Кальцію пантотенат є сіллю пантотенової кислоти і належить до родини вітаміну В5.
Природними джерелами цього вітаміну є дріжджі, печінка, яєчний жовток, ікра, зерна злакових культур, цвітна капуста. Синтезується мікрофлорою кишечнику.
Фармакокінетика. Кальцію пантотенат вводять внутрішньо або шляхом ін'єкцій, застосовують місцево, а при захворюваннях верхніх дихальних шляхів і бронхів вводять інгаляційно у вигляді аерозолю. Має коротку тривалість дії, тому добову дозу вводять за 2-4 прийоми. Добре абсорбується з травного каналу. У великих кількостях він накопичується в серці, печінці, нирках, наднирниках. Виділяється у незміне- ному вигляді (2/3 – нирками, 1/3 – кишечником).
Механізм дії. Всмоктавшись у кишечнику, вітамін В5 бере участь у синтезі аце- тилкоензиму А. Основна функція ацетил-КоА полягає у тому, що він є акцептором і переносником кислотних (ацильних) залишків. Цей кофермент (А-КоА) необхідний для нормального перебігу багатьох обмінних процесів: він бере участь в окисному декарбоксилюванні кетокислот (наприклад, піровиноградної, а-кетоглутарової), в синтезі лимонної кислоти (включаючись до циклу трикарбонових кислот), кортикостероїдів, ацетилхоліну. За його участю здійснюється синтез жирних кислот, які необхідні для утворення фосфоліпідів, синтез холестерину, статевих гормонів.
Фармакодинаміка. Пантотенова кислота входить до складу коензиму А й бере участь в процесах ацетилювання та окислення. Вона регулює вуглеводний та жировий обмін, необхідна для синтезу ацетилхоліну й кортикостероїдів.
Цей препарат поліпшує функцію периферичної нервової системи. Він оптимізує енергетичні процеси в міокарді і в такий спосіб покращує скоротливість міокарда, посилює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів.
Кальцію пантотенат збільшує тонус і перистальтику кишечнику, що особливо помітно на фоні його атонії. Добре відома властивість пантотенової кислоти та її похідних поліпшувати процеси епітелізації, трофіку шкіри та слизових оболонок.
Показання до призначення. Кальцію пантотенат застосовують як засіб патогенетичної терапії, оскільки авітамінозу, викликаного відсутністю вітаміну Bs, в людини не описано. Його призначають при невритах, поліневритах, невралгіях, парестезі- ях, опіках, ранах, трофічних виразках, дерматитах, запаленнях дихальних шляхів, бронхіальній астмі, серцевій недостатності, післяопераційній атонії кишечнику. Цей препарат застосовують для зменшення токсичної дії стрептоміцину й препаратів миш'яку.
Побічна дія. В окремих випадках кальцію пантотенат може викликати нудоту, блювання, печію.
Піридоксину гідрохлорид
Піридоксин (вітамін В6) – це група похідних піридину. Натуральні похідні піридоксину – піридоксаль і піридоксамін (рис. 7). Біологічну активність мають фосфорні ефіри цих сполук- піридоксаль-5-фосфат і піридоксамін-5-фосфат. У медицині застосовують піридоксину гідрохлорид.
Речовини з В6-вітамінною активністю у великих кількостях містяться у дріжджах, зернах злакових, бобових культурах, бананах, м'ясі, нирках, рибі.
Фармакокінетика. Піридоксин приймають per os або вводять ін'єкційним шляхом. У першому випадку піридоксин абсорбується в кишечнику. Піридоксин у найбільших кількостях міститься в печінці й серці. У тканинах піридоксин перетворюється шляхом фосфорилювання на біологічно активні форми: піридоксинфосфат, піридоксальфосфат і піридоксамінфосфат, які мають коферментні функції. Приблизно 90 % введеного піридоксину окиснюється до 4-піридиксової кислоти і в цій формі виводиться з сечею.
Механізм дії. Активна форма вітаміну – піридоксальфосфат як кофермент забезпечує декарбоксилювання, переамінування та дезамінування амінокислот. Піридоксин активує транспорт амінокислот із кишечнику, їх проникнення з кровоносного русла в тканини та реабсорбцію амінокислот в нирках.
Піридоксальфосфат приймає участь у багатьох процесах азотистого обміну: трансамінування, дезамінування та декарбоксилювання амінокислот, метаболізм триптофану, амінокислот, що містять сірку, оксиамінокислот. У ЦНС вітамін забезпечує перетворення глутамінової кислоти (стимулюючий фактор) у у-аміномасляну (гальмівний фактор), синтез серотоніну. Піридоксальзалежні ферменти мають регулюючий вплив на жировий обмін: сприяють інтенсивному перетворенню кислоти лінолевої на ненасичену арахідонову, знижують рівень холестерину й ліпідів при атеросклерозі. Піридоксальфосфат бере участь у процесах вуглеводного обміну, під вищуючи вміст глікогену в печінці. Піридоксин активує синтез трансферину, який транспортує іон заліза у кров, сприяє утворенню КоА у печінці, синтезу пуринів, піримідинів, нуклеїнових кислот, утворенню гема.
Фармакодинаміка.
• 1. Вплив на серце. Піридоксин має позитивну інотропну і негативну хронотроп- ну дію (особливо при серцевій недостатності).
• 2. Вплив на печінку. Піридоксин активує секрецію і виділення жовчі, підсилює глікогенсинтетичну, білоксинтетичну і дезінтоксикаційну функції печінки.
• 3. Вплив на систему крові. Піридоксин стимулює лейкопоез (у випадках лейкопенії та променевої хвороби) та еритропоез (за умов токсичного ураження червоного кров'яного ростка).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кальцію пантотенат“ на сторінці 1. Приємного читання.
