Моксонідин (фізіотенс) – препарат нового покоління, похідний імідазолу, який стимулює перважно селективно імідазолінові (Ι1-рецептори) та 2-адренорецептори у стовбурі головного мозку, нирках, мозковому шарі наднирників, дорсолатеральній частині довгастого мозку. Стимуляція цих рецепторів гальмує активність симпатичної нервової системи, понижує артеріальний тиск. Він має більшу антигіпертензивну активність, знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск, продукцію реніну, роботу серця і індекс чутливості до інсуліну і проявляє меншу побічну дію порівняно з клофеліном.
Препарат не має седативного впливу. При цьому об'єм серцевого викиду та гемодинаміка малого кола значно не змінюються. Це веде до пригнічення вазомоторних центрів, зниження імпульсації адренергічних волокон, що іннервують кровоносні судини. Активований моксонідином імідазоліновий І,-рецептор запускає каскад реакцій за участю арахідонової кислоти та фосфоліпідних сигнальних молекул у нервових клітинах, що веде до пригнічення активності симпатичних нейронів.
Показання: артеріальна гіпертензія, в тому числі з метаболічним синдромом.
Побічна дія: сухість у роті, головний біль, запаморочення, сонливість, загальна слабкість, рідко безсоння, нудота, висипи, алергічні реакції.
Симпатолітичні лікарські засоби
Симпатолітичні засоби – це антигіпертензивні антиадренергічні засоби пресинап- тичної дії, до яких належать: резерпін, раунатин (див. розділ “Симпатолітики”),які вибірково виключають симпатичну іннервацію. Вони блокують еферентні імпульси на рівні периферичних адренергічних закінчень, порушують синтез, депонування і зворотне захоплення норадреналіну. Резерпін має також нейролептичний, заспокійливий вплив. В останні роки не застосовують.
Гангліоблокуючі лікарські засоби
Антигіпертензивна дія гангліоблокуючих засобів (бензогексоній, пентамін) реалізується внаслідок зниження тонусу судин (артеріол, вен), зменшення загального периферичного опору, венозного тиску, тиску в легеневій артерії, правому шлуночку серця. Препарати призначають при гіпертонічному кризі. Див. розділ "Засоби, що блокують н-холінорецептори”.
Інгібітори реніну
Першими інгібіторами реніну стали отримані в 40-х роках XX століття специфічні антитіла. До інгібіторів реніну належить аліскірен (расілез), який зв'язується з активним сайтом молекули мішені, попереджає взаємодію з ангіотензиногеном та перетворення його на ангіотензин-І. Тривалість дії препарату 24 години. Застосування інгібіторів АПФ, тіазидних та петльових діуретинів підвищує рівень реніну плазми. Застосування аліскірену попереджає цей ефект, гальмує ураження нирок завдяки антигіпертензивному ефекту та усуванню профібриногенового впливу реніну і прореніну. Препарат запобігає розвитку інтерстиціального фіброзу, зменшує альбумінурію, особливо при введенні з інгібіторами АПФ, блокаторами рецепторів ангіотензину-ІІ.
Периферичні судинорозширювальні лікарські засоби
Апресин (гідралазии) входить до складу комплексних антигіпертензивних засобів (адельфан та ін).
Фармакодинаміка. Апресин – артеріальний судинорозширювальний засіб. Механізм дії пов'язаний переважно з блокадою фосфодіестерази, накопиченням цАМФ, незначною симпатолітичною та адреноблокуючою активністю. Апресин зменшує тонус артерій серця, нирок, внутрішніх органів, мозку, черевної порожнини, шкіри, м'язів. Зменшує навантаження на міокард і збільшує систолічний об'єм крові. Поліпшує ниркову гемодинаміку, підвищує нирковий кровообіг. Апресин є антиагре- гантним засобом: пригнічує утворення тромбоксану А2.
Показання: артеріальна гіпертензія переважно I–II ступеня. Апресин входить до складу препаратів, комбінованих з іншими антигіпертензивними засобами (адель- фан та ін.).
Побічна дія: тахікардія, напади стенокардії (вводити з β-адреноблокаторами), пульсуючий головний біль, гіперемія обличчя (внаслідок виділення гістаміну), нудота, блювання, діарея, гіперсекреція залоз шлунка, анемія, лейкопенія, тремор, парестезії, поліневрит – при тривалому застосуванні. Тяжкі ускладнення – гідра- лазиновий синдром (подібний до системного червоного вовчака), ревматоїдний артрит (внаслідок аутоімунної реакції). Іноді розвивається непереносимість (гарячка, шкірний висип, поліневрит, кровотеча з травного тракту, анемія). Тяжкі ускладнення потребують відміни препарату.
До препаратів, що відкривають калієві канали, належить діазоксид.
Фармакодинаміка. Діазоксид переважно впливає на артеріоли, розслаблює гладенькі м'язи стінки кишок, міометрій, гальмує клубочкову фільтрацію та секрецію сечової кислоти у канальцях нирок, затримує натрій і воду. Механізм дії – активація калієвих каналів.
Показання: гіпертензивний криз.
Протипоказання: гострі порушення мозкового кровообігу, гострий період інфаркту міокарда, підвищення чутливості до препарату. Побічна дія пов'язана з розширенням артеріол і компенсаторним підсиленням роботи серця – тахікардія, стенокардія, ядуха. У випадках тривалого введення розвивається картина цукрового діабету (знижується секреція інсуліну), гірсутизм, гіперурикемія, набряки. Може пригнічуватися перистальтика кишок (запор).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стимулятори імідазолінових рецепторів“ на сторінці 1. Приємного читання.
