Під час біологічного окислення, що відбувається в організмі, спостерігаються послідовні реакції дегідрування, коли атоми водню переходять із субстрату (жирні кислоти, вуглеводи) до акцептора. Біологічне окислення структурно організоване в клітині, суворо регулюється. Під час нього звільняються макрофаги і зрештою утворюються нетоксичні продукти (вода і вуглекислий газ). Поряд з біологічним окисленням у організмі можуть відбуватися реакції прямого приєднання кисню до субстрату – аутоокислення. Звичайно ці реакції розпочинаються з утворення часточок із неспареним електроном – вільних радикалів, проміжними сполуками е перекиси, відповідно, ці процеси називають вільнорадикальним або перекисним окисленням. Окислювальний стрес, що призводить до різкої інтенсифікації віль- норадикальних процесів в організмі, є наслідком посиленого утворення активних форм кисню: супероксидного аніон-радикалу, гідроксил-радикалу і оксиду азоту, а також ендогенних прооксидантів (пероксид водню, гіпохлорна кислота, перокси- нітрит, ліпогідропероксиди) й органічних вільних радикалів (у першу чергу радикалів ненасичених ліпідів). Вільнорадикальне окислення розвивається як ланцюговий лавиноподібний процес, що втягує все нові молекули субстрату.
Ініціація активних форм кисню (АФК) – супероксидрадикал, гідроксилрадикал, аніонрадикал і синглетний кисень – при ряді захворювань може бути викликане наступними факторами:
• зниженням рівня ендогенних антиоксидантів;
• надмірним калоригенним живленням;
• гіпокінезією;
• зниженням концентрації кисню (гіпоксія) або різким підвищенням концентрації кисню (гіпероксія);
• накопиченням відновлених форм піридиннуклеотидів;
• накопиченням катехоламінів, попередників їх синтезу і продуктів метаболізму;
• посиленням метаболізму аденілових нуклеотидів і активацією ксантинокси- дази;
• дисбалансом мікроелементів;
• посиленням початкових шляхів метаболізму арахідонової кислоти;
• активацією системи "мієлопероксидази – перекис водню – галогени у фагоцитах”;
• активацією індуцибельної форми NO-синтетази.
Посилення вільнорадикального окислення в організмі спостерігається при багатьох хворобах. Загальними характерними ознаками для них є підвищення гідрофільності мембран і як наслідок цього – збільшення їх проникності, розмежування дихання та фосфорилювання, порушення зв'язку фосфоліпідів зі структурними та рецепторними білками клітинних мембран, ушкодження нуклеїнових кислот та інактивація ферментів, лізис мембран лізосом, який супроводжується виходом із них фосфоліпаз та інших гідролітичних ферментів, що здатні зумовити аутолізис клітини.
Доведена участь вільнорадикальних механізмів у патогенезі атеросклерозу і його тромбонекротичних наслідків (інфаркт, інсульт), цукрового діабету, хронічних неспецифічних захворювань легень, захворювань репродуктивної системи, а також променевого ураження, гепатиту, зниження клітинного і гуморального імунітету, інтоксикації мембранними отрутами тощо.
Розвиток вільнорадикального (перекисного) окислення можна припинити за допомогою інгібіторів, які відновлюють вільні радикали в стабільну молекулярну форму, і вони не здатні продовжувати ланцюг аутоокислення. Активація вільно- радикальних реакцій звичайно пов'язана зі зниженням ефективності функціонування біологічних систем утилізації та детоксикації АФК і вільних радикалів, що містять низькомолекулярні жиророзчинні природні антиоксиданти – токоферол (вітамін Е), убіфенол Q10Ta β-каротин (провітамін А). Найважливішу роль у регуляції вільнорадикальних процесів у клітині також відіграють високомолекулярні біооксиданти – антиоксидантні ферменти, такі як супероксиддисмутаза, каталаза, глутатіонпероксидаза, глутатіон-5-трансферази, а також NAD(P)H-, глутатіон- та аскорбатзалежні ферментні системи біорегенерації антиоксидантів.
Таким чином, детоксикація АФК і вільних радикалів у клітині – важливий багатоступінчастий процес, в якому беруть участь низькомолекулярні антиоксиданти та антиоксидантні ферменти, зокрема і такі, що поставляють кофактори для біорегенерації ліпідних антиоксидантів і відновлення органічних гідропероксидів. Вочевидь, порушення функціонування будь-якої ланки цієї багатоступінчастої системи, що контролює “каскад” вільнорадикальних реакцій, обов'язково вплине на ефективність процесів детоксикації АФК та вільних радикалів у клітині та може призвести до виникнення окислювального стресу і пов'язаних з ним необоротних ушкоджень у різних органах і тканинах.
Речовини, що блокують вільнорадикальне окислення органічних сполук молекулярним киснем, називаються антиоксидантами. До біоантиоксидантів належать речовини рослинного і тваринного походження, які гальмують розвиток вільнорадихальних процесів. Гальмування вільнорадикального окислення в організмі здійснюється антиоксидантною системою, що включає ланцюг антиоксидантів, здатний блокувати вільні радикали, котрі утворюються, і групу антиоксидантних ферментів (каталаза, глутатіонпероксидаза, супероксиддисмутаза), які елімінують активні форми кисню й перекисні сполуки.
Антиоксиданти діляться на препарати прямої і непрямої дії. Перші – це сполуки, котрі безпосередньо елімінують вільні радикали. Вони ефективні в умовах як in vivo, так і in vitro. Антиоксиданти непрямої дії ефективні тільки в умовах живого організму, тому до них належать речовини, які беруть участь у синтезі антиоксидантів прямої дії або антиоксидантних ферментів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антиоксидантні засоби“ на сторінці 1. Приємного читання.
