Фармакодинаміка (грец. pharmacon – ліки, отрута, зілля; dynamis -сила) являє собою комплекс змін в організмі під впливом лікарських засобів. Головне завдання фармакодинаміки – вивчення механізму дії ліків, і в першу чергу – первинної фармакологічної реакції. Фармакологічний ефект – це результат взаємодії між медикаментами і організмом, який починається з впливу лікарської речовини на мішені або рецептори клітини. Далі відбуваються зміни по типу гальмування (пригнічення) або збудження (стимуляції) функції і обміну речовин в тканинах і органах. При розгляді взаємодії ліків і організму необхідно визначити поняття первинної фармакологічної реакції, механізм якої базується на підсиленні чи пригніченні біофізичних, хімічних, біохімічних і фізіологічних процесів у клітинах. Для фармакологічного ефекту лікарська речовина повинна вступити у зв'язок з біомолекулами клітин організму. Такий вплив визначає механізм дії ліків.
В основі первинної фармакологічної реакції є перенесення протонів і електронів з одної речовини на іншу, що здійснюється кількома типами хімічних зв'язків.
Найбільш універсальний тип зв'язків – ван-дер-ваальсові, які виникають між будь-якими двома атомами, що входять у препарат і біомолекулу, коли останні знаходяться на дуже близькій відстані (не більше 0,2 нм). Водневі зв'язки мають найважливіше значення в дії фармакологічних засобів і виникають тільки в тому випадку, коли атом, що приймає участь в їх утворенні, розміщений на одній прямій з групою -ОН або -NH і на відстані не більше 0,3 нм.
Важливу роль у фармакологічних і біохімічних реакціях відіграє іон-дипольний зв'язок, що орієнтує молекули препарату відносно функціонально активної групи ферменту або рецептора. Для багатьох неіонізованих молекул лікарських засобів характерним є дипольний момент. Деякі атоми мають частковий позитивний або негативний заряд. Таким чином виникає полярність молекул. Диполь-дипольні зв'язки беруть участь у фіксації лікарської речовини на функціональній групі рецептора.
Найміцнішим зв'язком є ковалентний, що утворюється між двома атомами за рахунок загальної пари електронів. Власне до резонансу електронів між атомами відносять енергію ковалентного зв'язку, яка виникає при взаємодії миш'яку з SH- вмісними ферментами, фосфорорганічних речовин з холінестеразою, бісмуту та інших важких металів з білками.
Першочерговим етапом реакції між ліками і тканинами організму є абсорбція, в основі якої є утворення ван-дер-ваальсових, або водневих, або іонних, або дипольних зв'язків. Певно, медикамент притягується рецептором, потім відбувається орієнтація його молекули і, нарешті, фіксація на рецепторному полі. Таким чином, специфічна, характерна відповідь клітини органа або організму в цілому розвивається слідом за абсорбцією на рецепторі. Якщо за абсорбцією відбувається утворення ковалентних зв'язків, то має місце досить міцна фіксація речовини на рецепторі, видалити яку фізіологічним розчином практично неможливо.
Види дії лікарських засобів
Розрізняють пререзорбтивну (місцеву) і резорбтивну дію лікарських засобів. Під пререзорбтивною дією розуміють комплекс ефектів, що виникають на місці застосування лікарського засобу. Місцево діють речовини, які застосовують у вигляді присипок, мазей, паст, лініментів, розчинів. Багато лікарських засобів при місцевому застосуванні можуть всмоктуватись у кров (лідокаїн, ультракаїн).
Резорбтивною називають дію лікарських засобів після всмоктування їх і потрапляння в кров. Так діє більшість лікарських засобів. Наприклад, аміназин спричиняє дію переважно на нервову систему, а дигоксин – на серцево-судинну. Резорбтивна дія є прямою, коли ефект зумовлений безпосереднім впливом речовини на орган-мішень. Наприклад, строфантин підвищує скоротливу здатність серцевого м'яза безпосереднім впливом на міокард. Непряма (опосередкована) дія зумовлена зміною функції іншого органа під впливом препарату. Наприклад, строфантин зменшує задишку і ціаноз тканин у хворих із серцевою недостатністю. Це зумовлено збільшенням насосної функції серцевого м'яза, а не впливом на органи дихання.
Пряма і непряма дія можуть бути протилежно спрямовані. Наприклад, кофеїн викликає тахікардію за рахунок прямого стимулюючого впливу на кардіоміоцити і брадикардію внаслідок центрального збуджуючого впливу на блукаючий нерв. Однією з різновидностей непрямої дії є рефлекторна, коли при подразненні лікарською речовиною рецепторів (рефлексогенних зон) одних органів кінцеві ефекти визначаються з боку інших органів, пов'язаних з першими складними рефлекторними механізмами. Наприклад, при сублінгвальному застосуванні валідолу подразнюються рецептори порожнини рота, а рефлекторно розширюються вінцеві судини. Подразнення рецепторів шкіри гірчичниками викликає розширення її судин і, рефлекторно, судин внутрішніх органів, зокрема бронхів і легень.
Дія лікарських речовин може бути загальною (неспецифічною) або вибірковою (специфічною). Про загальну дію говорять, коли фармакологічний агент виявляє вплив на більшість органів і тканин організму (наприклад, анаболічні гормональні препарати, біогенні стимулятори). Якщо ефект виявляється з боку точно визначених структур або органів – це вибіркова дія. Так, серцеві глікозиди вибірково впливають на серцевий м'яз, аналептики – на дихальний і судиноруховий центри довгастого мозку. Зрозуміло, що такий поділ умовний. Правильніше говорити про переважну дію.
Переважна дія не завжди пов'язана з накопиченням лікарського засобу у певних органах чи тканинах. Наприклад, серцеві глікозиди накопичуються в надниркових залозах (понад 90 %), але практично не впливають на них, проте малі концентрації, зосереджені в міокарді, зумовлюють терапевтичний ефект.
Основна (головна) дія – це фармакологічний ефект препарату, який зумовлює лікувальну дію. Наприклад, клофелін знижує артеріальний тиск (основна дія) і одночасно викликає сухість слизової оболонки ротової порожнини, носа (побічна дія).
Розрізняють оборотну і необоротну дію лікарських засобів. У першому випадку функція клітин і тканин відновлюється через певний проміжок часу. Так діють місцеві анестетики, снодійні, анальгетичні засоби та ін. Необоротна дія ліків зумовлена деструкцією ферментів, клітин і тканин. Таку дію мають фосфорорганічні інгібітори холінестерази (фосфакол, хлорофос), які викликають необоротні (деструктивні) зміни ферменту. Необоротний ефект дії мають препарати проти бородавок, мозолів, пухлин.
Важливою характеристикою фармакодинаміки є вибірковість, або селективність дії. Коли говорять про дію ліків, то мають на увазі основний ефект. Наприклад, морфін – болезаспокійливий засіб; крім того, цей препарат пригнічує дихальний і кашльовий центри, викликає сонливість, ейфорію, запор, звуження зіниць тощо, тому правильніше говорити про фармакологічний спектр дії медикаменту.
Побічна дія ліків
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фармакодинаміка“ на сторінці 1. Приємного читання.
