Застосування макролідів для лікування інфекційних процесів розпочалося у 1952 р., коли був впроваджений у клінічну практику перший антибіотик цієї групи – еритроміцин. Хімічна структура усіх макролідів включає макроциклічнелактон- не кільце (макролідне кільце), яке з'єднане з одним або декількома вуглеводневими залишками. У 1982 р. синтезований азитроміцин (у лактоннс кільце введений атом азоту), який відрізняється від класичних макролідів за фармакокінетичними параметрами та спектром протимікробної активності та відокремлений у групу азалідів.
Зростання ролі макролідів у наш час зумовлене збільшенням питомої ваги інфекцій, шо викликаються внутрішньоклітинними збудниками.
Механізм антибактеріальної дії. Препарати групи макролідів проявляють бактеріостатичну дію, зумовлену зв'язуванням з каталітичним пептидилтрансферазним центром 505-субодиниці рибосом. У результаті попереджується доступ транспортної РНК до комплексу "інформаційна РНК-рибосоми" і порушується процес формування і нарощування пептидного ланцюжка, що проявляється гальмуванням синтезу білків у мікробних клітинах.
Спектр антибактеріальної дії макролідів охоплює стафілококи, стрептококи, гонококи. анаеробні коки, ентеробактерії, штами Pseudomonas, Н. influenzae, внутрішньоклітинно розміщені збудники (штами Campylobacter, Helicobacter, Chlamydia, Legionella, Bordetella, M. pneumoniae), збудники, що звичайно стійкі до більшості антибіотиків (Я. carinii, Т. gondii, М. avium complex). Стійкими до макролідів є більшість грамнегативних бактерій.
Фармакокінетика. Макроліди швидко всмоктуються з шлунково-кишкового тракту. Повнота всмоктування істотно коливається в межах групи (20-90 %) і найбільша у рокситроміцину. Біодоступність еритроміцину при пероральному застосуванні невисока. Причинами цього є неповна абсорбція препарату зі шлунково-кишкового тракту внаслідок руйнування кислотою шлункового соку (для попередження таблетки покривають оболонкою) та значного стимулюючого впливу на мотилінові рецептори, що супроводжується підсиленням перистальтики. Нові макроліди повніше всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту (більша кислотостійкість). Абсорбція еритроміцину-основи, спіраміцину, азитроміцину істотно гальмується під впливом їжі. Препаратам даної групи властива ентерогепатична рециркуляція. Макроліди швидко і повно розподіляються по тканинах. Максимальне їх накопичення спостерігається у паренхімі легень, слизовій оболонці бронхів, трахеобронхіаль- ному секреті, слині, мигдаликах, середньому вусі, придаткових пазухах, слизовій шлунково-кишкового тракту, тканинах простати, ока, шкірі, жовчі, уретрі, матці та її придатках, плаценті. Через ГЕБ не проникають, навіть при менінгіті.
Макроліди повільно елімінуються з тканин, здатні накопичуватись у них і тривалий час зберігати ефективні концентрації. Співвідношення концентрацій препаратів у тканинах і крові становить: для еритроміцину – (5-10): 1, азитроміцину – (100-500): 1. Ця властивість пояснює явище, яке називають парадоксом макролідів: показники МІК (мінімальної інгібуючої концентрації in vitro) для засобів цієї групи е значно вищими, ніж ті концентрації, які вони створюють у тканинах при призначенні хворим). Велике значення має здатність макролідів (за допомогою активного транспорту) проникати всередину фагоцитуючих клітин, створюючи в них концентрації, які у 13–20 разів перевищують концентрації антибіотиків у позаклітинній рідині. Це сприяє знищенню внутрішньоклітинно розміщених мікроорганізмів: золотистих стафілококів, легіонел, хламідій, мікоплазм, уреаплазм, лістерій.
Активна концентрація макролідів у тканинах після припинення їх прийому зберігається протягом 10-18 год (для еритроміцину), 2-3 дні (для спіраміцину), 3-4 дні (для азитроміцину).
Макроліди індукують мікросомальні ферменти печінки, що прискорює їх власний метаболізм. При цьому утворюються сполуки, які інактивують цитохром Р-450. За ступенем пригнічення активності мікросомальної ферментної системи макроліди можна розмістити у такий ряд: кларитроміцин > еритроміцин = олеандоміцин > рокситроміцин > азитроміцин > спіраміцин. Це порушує біотрансформацію інших ліків, які призначають одночасно з макролідами (теофіліну, алкалоїдів маткових ріжок, бромокриптину, карбамазепіну та ін.), і створює умови для прояву їх токсичної дії. Макроліди в основному виводяться із жовчю, меншою мірою – з сечею у незмі- неному вигляді, створюючи в них високі концентрації.
Для всіх макролідів, найбільшою мірою для спіраміцину, властивий постантибіо- тичний ефект: здатність певний час пригнічувати життєдіяльність мікроорганізмів після тою, як антибіотик вивівся з організму.
Показання до застосування макролідів та азалідів. Препарати показані при інфекціях верхніх і нижніх дихальних шляхів, в тому числі мікоплазмової та хламідій- ної етіології (гострих бронхітах, загостреннях хронічного бронхіту, позалікарняній пневмонії), при ЛОР-інфекціях (гострому середньому отиті, якщо він не спричинений Н. influenzae, гострому стрептококовому тонзиліті, тонзилофарингіті); гінекологічних інфекціях; інфекціях органів малого таза; неускладнених інфекціях шкіри та м'яких тканин, викликаних стафіло- або стрептококами (піодермія, фурункули, ранова інфекція та ін.); токсоплазмозі у вагітних і новонароджених; атипових міко- бактеріозах у ВІЛ-інфікованих людей; офтальмологічних інфекціях, в тому числі при трахомі; при кашлюку, дифтерії, лепрі, муковісцидозі. Комбінація азитроміцину та рифампіцину ефективна у лікуванні хворих на легіонельоз (хвороба легіонерів).
Кларитроміцин і азитроміцин використовують як антихелікобактерні засоби при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Напівсинтетичні макроліди та азитроміцин високоефективні при гінекологічних захворюваннях, простатитах, уретритах різної етіології, інфекціях, що передаються статевим шляхом, зокрема при генітальному та екстрагенітальному хламідіозі, токсоплазмозі. Макроліди є альтернативними засобами лікування сифілісу при непере- носимості пеніциліну. Вони високоактивні при зоонозних інфекціях; Ку-лихоманці, марсельській лихоманці (й інших рикетсіозах), хворобі котячої подряпини (викликається В. henselae) та ін.
Водночас макроліди, які практично не впливають на представників родини кишечних бактерій, псевдомонад, ентерококів і ряд анаеробних збудників, не використовуються при тяжких гнійно-септичних процесах.
Незважаючи на те, що Р. aeruginosa має природну резистентність до макролідів, раціональним є поєднання препаратів даної групи з антипсевдомонадними антибіотиками (цефтазидимом, цефоперазоном, тобраміцином), зокрема при лікуванні тяжких форм позалікарняної пневмонії. Відповідно до сучасних даних, макроліди у такому випадку попереджують утворення чи руйнують захисну біоплівку Р. aeruginosa, яка покриває скупчення бактерій у дихальних шляхах і робить їх високостійкими до антибіотиків та факторів імунного захисту. Подібний ефект пов'язаний із здатністю макролідів гальмувати синтез альгінату через пригнічення активності ферменту гуанозин-D-маноза-дегідрогенази.
Еритроміцин – макролід природного походження. Біодоступність при пероральному застосуванні становить 30-65 %. Для попередження руйнування препарату кислим вмістом шлунка таблетки покривають кислотостійкою оболонкою (не розжовувати перед проковтуванням!). Застосовують всередину за 1,5-2 год. до їди. Не можна запивати молоком чи молочними продуктами, кислими напоями. Призначають по 0,25-0,5 г 4 рази на добу протягом 10-15 днів. Використовують також для внутрішньовенного повільного чи краплинного введення. Еритроміцину сукцинат краще всмоктується при прийманні з їжею.
Допускається застосування еритроміцину у вагітних жінок та під час лактації.
Кларитроміцин (фромілід) – напівсинтетичний 14-членний макролід. Препарат проявляє вищу активність, порівняно з іншими макролідами та азитроміцином, відносно М. avium complex (частий збудник опортуністичних інфекцій у хворих на СНІД) та М. leprae. Активно впливає на Н. influenzae. Добре всмоктується при прийманні всередину. Кларитроміцин – єдиний макролід, який створює клінічно значимі антибактеріальні концентрації у сечі. Призначається всередину по 0,25 г (при тяжких інфекціях – по 0,5 г) двічі на день протягом 7-14 днів. Існує ін'єкційна форма препарату.
Спіраміцин (роваміцин) – 16-членний макролід природного походження. Переважає інші макроліди за впливом на пеніцилінорезистентні зеленаві стрептококи, зокрема 5. mitis, на Т. gondii та Cryptosporidium spp. Високу чутливість до нього мають деякі анаеробні мікроорганізми. Спіраміцин застосовують у добовій дозі
6-9 млн. (у 2-3 прийоми) всередину або у вигляді внутрішньовенної інфузії, у дитячій практиці – лише перорально. Спіраміцин може бути використаний у II–III триместрі вагітності для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, токсоплазмозу та хламідіозу. Незважаючи на те, що його концентрація у пупковій вені плода становить 50 % від концентрації у сироватці крові матері (а у плаценті у 5 раз вища), антибіотик не чинить негативного впливу на дитину і може бути засобом вибору у вагітних жінок як при урогенітальних інфекціях, так і при інфекціях іншої локалізації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Макроліди і азаліди“ на сторінці 1. Приємного читання.
