За будовою і фармакологічними властивостями до групи похідних фенотіазину аліфатичного ряду близько стоять похідні тіоксантену, зокрема хлорпротиксен (цис-2-хлор-9-(3-диметиламінопропіліден)-тіоксантену гідрохлорид).
За антипсихотичною дією хлорпротиксен поступається аліфатичним фенотіазинам. За механізмом дії препарат є помірним адреноблокуючим і активним антихолінергічним засобом, має виражену седативну дію, протиблювотний ефект, посилює вплив снодійних і анальгетичних засобів, не викликає каталепсію, здійснює помірну антидепресивну активність.
Показання. Застосовують при психозах і психоневротичних станах з неспокоєм, страхом, психомоторним збудженням, агресивністю, в тому числі у випадках депресивно-параноїдної і циркулярної шизофренії, гострого алкогольного психозу. В малих дозах застосовують при неврозах, порушеннях сну, шкірному свербінні.
Побічна дія. У деяких випадках розвивається сонливість, тахікардія, ортостатична гіпотензія, сухість у роті. Екстрапірамідні розлади трапляються рідко.
Похідні бутирофенону
Бутирофенони – це похідні масляної кислоти, в яких група -ОН замінена фенільним радикалом. Приєднання залишку бутирофенону до азоту піперидинового ядра або споріднених гетероциклів і введення в ядро положення фенільного ядра бутирофенону атома фтору зумовили отримання цілої низки високоактивних нейролептичних засобів (галоперидол, дроперидол, меторин тощо). Похідні бутирофенону є активними антипсихотичними засобами із стимулюючим компонентом. Найактивнішими сучасними нейролептиками є галоперидол і дроперидол.
Галоперидол (сенорм) – випускається у вигляді лактату і деканоату (пролонгована форма).
Фармакодинаміка. Механізм дії галоперидолу – блокування центральних пост- синаптичних дофамінергічних рецепторів мезолімбічної системи (антипсихотична дія), гіпоталамуса (гіпотермічна дія і галакторея), тригерної зони блювотного центру, екстрапірамідної системи; центральних α-адрено- і, в меншій мірі, серотонінорецепторів, а також порушення нейронального захоплення і депонування норадреналіну. Припускають також, що галоперидол вступає в конкурентні взаємозв'язки з глутаміновою кислотою.
Висока антипсихотична дія галоперидолу виявляється вираженим антигалюцинаторним впливом і швидкою редукцією галюцинацій. Дія препарату розвивається настільки швидко й ефективно, що може припинити психоз. За антипсихотичною дією галоперидол перевищує піперазинові похідні фенотіазину і є своєрідним антипсихотичним засобом резерву, що застосовується у хворих, резистентних до інших нейролептиків. Маючи помірний седативний вплив, галоперидол потенціює дію снодійних, особливо анальгетиків. До інших ефектів галоперидолу належить його протиблювотна (у 50 разів більша, ніж аміназину), гіпотермічна і виражена міорелаксантна дія. Разом з тим вплив на периферичні вегетативні реакції слабкий. Не має гангліоблокуючих властивостей, не впливає на частоту пульсу, секреторну і моторну функції травного каналу, не викликає ортостатичних реакцій.
Фармакокінетика. При пероральному прийомі біодоступність складає 50-70 % внаслідок пресистемного метаболізму (“поріг першого проходження”) у печінці. Білки плазми крові зв'язують близько 90 % галоперидолу. Максимальна концентрація у плазмі крові визначається через 2-6 год після прийому всередину і через 10-60 хв після внутрішньом'язової ін'єкції; залишається досить високою близько 3-х діб. Строгого взаємозв'язку між концентрацією в плазмі й ефектами не встановлено. Після внутрішньом'язового введення дія настає через 30-45 хв і триває 24 год, після перорального – до 72 год.
Інтенсивно розподіляється в тканині, оскільки легко проходить скрізь гістогематичні бар'єри, включаючи гематоенцефалічний. Проникність останнього для похідних бутирофенону з віком зменшується. Метаболізується в печінці, підлягає печінковій рециркуляції. Виводиться нирками, кишечником, проникає у грудне молоко. Екскреція уповільнена: за 5 діб нирки виділяють тільки 40 % введеної дози. Сліди препарату виявляються у плазмі крові і в сечі через кілька тижнів після прийому одноразової дози. Т1/2 у плазмі крові становить 13-40 год і коливається протягом доби: вдень інтенсивність виділення більша, ніж уночі. Після внутрішньом'язового введення пролонгованої лікарської форми (галоперидолу деканоат) відбувається повільна абсорбція препарату за рахунок депонування у м'язі. Його максимальна концентрація у плазмі крові досягає піку через 6 днів після ін'єкції; Т1/2 складає 3 тижні.
Показання. Галоперидол застосовують для припинення збудження, особливо у випадках маніакального стану, гострого марення, алкогольного делірію із зоровими галюцинаціями, шизофренії (галюцинаторно-параноїдна форма), психомоторного збудження, галюцинаторного і параноїдного синдромів, ажитованої депресії, олігофренічного, інволюційного, епілептиформного психозу. Галоперидол застосовують у поєднанні зі снодійними, засобами для наркозу, анальгетиками і протигістамінними засобами для підготовки до операції і в післяопераційний період для зменшення болю, під час шоку, при інфаркті міокарда, сильному блюванні, судомах.
Протипоказання: органічні захворювання ЦНС, порушення ритму серцевої діяльності, недостатність нирок, вагітність, період лактації.
Побічна дія. У перші 30 хв після введення спостерігається підвищення частоти пульсу, іноді нудота, рідко блювання. Можливі головний біль, безсоння або сонливість (особливо на початку лікування), збудження, стурбованість, ейфорія або депресія, летаргія, напади судом, екзацербація психозу і галюцинації. При тривалому прийомі розвиваються неврологічні розлади у вигляді екстрапірамідних порушень, у тому числі пізня дискінезія, злоякісний нейролептичний синдром. Соматичні ускладнення трапляються рідко, можливе порушення зору, репродуктивної функції, токсикодермії тощо.
Дроперидол, на відміну від галоперидолу, є нейролептиком з вираженою седативною дією. Здійснює протиблювотний, міорелаксантний, протишоковий ефекти. При шоку зменшує вазоспазм в результаті зниження реактивності центральних ланцюгів симпатикуса, периферичної α-адреноблокуючої активності, поліпшення кровопостачання органів. Використовують для купірування психомоторного збудження, судом, гіпертонічного кризу, блювоти, у комплексній терапії шоку. Широко застосовують в анестезіологічній практиці для потенціювання наркозу, нейролептанальгезїі (у поєднанні з фентанілом).
Похідні бензаміду
Сульпірид (еглоніл) – похідна заміщених бензамідів. Поряд з антипсихотичним, має антидепресивний ефект, вибірково блокує D2-дофамінорецептори, однак при цьому рідко викликає екстрапірамідні розлади. У зв'язку з цим препарат відносять до групи “нетипових" нейролептиків. Має протиблювотну дію, сприяє загоєнню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки. Показаний при шизофренії, депресіях, мігрені, порушеннях поведінки у дітей, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. З небажаних ефектів відзначається ортостатична гіпотензія, розлади сну, алергічні реакції.
До похідних бензаміду відноситься метоклопрамід (церукал), який є центральним і периферичним селективним D2-дофаміноблокатором і 5НТ3-серотоніноблокатором. Однак у медичній практиці знайшов своє застосування як протиблювотний засіб. Здійснює виражений антиеметичний ефект, заспокоює гикавку, стимулює рухову активність верхнього відділу шлунково-кишкового тракту і нормалізує його моторну функцію, усуває дискінезію жовчного міхура (див. "Проти- блювотні засоби).
Похідні різних хімічних класів
Атипові нейролептики рідше і в меншому ступені викликають екстрапірамідні розлади та нейроендокринні порушення, пов'язані з блокадою D2-дофамінових рецепторів, ефективні при лікуванні негативної симптоматики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Похідні тіоксантену“ на сторінці 1. Приємного читання.
