Цефалоспорини – ряд природних і численних напівсинтетичних β-лактамних антибіотиків, які є біциклічними сполуками, що складаються з β-лактамного і дигід" ротіазинового кілець, які утворюють 7-аміноцефалоспоринову кислоту – спільне ядро молекули всіх цефалоспоринів. Перші цефалоспорини з'явились близько 50 років тому. Сьогодні у світі налічується понад 60 оригінальних препаратів цієї групи і вони продовжують займати одне з провідних місць у клінічній практиці, в тому числі застосовуються при найтяжчих формах інфекційних процесів.
Класифікація цефалоспоринів. Цефалоспорини, залежно від часу їх появи у клінічній практиці та переважаючого спектра антибактеріальної активності, поділяють на 4 генерації (покоління). Крім того, окремо виділяють препарати, призначені для парентерального введення, і такі, що використовуються всередину (табл. 18.3).
Таблиця 18.3
| Шлях введення | Покоління цефалоспоринових антибіотиків | |||
| І | II | III | IV | |
| Ін'єкційний | Цефадроксил · Цефазолін · Цефалексин | Цефамандол · Цефуроксим | Цефоперазон · Цефотаксим · Цефтазидим · Цефтріаксон | Цефепім · Цефпіром |
| Всередину | Цефадроксил · Цефалексин | Цефаклор · Цефуроксим аксетил | Цефіксим · Цефподоксим | - |
Для цефалоспоринів І генерації характерна висока активність переважно відносно грампозитивних бактерій (стафіло-, стрептококів, в тому числі госпітальних штамів). їх активність щодо грамнегативних бактерій обмежена (достатньо чутливі лише E. coli, Salmonella spp., Shigella spp., P. mirabilis) у зв'язку з тим, що препарати легко гідролізуються β-лактамазами цих збудників.
Препаратам цефалоспоринів II генерації, порівняно з цефалоспоринами І покоління, притаманний більший вплив на грамнегативні бактерії (насамперед И. influenzae) та анаероби і дещо менша дія на стафілококи і стрептококи. Вони недостатньо впливають на ряд грамнегативних мікроорганізмів – збудників госпітальних інфекцій: Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Klebsiella spp., P. vulgaris, P. rettgeri. Разом з тим, природну резистентність до ЦII покоління мають Pseudomonas spp. та Acinetobacter spp.
Цефалоспорини III генерації мають високу активність відносно більшості грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі штамів, які резистентні до інших антибіотиків, внутрішньолікарняних форм збудників (Pseudomonas spp., Proteus spp., bacteroides spp.y, деякі цефалоспорини III покоління проявляють антисиньогнійну активність. Цефалоспорини III покоління недостатньо впливають на стафілококи і иепіогенні стрептококи, ентерококи (при захворюваннях, викликаних цими мікроорганізмами, цефалоспорини III покоління призначати не слід).
Цефалоспорини IV генерації поєднують активність представників ІН покоління відносно грамнегативних мікроорганізмів (родина Enterobacteriaceae, Neisseriaceae, Н. influenzae, M. catarrhalis, Pseudomonas spp., Acinetobacter spp.) та специфічну дію препаратів цефалоспоринів І і II генерацій щодо грампозитивних мікроорганізмів (метициліночутливих стафілококів, стрептококів) та деяких грампозитивних анаеробів, не впливають на Bacteroides spp. їх активність щодо грамнегативних бактерій не поступається найбільш ефективним цефалоспоринам III генерації, фторхіноло- нам та карбапенемам. Вони не діють на найчастіших збудників анаеробних інфекцій черевної порожнини та ран, тому в таких випадках їх необхідно поєднувати із анти- анаеробними засобами (лінкозамідами, метронідазолом). Цефалоспорини IV генерації стійкі до β-лактамаз, в тому числі розширеного спектра дії, у зв'язку з чим вони активні відносно штамів, які резистентні до цефалоспоринів III генерації.
Фармакокінетика. Всмоктуваність цефалоспоринів, які застосовуються всередину, має значні індивідуальні коливання – від 40 до 95 % і, як правило, не залежить від вживання їжі.
Зв'язування з білками плазми значно коливається: від 15 до 90 %. Наприклад, цефотаксим і цефтріаксон (цефалоспорини III покоління) зв'язуються відповідно на 20-40 % та 80-95 %. Широкий розподіл в організмі дає можливість лікувати цефалоспоринами хворих із різною локалізацією інфекції, у тому числі в кістках і м'яких тканинах. Цефалоспорини III генерації краще, ніж засоби IV і особливо II і І поколінь, долають ГЕБ і можуть використовуватись при менінгітах, спричинених N. meningitidis, Н. influenzae, резистентним до пеніциліну S. pneumoniae.
Відрізняються цефалоспорини і за часом збереження терапевтичної концентрації у плазмі крові, тому кратність їх введення в організм є різною. Так, час збереження терапевтичної концентрації у цефалоспоринів І покоління становить 3-4 год, їх вводять 6 разів на добу, у препаратів II покоління – 6-8 год (їх вводять 3 рази на добу), у цефалоспоринів III покоління – 12-24 год (їх вводять 1-2 рази на добу), у препаратів IV покоління – 8-12 год (вводять 2-3 рази на добу).
Тільки цефотаксим дезацетилюється у печінці та нирках. Метаболіти, які утворилися, частково зберігають свою активність. Решта цефалоспоринів виводяться у незміненому вигляді через нирки. Екскреція препаратів І покоління відбувається шляхом канальцевої секреції, тому вони небезпечні у плані розвитку нефротоксич- ності. Препарати II і IV поколінь виводяться нирками шляхом клубочкової фільтрації. У виведенні цефалоспоринів IV покоління відіграє роль і печінка. Елімінація цефалоспоринів III генерації здійснюється нирками та печінкою. При нирковій недостатності не потрібна корекція доз цефалоспоринів III покоління, і лише при тяжкій її формі (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) проводять корекцію доз цефалоспоринів IV генерації.
Показання до застосування. Антибіотики цефалоспоринового ряду нині посідають провідне місце у лікуванні різноманітних інфекцій в умовах стаціонару. У більшості випадків їм віддається перевага у схемах початкової емпіричної терапії інфекцій різної локалізації. їх можна поєднувати для розширення спектра антибактеріальної активності з іншими антибіотиками, особливо у разі тяжких інфекційних процесів, спричинених асоціаціями полірезистентних мікроорганізмів. Цефалоспорини IV покоління насамперед показані для емпіричної терапії тяжких госпітальних інфекцій: пневмонії з тяжким перебігом, у тому числі вентилятор-асоційованої, сепсису, іитраабдомінальних та гінекологічних інфекцій (у поєднанні з антианаеробними засобами), інфекцій у відділенні інтенсивної терапії, інфекцій в онкологічних хворих, у хворих з агранулоцитозом (у поєднанні з аміноглікозидом амікацином).
Цефазолін (рефлін) – цефалоспорин І генерації широкого спектра дії. Активний відносно оксациліночутливих стафілококів, стрептококів (за винятком 5. faecalis), ряду грамнегативних мікроорганізмів (E. coli, Р. mirabilis та Р. vulgaris, Klebsiella spp., Н. influenzae, Enterobacteraerogenes). Не діє на оксацилінорезистентні стафілококи, пе- ніцилінорезистентні пневмококи, ентерококи, Я. influenzae, на інші грамнегативні ен- теробактерії, бактероїди, стійкі індолпозитивні штами протея (Р. rettgeri, Р. morganii), Р. aeruginosa, на рикетсії. Руйнується β-лактамазами грамнегативних бактерій.
При внутрішньом'язовому та внутрішньовенному застосуванні препарату ефективна концентрація в плазмі крові зберігається протягом 8-12 год. Виводиться з організму через нирки шляхом клубочкової фільтрації та секреції у просвіт канальців. Добре проникає в органи і тканини, легко долає плацентарний бар'єр.
Цефазолін показаний при позалікарняних інфекціях шкіри та м'яких тканин, гострому маститі, нетяжких післяопераційних ранових інфекціях (у комбінації з аміно- глікозидами), гострому остеомієліті, для передопераційної профілактики у хірургії, при стафілококових інфекціях, викликаних чутливими до оксациліну штамами.
Препарат вводять по 0,25-0,5 г кожних 8 год внутрішньом'язово або внутрішньовенно (струменем або краплинно) при інфекціях, викликаних грампозитивними мікроорганізмами, та по 0,5-1,0 г кожних 6-8 год – при захворюваннях, спричинених грамнегативною чутливою мікрофлорою. При інфекціях дихальних шляхів, викликаних пневмококами, інфекціях сечостатевої системи (в тому числі при гонореї) препарат застосовують по 0,5-1,0 г кожних 12 год.
Цефалексин (лексин) – цефалоспорин І генерації широкого спектра дії. Впливає на грампозитивні коки – 5. pyogenes, S. viridans, S. agalactiae, S. pneumoniae (ne- ніциліночутливі штами), S. aureus, Staphylococcus spp. (оксациліночутливі штами), стрептококи (за винятком ентерококів), паличку дифтерії. Активний відносно деяких грамнегативних мікроорганізмів: менінгококів, гонококів, шигел, сальмонел, кишечної палички (в наш час більшість госпітальних штамів E. coli не чутливі до цефалексину). Не діє на синьогнійну паличку, індолпозитивні штами протея, анаеробні мікроорганізми.
Цефалексин стійкий у кислому середовищі. При прийманні всередину натще препарат швидко (через 1,5–2 год) і майже повністю (95 %) всмоктується. Ефективна концентрація цефалексину зберігається в крові протягом 4-6 год. Біля 80 % препарату виводиться з організму через нирки у незміненому вигляді.
Показання до застосування цефалексину: ЛОР-інфекції (отити, синусити, стрептококові тонзиліти, фарингіти), гострий пієлонефрит, цистит, простатит, нетяжкі позалікарняні інфекції шкіри, м'яких тканин, кісток, суглобів та інші захворювання, спричинені чутливими мікроорганізмами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цефалоспорини“ на сторінці 1. Приємного читання.
