Антистафілококові пеніциліназорезистентні пеніциліни (ізоксазолілпеніциліни).
До препаратів цієї групи належать оксацилін (оксациліну натрієва сіль), клок- сацилін. Найбільшу природну активність вони проявляють щодо грампозитив- них коків. Не впливають на ентерококи, менінго-, гонококи, грамнегативні збудники, анаеробів. Стійкість цих антибіотиків до β-лактамаз, які продукуються Staphylococcus spp., зумовлена наявністю в їх молекулі ацильного бічного ланцюга, який захищає β-лактамне кільце від впливу на нього ферменту. Активність оксациліну щодо стафілококів-продуцентів пеніциліназ перевищує активність пеніциліну у 50-250 разів. На стафілококи, які резистентні до метициліну (MRSA), ці антибіотики не діють.
Фармакокінетика. Істотною перевагою напівсинтетичних пеніцилінів, порівняно з біосинтетичними, є кислотостійкість, що дозволяє застосовувати їх всередину. При всмоктуванні оксациліну, клоксациліну з шлунково-кишкового тракту їх максимальна концентрація в крові дорівнює '/3 тієї концентрації, що створюється після внутрішньом'язового введення, тому при стафілококових пневмоніях, сепсисі, менінгіті їх доцільніше призначати парентерально (внутрішньом'язово або внутрішньовенно).
Ізоксазолілпеніциліни доцільно використовувати лише при підтвердженій стафілококовій інфекції. їх ефективність проти пеніциліназопродукуючих стафілококів більша, ніж в еритроміцину, лінкоміцину, аміноглікозидів, тетрацикліну або левоміцетину, й прирівнюється до ефективності “захищених” пеніцилінів, карбапенемів та цефалоспоринів. Вони діють і на інші бактерії, відносно яких активний БП. Але у таких випадках перевагу слід віддавати останньому, ефективність якого значно вища при зараженні чутливими до нього пневмококами, β-гемолітичними стрептококами і нейсеріями.
Ці препарати іноді використовують для проведення емпіричної терапії при високій імовірності стафілококової інфекції (гострий гнійний артрит, гострий остеомієліт, фурункули, карбункули, панариції, катетер-асоційований сепсис, гострий мастит тощо).
Оксацилін застосовують усередину в разовій дозі 0,25-0,5 г (середня добова доза – 3 г, при тяжких інфекціях – до 6-8 г). Кратність призначення – 4-6 разів на добу. При внутрішньом'язовому або внутрішньовенному способі введення середня доза становить 2-4 г (4 ін'єкції на добу).
Амінопеніциліни
До препаратів цієї групи належать ампіцилін та амоксицилін. Вони мають широкий спектр протимікробної активності, але руйнуються β-лактамазами.
Ампіцилін. Найбільше значення у спектрі антибактеріальної дії ампіциліну має його пригнічувальний вплив на різні грамнегативні мікроорганізми (у тому числі Н. influenzae, збудника кашлюка, гонококи, менінгококи, Р. mirabilis, різні штами E. coli, сальмонели), на збудників лістеріозу, ентерококи. Проте зараз внаслідок набутої резистентності ці мікроорганізми у багатьох випадках стійкі до ампіциліну. Р. aeruginosa має природну резистентність до ампіциліну.
Фармакокінетика. Препарат кислотостійкий, помірно всмоктується при вживанні всередину. їжа знижує біодоступність ампіциліну майже у 2 рази. Для внутрішньом'язового введення препарат розчиняють водою для ін'єкцій або лідо- каїном, для внутрішньовенного – 0,9 % розчином натрію хлориду. При зберіганні розчинів понад 1 год активність препарату різко знижується. Пероральне приймання ампіциліну при лікуванні більшості інфекцій (крім кишечних) може бути недостатньо ефективним у зв'язку з низькою біодоступністю препарату. Ампіцилін добре проникає через ГЕБ. Приблизно 1/3 ампіциліну виводиться з сечею у незміне- ному вигляді, що використовується при лікуванні інфекцій сечовивідних шляхів. Препарат має здатність накопичуватись у жовчі (є цінним при інфікуванні жовчних шляхів). Використовується також для емпіричного лікування інфекцій дихальних шляхів, у тому числі позалікарняної пневмонії, шлунково-кишкового тракту (залишається ефективним засобом лікування дизентерії), гнійних хірургічних інфекцій.
Доза для прийому всередину становить: по 0,5-2,0 г кожні 6 год, для введення у м'яз – по 500 мг через 4-6 год.
Талампіцилін є ефіром ампіциліну, який мікробіологічно неактивний (англ. prodrugs – проліки). Після приймання всередину препарат деестерифікується у слизовій кишечнику та в печінці, після чого вільний ампіцилін надходить у системний кро- вотік. Ефір легше всмоктується, ніж сам ампіцилін, що забезпечує вищі концентрації останнього в крові при введенні еквівалентних доз. Препарат менше, ніж ампіцилін, пригнічує кишкову мікрофлору при застосуванні всередину і рідше викликає діарею.
Амоксицилін відрізняється від ампіциліну за фармакодинамічними та фармако- кінетичними параметрами (табл. 18.2).
Таблиця 18.3
Відмінності амоксициліну та ампіциліну
| Параметри | Ампіцилін | Амоксицилін |
| Активність відносно пневмококів | ++ | |
| Н. pylori | + | |
| сальмонел | ++ | |
| шигел | + | |
| Біодостулність при прийманні per os | 40% | 90% |
| Вплив їжі на біодоступність | зменшує у 2 рази | не впливає |
| Рівень у харкотинні | невисокий | високий |
| Рівень у сечі | високий | дуже високий |
| Поява діареї | часто | рідко |
Спектр дії. До амоксициліну чутливі грампозитивні та грамнегативні аеробні мікроорганізми, деякі збудники анаеробних інфекцій (С. tetani). Амоксицилін має найвищу активність (серед усіх пероральних пеніцилінів та цефалоспоринів) відносно пневмококів. На відміну від ампіциліну, амоксицилін високоактивний відносно Н. pylori.
Фармакокінетика. 90 % прийнятої всередину дози амоксициліну абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Всмоктуваність амоксициліну, на відміну від ампіциліну, не залежить від вживання та складу їжі. Добре проникає через ГЕБ, створює активні концентрації в жовчі, бронхіальному секреті, тканинах бронхолегеневої системи, внутрішнього вуха, в очеревинній порожнині (особливо при перитоніті). Всмоктується у проксимальних відділах кишечнику. У зв'язку з цим амоксицилін недоцільно застосовувати при кишкових інфекціях. 50-70 % введеного препарату виводиться у незміненому вигляді через нирки. Застосовують його по 0,25–0,5 г З рази на добу.
Показання до застоювання. Амоксицилін призначають перорально при неусклад- нених бронхолегеневих захворюваннях, зокрема при позалікарняній пневмонії легкого та середньотяжкого перебігу, загостреннях хронічного бронхіту, інфекційних процесах ЛОР-органів (тонзиліт, гострий середній отит, гострий синусит), інфекціях шкіри та м'яких тканин, у тому числі при опіковій хворобі, інфекціях сечостатевої системи, травного тракту (у схемах ерадикації Н. pylori), у комплексній терапії черевного тифу чи паратифу, для санації носіїв сальмонел.
Карбоксипеніциліни
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напівсинтетичні пеніциліни“ на сторінці 1. Приємного читання.
