Антикоагулянти використовують для профілактики і припинення тромбоутворення, що вже розпочалось. Широко застосовують у кардіології та неврології, оскільки підвищене згортання крові спостерігається у хворих на гіпертонічну хворобу, атеросклероз та інші захворювання.
Залежно від механізму дії, швидкості й тривалості ефекту, ці засоби поділяють на антикоагулянти прямої дії (гепарин, фраксипарин та ін.) і непрямої (синкумар, фенілін, варфарин). До них можна зарахувати фібринолітичні засоби, які сприяють лізису тромбів, і ті, що перешкоджають їх утворенню.
Антикоагулянти прямої дії
Цій групі антикоагулянтів властива швидка дія. Вони інактивують фактори згортання крові.
Гепарин – це глікозаміноглікан (мукополісахарид), який виробляють базофільні гранулоцити сполучної тканини (тучні клітини). Складається з решток D-глюкуронової кислоти і глікозаміну, які етерифіковані сірчаною кислотою. Остання надає йому негативного заряду, що сприяє взаємодії препарату з білками, які приймають участь у згортанні крові. Молекулярна маса гепарину майже 16 000 D.
Гепарин міститься в печінці, легенях, селезінці, м'язах та ін. Його отримують з легень великої рогатої худоби і слизової оболонки кишок свиней. Вперше у чистому вигляді гепарин було вилучено в 1922 р. з печінки (hepar – звідси й отримав свою назву).
Фармакокінетика. Після введення під шкіру максимальний рівень у плазмі крові настає через 40-60 хв, внутрішньом'язово – через 15-30 хв, внутрішньовенно – через 2-3 хв. Сполучається з білками плазми крові на 95 %, оборотно сполучається також із різноманітними протеазами, які беруть участь у процесі коагуляції крові. Його захоплюють клітини системи мононуклеарних фагоцитів, в яких він може частково розпадатися. Частково метаболізується в печінці. Період напіввиведення із крові після введення у вену залежить від дози і становить 60-150 хв. Майже 20 % введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді, а також у вигляді урогепарину. В разі недостатності печінки гепарин кумулює.
Фармакодинаміка. Являючись кофактором антитромбіну III, гепарин активує його (і, ймовірно, антитромбін II) і тим самим прискорює їх антикоагулянту дію. Гепарин пригнічує також агрегацію і аглютинацію тромбоцитів, фазу утворення тром- бопластину, тромбіну і фібрину. Діє також фібринолітично шляхом активації факторів, які здійснюють фібриноліз. Завдяки тому, що гепарин впливає на головні ланки системи згортання крові, його можна вважати універсальним антикоагулянтом.
Гепарину притаманні й інші важливі біологічні властивості. Активуючи ліпо- протеїнліпазу, він знижує в крові концентрацію холестерину й ліпопротеїнів, а за рахунок пригнічення гіалуронідази – знижує проникність стінки судин, реакцію ”антиген – антитіло”. Поліпшує мікроциркуляцію, підвищує діурез (антагонізм з альдостероном).
Бере участь у тканинному обміні речовин – знижує рівень глюкози, підвищує вміст β-глобуліну в крові, підвищує стійкість до гіпоксії та деяких екзотоксинів (наприклад, отрути змій).
Показання: тромбоз і емболія різної локалізації, профілактика і обмеження тромбоутворення у разі підвищеного згортання крові, запобігання коагуляції крові у випадках кровообігу під час операцій на серці, великих судинах, штучної нирки, переливання крові.
Гепарин також застосовують як засіб, який сприяє зменшенню в крові холестерину і β-ліпопротеїнів, поліпшенню мікроциркуляцн та вінцевого кровообігу, як імуносупресивний і протизапальний засіб при аутоімунних захворюваннях (ревматоїдний артрит тощо).
Гепарин вводять за показаннями внутрішньовенно, внутрішньом'язово, під шкіру від 5000 до 20 000 ОД на добу, на курс – до 40 000-80 000 ОД. Одна одиниця дії (ОД) – це найменша кількість гепарину, яка запобігає згортанню 1 мл крові протягом доби. Після введення у вену ефект продовжується 4-5 год, внутрішньом'язово – близько 6, підшкірно – 8-12 год. Місцево у випадках тромбофлебіту, трофічних виразок кінцівок призначають у вигляді мазей.
Дози гепарину визначають індивідуально, залежно від чутливості до нього хворих. Люди повні, хворі на гіпертонічну хворобу, атеросклероз менш чутливі до гепарину, ніж худорляві, з порушенням функції печінки, нирок. Дозу гепарину контролюють за АЧТЧ (активований частковий тромбопластиновий час), а також за часом згортання крові.
Для визначення переносимості гепарину слід проводити пробу на чутливість. Під шкіру вводять 0,1 мл розчину гепарину і через кожних півгодини у крові підраховують кількість тромбоцитів. Зменшення їх кількості нижче 50 000 свідчить про анафілактичний стан. Гепарин при цьому вводити не варто.
Побічна дія: кровотеча ниркова, носова, гематоми при внутрішньом'язових ін'єкціях і введенні під шкіру, алергічні реакції.
Протипоказання: зниження ШОЕ, виразкові і пухлинні ураження травного каналу, лейкоз, гіпопластична анемія, тяжкі захворювання печінки, нирок, ендокардит, активний туберкульоз, вагітність, лактація.
При кровотечі, що виникає при передозуванні гепарину, необхідно у вену ввести 3-5 мл 1 % розчину протаміну сульфату. Цей білковий препарат, отриманий із сперми лосося, має властивість сполучатися з гепарином, інактивуючи його. Протипоказаннями до застосування протаміну сульфату є тромбоцитопенія, артеріальна гіпотензія, недостатність кори наднирників.
Останнім часом частіше застосовують препарати низькомолекулярного гепарину – надропарин кальцій (фраксипарин), дальтепарин кальцій (фрагміи), еноксапарин кальцій (клексан) та ін., які отримують зі стандартного гепарину шляхом деполімеризації у спеціальних умовах. Ці препарати мають більшу антитромботичну активність, їх дія за тривалістю перевищує дію гепарину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікарські засоби, що знижують згортання крові (антикоагулянти)“ на сторінці 1. Приємного читання.
