До поліпептидних антибіотиків належать поліміксин В (М), граміцидин.
Механізм дії поліпептидних антибіотиків пов'язаний головним чином з дезорганізацією цитоплазматичної мембрани грамнегативних збудників.
Ефективні відносно грамнегативних бактерій, особливо синьогнійної палички.
Показання до застосування. Поліміксин В сульфат застосовують при тяжких госпітальних інфекціях – сепсисі, менінгіті, пневмонії, інфекціях сечових шляхів та ін., викликаних Р. aeruginosa або іншими грамнегативними мікроорганізмами (кишкова паличка, Enterobacter тощо). Препарат призначають лише у випадку стійкості збудника до менш токсичних препаратів. Іноді його застосовують при інфекціях шлунково-кишкового тракту, викликаних чутливими мікроорганізмами (сальмонели, шигели та ін.).
Поліміксину В сульфат вводять у м'язи з розрахунку 0,5-0,7 мг/кг маси 3-4 рази надень, але не більше 0,2 г на добу. Внутрішньовенне краплинне введення препарату здійснюють двічі на день (по 1 мг/кг маси), але не більше 150 мг на добу. Всередину призначають по 100 мг кожних 6 год.
Побічна дія. Характерна нефротоксична дія, яка проявляється альбумінурією, ци- ліндрурією, азотемією, протеїнурією, канальцевим некрозом нирок. При тривалому призначенні препарату необхідно кожних 2 дні контролювати їх функцію. З боку центральної нервової системи можливі запаморочення, сонливість, порушення свідомості, парестезії, нервово-м'язовий блок, в тому числі параліч дихальних м'язів з апное. Поліміксин В може викликати порушення зору, диспепсичні розлади (нудота, анорексія), алергічні реакції (шкірні висипки, свербіж, еозинофілія). При його внутрішньовенному введенні можливі флебіти, тромбофлебіти, біль по ходу вени, при інтратекальному введенні – менінгеальні симптоми. При поєднанні препарату з аміноглікозидами різко зростає ризик ото- і нефротоксичної дії та блокади нервово- м'язової провідності.
Поліміксин В протипоказаний при хронічній нирковій недостатності, міастенії, вагітності і лактації.
Поліміксину М сульфат використовують зовнішньо та всередину. Місцеве призначення препарату (у вигляді розчину або лініменту) проводять при гнійних ранах, інфікованих опіках, виразках, пролежнях, запальних процесах очей та вух, абсцесах тощо, спричинених Р. aeruginosa та іншою грамнегативною мікрофлорою. Таблетки поліміксину М сульфату призначають при колітах, ентероколітах, гастроентеритах, викликаних чутливою мікрофлорою, при підготовці хворого до операції на шлунково-кишковому тракті. Парентерально препарат ніколи не використовують.
Навіть при місцевому і внутрішньому призначенні препаратів поліміксину необхідно стежити за функцією нирок.
Граміцидин активний відносно стрептококів, стафілококів, пневмококів, збудників анаеробної інфекції та інших мікроорганізмів. Використовують лише місцево (!) для промивання, зрошення гнійних ран, пролежнів, виразок, при остеомієліті, пораненнях суглобів, емпіємі плеври, ускладненому апендициті, флегмонах, карбункулах, фурункулах та ін. Для лікування ран, опіків, а також як місцевий контрацептивний засіб іноді використовують граміцидинову пасту.
Стероїдні антибіотики
Фузидин (натрієва сіль фузидієвої кислоти) впроваджений у клініку у 1962 р. В останнє десятиліття його значення зросло у зв'язку з наявністю активності відносно більшості полірезистентних штамів стафілокока та ентерокока. Антибактеріальний ефект фузидину зв'язаний з інгібуванням синтезу білків бактеріальних клітин за рахунок його взаємодії з фактором елонгації G (EF-G).
Спектр дії. Фузидієва кислота має бактеріостатичну активність відносно грам- позитивних бактерій (5. aureus і S. epidermidis, у тому числі метицилінорезистент- них штамів), коринебактерій, менінгококів і нейсерій, грампозитивних анаеробів, в тому числі клостридій, зокрема С. difficile, пептококів, пептострептококів. У великих дозах проявляє слабку дію щодо бактероїдів і фузобактерій, ряду найпростіших (G. lamblia і Р. falciparum), адено- і риновірусів.
Фармакокінетика. Фузидин добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту (біодоступність становить 90 %), проникає у всі тканини і рідини, за винятком цереброспінальної рідини. Висока концентрація препарату створюється у кістках, хрящовій тканині, шкірі та підшкірній клітковині, міокарді (концентрація досягає 50 % від рівня у крові), на опікових поверхнях (у 2-6 раз перевищує сироваткову). До 2 % препарату проникає через непошкоджену шкіру. При механічних травмах і захворюваннях шкіри цей показник значно зростає. Проникає через плаценту, виділяється з грудним молоком. Максимальну концентрацію у крові після прийому препарату всередину відзначають через 2-3 год. На 90 % зв'язується з білками крові. Середня терапевтична концентрація препарату у тканинах зберігається 24 год., мае здатність до кумуляції. Виділяється з організму з жовчю, де знаходиться у високій концентрації.
Фузидин використовують винятково для лікування хворих із тяжкими стафілококовими інфекціями, особливо викликаними стійкими до пеніциліну мікроорганізмами та при неможливості призначити ванкоміцин. Він показаний при інфекціях шкіри і м'яких тканин (гнійничкових ураженнях, акне, абсцесах, рановій та опіковій інфекціях), кісток і суглобів (гострому та хронічному остеомієліті, септичних артритах, вторинному інфікуванні протезів та засобів остеосинтезу), очей, при ендокардиті, стафілококовому сепсисі та ін.
Використовують фузидин всередину по 500 мг через кожні 8 год або по 1 г через 12 год. Існує форма препарату для внутрішньовенного введення, яке здійснюють у буферному розчині (pH 7,5) дуже повільно (протягом 2-4 год) у крупну вену. Такий спосіб введення препарату необхідний для профілактики спазму венозних судин, тромбофлебіту, гемолізу. Внутрішньом'язові і підшкірні ін'єкції протипоказані (небезпека некрозів). Можна призначати місцево у вигляді мазі (фузидерм), очних крапель.
Побічна дія. При призначенні фузидину можливі диспепсичні розлади (блювання, пронос), порушення функції печінки. У новонароджених існує загроза розвитку ядерної жовтяниці (фузидин конкурує з білірубіном за систему клюкуронокон'югації). Тому в третьому триместрі вагітності, під час лактації, недоношеним дітям, дітям першого місяця життя препарати фузидієвої кислоти не призначають. При облітеруючих захворюваннях судин протипоказане внутрішньовенне введення препаратів.
Препарати фузидієвої кислоти проявляють синергізм при комбінуванні з аміно- глікозидами, еритроміцином. Глікопептиди, фторхінолони є її антагоністами.
Рифаміцини
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поліпептидні антибіотики“ на сторінці 1. Приємного читання.
