До діуретичних засобів, котрі впливають і на кислотно-лужну рівновагу, слід віднести амонію хлорид (NH4Cl). Амонію хлорид добре всмоктується у шлунково- кишковому тракті, проходячи через печінкові клітини, перетворюється на сечовину:
2NH4C1 + Н2СO3 → СО(NH2)2 + 2НСl + 2Н20
Амонію хлорид, попри діуретичну дію, що зумовлена синтезованою із NH4Cl сечовиною, також ефективно коригує метаболічний гіпохлороводневий алкалоз за рахунок хлороводневої кислоти. В процесі компенсації алкалозу мобілізуються і виводяться з організму йони Na+ (разом із СІ"), а отже, і вода. Слід зважувати, що виражений сечогінний ефект проявляється за умови повноцінної функціональної здатності нирок. Однак при повторному використанні препарату ефективність його поступово зменшується. Через одну-дві доби від початку застосування NH4Cl натрійуретичний (а відповідно і діуретичний) ефект практично припиняється. Подальше використання препарату стає неефективним. Для відновлення активності цього засобу слід робити перерви у його використанні.
Амонію хлорид призначають перорально після прийому їжі у вигляді 2,5-3 % водного розчину, або як порошок, у капсулах. Тривалість використання має складати 3-5 днів з наступними перервами. Добова доза (обов'язково у кілька прийомів) для дорослих може становити 8-12 грамів. Слід пам'ятати, що амонію хлорид має і відхаркувальну дію (але дози мають бути дещо меншими).
Опосередковані діуретики (засоби, що підвищують кровообіг нирок)
До препаратів, здатних збільшувати добовий діурез за рахунок впливу на позаниркові механізми сечовиділення, відносять препарати, котрі збільшують рівень ниркового кровотоку. До таких препаратів відносять похідні пурину – диметилксатини (теобромін, теофілін, еуфілін).
Збільшення діурезу, яке виникає під впливом похідних пуринів, зумовлене підвищенням кровообігу взагалі і в нирковій тканині зокрема. Підвищення інтенсивності кровотоку відбувається за рахунок розширення судин нирок (головним чином у мозковій речовині нирок) і зменшення опору протікаючій крові. Активізація кровотоку в нирках збільшує і клубочкову фільтрацію. Крім того, слід зазначити, що диметилксантини здатні зменшувати процеси реабсорбції солей і води шляхом впливу на пуринові (аденозинові) рецептори. Вони, пригнічуючи активність фосфодіестерази, котра інактивує всередині клітин циклічний 3,5-АМФ, чим викликає функціональну активацію ниркових клітин.
Крім того, ксантини (зокрема теофілін) здатні підвищувати вміст простагландину Е у клітинах мозкової речовини нирок, що також сприяє підвищенню діурезу. Посередником у цьому процесі також є цАМФ. Диметилксантини пригнічують реабсорбцію натрію і за рахунок їх впливу на адренергічні структури нирки, через регулятори водно-сольового гомеостазу.
Однак слід зазначити, що диметилксантини є відносно слабкими діуретиками, тому їх застосовують тільки при компенсованих хронічних клінічних станах та у похилому віці при незначних набряках. Слід пам'ятати і про диспепсичні явища, зумовлені наявністю подразнювальної дії диметилксантинів (зокрема теофіліну). Еуфілін у високих дозах, крім змін з боку травної системи, може знижувати і артеріальний тиск, впливати на роботу серця. Останнє активно використовують у осіб з артеріальними гіпертензіями.
Важливо пам'ятати, що осмотична чи іншим чином викликана дегідратація клітин стінки судин (за рахунок відносного збільшення сумарного перетину судинного русла) – також збільшує обсяг кровотоку. Таким чином самі діуретики та речовини, які опосередковано зменшують гідратованість тканин, покращують кровообіг взагалі і нирковий зокрема. Останнє є вельми важливим ефектом покращення трофічних процесів у клінічному аспекті.
Принципи комбінованого застосування сечогінних фармакологічних засобів
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кислотоутворюючі діуретики“ на сторінці 1. Приємного читання.
