глюкуронізації. Левоміцетин виділяється переважно через нирки: 80 % – у вигляді неактивних метаболітів.
Показання до застосування. Левоміцетин для системної дії (всередину, внутрішньом'язово, внутрішньовенно) використовують лише як засіб резерву у випадках, коли менш токсичні антибіотики неефективні або протипоказані. Він може бути застосований при бактеріальному менінгіті, спричиненому Н. influenzae, N. meningitidis, S. pneumoniae, в тому числі у новонароджених та недоношених дітей; абсцесі мозку; черевному тифі, паратифі, дизентерії за умови чутливості збудників; бруцельозі, туляремії, чумі; висипному тифі та інших рикетсіозах; тяжких гнійно- септичних процесах, в тому числі у черевній порожнині та порожнині малого таза; анаеробній інфекції, газовій гангрені.
Левоміцетин іноді призначають місцево: при гнійно-запальних процесах шкіри та м'яких тканин, бактерійних інфекціях очей.
Препарат застосовують всередину у дозі 0,25-0,75 г через кожні 6 год. Для парентерального введення призначають хлорамфеніколу сукцинату натрієву сіль.
Побічна дія. Під впливом левоміцетину можуть виникати гематологічні реакції (гіпохромна анемія у зв'язку з пригніченням синтезу гема, нейтропенія, тромбоцитопенія), які є дозозалежними і розвиваються частіше на 10-14-й день лікування. Надзвичайно тяжким ускладненням при застосуванні левоміцетину є фатальна апластична анемія, виникнення якої пов'язане з генетичними особливостями його біотрансформації (утворюються токсичні метаболіти, що пошкоджують кістковий мозок). При недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів під впливом хлорамфеніколу може розвинутись інтенсивний гемоліз. Для попередження ускладнень з боку крові необхідно в процесі його призначення кожних 3 дні лікування робити аналіз крові.
Великі дози левоміцетину у новонароджених, особливо недоношених, іноді у дітей старшого віку, можуть спровокувати “сірий синдром плода” (синдром “сірого колапсу”). В основі його розвитку лежить накопичення хлорамфеніколу в організмі дитини у результаті вікової недостатності печінкової системи глюкуронокон'югації та видільної функції нирок.
Симптоматика: метаболічний ацидоз, здуття живота, блювання, пронос, гіпотонія, гіпотермія, респіраторний дистрес, сіре забарвлення шкіри. Смерть настає внаслідок тяжких порушень гемодинаміки у 40-60 % випадків.
Призначення левоміцетину провокує розвиток дисбактеріозу, суперінфекції, псевдомембранозного коліту, токсичного гепатиту.
Препарат у великих дозах може спричинити психомоторні розлади (сплутаність свідомості, зорові й слухові галюцинації), зниження гостроти зору і слуху, ретро- бульбарний неврит зорового нерва, периферичні неврити (слабкість м'язів кінцівок, відчуття поколювання, жару, болю в м'язах).
Неприпустиме неконтрольоване застосування левоміцетину, призначення його при легких формах інфекційних процесівтаз профілактичною метою. У дітей доЗ-річ- ного віку він може бути використаний лише за життєвими показаннями. Левоміцетин протипоказаний при вагітності та лактації (велика ймовірність мієлотоксичної дії у плода та розвитку “сірого синдрому” в новонародженого). Левоміцетин протипоказаний при захворюваннях печінки та нирок, дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів, захворюваннях органів кровотворення.
Синтоміцин, на відміну від левоміцетину, є не лівообертальним ізомером, а D,L-формою (рацематом) трео-1-пара-нітрофенол-2-дихлорацетиламіно-1,3- пропандіолу. За спектром антимікробної дії не відрізняється від левоміцетину. Препарат застосовують виключно зовнішньо у вигляді лініментів та інших лікарських форм при гноячкових ураженнях шкіри, гнійних ранах, опіках, виразках тощо.
Аміноглікозиди
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хлорамфеніколи (феніколи)“ на сторінці 1. Приємного читання.
