Взаємодія лікарського засобу та організму
Зміни функції та в обміні речовин клітин, органів або систем організму, що виникають під впливом лікарського засобу, називаються фармакологічним ефектом.
Фармакологічний ефект є наслідком взаємодії лікарського засобу з різними елементами клітин (компонентами біомембрани, цитоплазми та ін.). Така взаємодія називається первинною фармакологічною реакцією. її характер визначається низкою чинників з боку самої лікарської речовини: джерелом отримання, фізичними, фізико-хімічиими, квантово-хімічними та нанофармакологічними властивостями, хімічною структурою, дозою (концентрацією), способом застосування (лікарською формою), а також фармакокінетичними і фармакодинамічними параметрами.
Разом з тим, первинна фармакологічна реакція на будь-яку речовину може бути змінена в той чи інший бік внаслідок особливостей організму і середовища, в якому відбувається дія даного лікарського засобу. Таким чином, визначити характер фармакологічного ефекту лікарського засобу можна тільки після комплексної оцінки взаємодії даного медикаменту з організмом та впливу на цей процес факторів зовнішнього середовища (клімат, сонячна активність, продукти харчування тощо).
Фактори, що зумовлені лікарським засобом
Джерела отримання. Лікарські засоби добувають з природної сировини: лікарські рослини (настойка валеріани), продукти надр землі (вазелін), органи тварин (паратиреоїдин), шляхом хімічного синтезу (лідокаїн), напівхімічного синтезу (ампіцилін), з мікроорганізмів (граміцидин) та грибів (бензилпеніцилін). В останні роки ліки отримують також за допомогою генноінженерних технологій (інсулін) та нанотехнологій (наносрібло).
Фізичні, фізико-хімічні, квантово-хімічні та нанофармакологічні властивості. Фізичні властивості (агрегатний стан, ступінь подрібнення або леткості, молекулярна маса, розчинність у воді та ліпідах, ступінь дисоціації) визначають характер, силу і швидкість дії лікарського засобу. Наприклад, срібла нітрат має виражену протимікробну дію, тому що ця сполука легко дисоціює в організмі з утворенням іонів срібла та азотної кислоти. Цинку оксид слабо дисоціює, тому протимікробні властивості його менш виражені. Саме від фізичних властивостей речовини залежать не тільки специфічність фармакологічного ефекту, а й лікарська форма і шлях введення її в організм.
Важливе значення має властивість речовини розчинятися в різних середовищах. Ця властивість зумовлена, з одного боку, поляризацією молекули речовини, з другого – природою розчинника. Відомо, що неполярні сполуки добре розчиняються в неполярних або малополярних розчинниках (хлороформ, ефір, етанол, ліпіди) і погано розчиняються у воді. Навпаки, полярні сполуки добре розчинні у воді. Якщо неполярна сполука здатна перетворюватися в організмі на полярну, наприклад, шляхом утворення в молекулі ОН- або СООН-груп, вона набуває добру розчинність у воді. Розчинність речовини поліпшується також при іонізації її в кислому середовищі шлунка (алкалоїди), в лужному середовищі кишок (барбітурати) або в умовах фізіологічного значення pH крові (алкалоїди).
Фармакологічна активність полярних і неполярних сполук різна. Неполярні речовини добре розчиняються в ліпідах і тому легко проходять крізь фізіологічні бар'єри: шкіру, слизову оболонку, гематоенцефалічний бар'єр, багату на ліпіди цитоплазматичну мембрану та ін. (наприклад, фенол, формальдегід).
Полярні сполуки недостатньо іонізовані, погано проникають крізь фізіологічні бар'єри. Вони можуть не проникати в кров, через шкіру або слизову оболонку, а введені безпосередньо в кров – погано або взагалі не надходити в деякі тканини, наприклад, у мозкову. Такі речовини часто виявляють меншу активність і токсичність при резорбтивній дії, ніж неполярні сполуки.
Таку залежність можна показати на прикладі деяких серцевих глікозидів. У травному каналі добре всмоктуються малополярні та ліпофільні (відповідно, погано розчинні у воді) дигітоксин (90-95 %) і дигоксин (50–80 %); навпаки, погано всмоктується (2-5 %) високополярний (водорозчинний) строфантин. Тому ентерально доцільно вводити дигітоксин і дигоксин, а парентерально – строфантин, корглікон. З розчинністю у воді і ліпідах пов'язані, ймовірно, і особливості метаболізму та виведення глікозидів. Малополярні ліпофільні речовини (дигітоксин) переважно піддаються метаболізму (кон'югації) в печінці і виводяться з жовчю у вигляді метаболітів, а полярні речовини (строфантин) виділяються нирками практично в незміненому вигляді.
Леткі речовини, що потрапляють у легені під час дихання, виявляють дуже коротку дію і, як правило, тим самим шляхом швидко виділяються з організму, майже не зазнавши змін (закис азоту).
Знання особливостей розчинності та інших фізико-хімічних властивостей лікарських речовин має, таким чином, велике практичне значення для правильного вибору лікарської форми, шляху введення і дози препарату, а також дозволяє уникати деяких побічних ефектів, наприклад, кумуляції тих чи інших засобів у випадках захворювання печінки і нирок.
За останні роки встановлено, що наноструктурного розміру (0,1-100 нм) матеріали виявляють інші властивості, ніж речовини звичайного розміру. Так, показано, що оксид наносрібла значно перевищує протимікробну активність срібла нітрату. Золото – інертний метал, тоді як нанозолото є каталізатором багатьох біохімічних реакцій. Вуглецеві нанотрубки за міцністю значно перевищують сталь. Дослідження продуктів нанотехнологій активно впроваджуються в різні галузі народного господарства, медичну практику.
Хімічна структура. Дія лікарських речовин на організм значною мірою залежить від їхньої хімічної будови, фізико-хімічних та квантово-хімічних властивостей – наявності функціонально активних груп, електронної структури, форми і розміру молекул.
Речовини, близькі за хімічною будовою, мають, як правило, схожі фармакологічні властивості. Наприклад, різні похідні бензодіазепіну (діазепам, феназепам) викликають пригнічення центральної нервової системи, застосовуються як снодійні засоби. Проте однакова дія може бути властива речовинам різної хімічної будови (наприклад, морфін і промедол). Інколи подібні за структурою речовини мають різні фармакологічні властивості. Наприклад, похідні стеролу: кортикостероїди, холестерин, препарати чоловічих гормонів.
Квантово-хімічні властивості лікарських засобів (величина зарядів на атомах, послідовність атомів у молекулі, наявності і положення в ній функціонально активних радикалів та інші). Заміна навіть одного атома в молекулі фармакологічно активної речовини може супроводжуватися суттєвими змінами активності. Так, заміна однієї етильної групи в молекулі новокаїнаміду на бензольне кільце значно збільшує, а заміна обох метильних груп на ізопропільний радикал – знижує протиаритмічну активність препарату.
Фармакологічна активність речовин залежить не тільки від характеру і послідовності атомів, а й від їх просторового розташування в молекулі, тобто від просторової ізомерії (стереоізомерії) молекул – оптичної, геометричної і конформаційної. За останні роки активно розвивається хіральна фармакологія.
Для взаємодії фармакологічної лікарських засобів з рецепторами клітинних мембран дуже важливою є просторова відповідність функціональних груп молекул хімічної сполуки функціональним групам макромолекул рецептора, тобто наявність комплементарності. Чим більша комплементарність, тим більшу спорідненість має лікарський засіб з відповідними рецепторами і тим більшою може бути її фармакологічна активність. Цей факт підтверджується різною активністю стереоізомерів однієї і тієї самої речовини. Так, за впливом на артеріальний тиск лівообертальний ізомер адреналіну значно активніший, ніж правообертальний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна фармакологія“ на сторінці 1. Приємного читання.
