• Похідні дигідропіридину (ніфедипін, амлодипін).
• Похідні бензотіазепіну (дилтіазем).
• Похідні дифенілалкіламіну (цинаризин).
Кальцієві канали серця і судин проявляють різну чутливість до фенілалкіламінів, дигідропіридинів, бензотіазепінів. Похідні фенілалкіламінів більше діють на серце, дигідропіридинів – на судини, бензотіазепінів – на серце і судини.
Для клініцистів має значення класифікація препаратів залежно від переважного впливу антагоністів кальцію на кальцієві канали серця та гладеньких м'язів артерій:
• Блокатори відкритих кальцієвих каналів серця – похідні фенілалкіламіну.
• Блокатори інактивованих кальцієвих каналів гладеньких м'язів – похідні дигідропіридину.
• Блокатори кальцієвих каналів обох локалізацій – похідні бензотіазепіну.
За специфічністю дії (ступенем пригнічення повільного потоку Са2+):
• Високоспецифічні антагоністи кальцію, що пригнічують трансмембранний потік кальцію (верапаміл, ніфедипін, дилтіазем).
• Менш специфічні антагоністи кальцію, які блокують натрієві й кальцієві канали і деякою мірою – надходження магнію через мембрани (цинаризин).
• Неспецифічні антагоністи кальцію – антагонізм із кальцієм є побічним ефектом (аміодарон).
Залежно від етапу впровадження в медичну практику антагоністи кальцію поділяють на препарати:
• Першого покоління (верапаміл, ніфедипін, дилтіазем).
• Другого покоління – препарати з повільним вивільненням діючої речовини з лікарської форми (верапаміл-SR, ніфедипін-ФС-ретард та ін).
• Третього покоління – препарати нової хімічної структури (амлодипін, фелодипін).
Антагоністи кальцію (похідні фенілалкіламіну та бензотіазепіну) мають антиангінальну, антиаритмічну та антигіпертензивну дію, а дигідропіридини – антиаритмічною дією не володіють. Механізм дії пов'язаний у першу чергу з блокадою трансмембранного потоку повільних кальцієвих каналів L-типу (змінюють мікров'язкість ліпідного шару мембрани та її конформацію, а також гальмують вивільнення кальцію з ендоплазматичної сітки міокардіоцитів). Похідні фенілалкіламіну та бензотіазепіну блокують надходження Са2+ в клітину пейсмейкера, активність ектопічних вогнищ у міокарді та зворотний вхід Са2+ через повільні канали. Завдяки цьому вони пригнічують здатність кальцію зменшувати активність внутрішньоклітинних АТФ-аз, при ішемії, некрозі міокарда запобігають небажаному накопиченню Са2+ у мітохондріях, розвитку артеріального кальцинозу (атеросклерозу) і втраті ма- кроергічних фосфатів. Діапазон дії антагоністів кальцію значно ширший, ніж тільки блокада кальцієвих каналів: безпосередній вплив на кальмодулін, пригнічення активності фосфодіестерази, вивільнення кальцію з внутрішньоклітинних депо та агрегації тромбоцитів. Препарати знижують тонус гладеньких м'язів стінки судин, у тому числі вінцевих, усувають спонтанні скорочення та спазм судин і мають протиатеросклеротичну дію, оскільки стенозуючий атеросклеротичний процес частіше виявляється саме в цих відділах вінцевих артерій. У зв'язку з цим антагоністи кальцію мають перевагу перед іншими судинорозширювальними засобами при лікуванні хворих на ішемічну хворобу серця. Препарати зменшують збудження і скоротливість міокарда і потребу його в кисні, пригнічують автоматизм синусовопередсердного вузла та передсердно-шлуночкове проведення. Вони сприяють ощадливому розподілу кисню та кардіопротекторній дії у поєднанні з тривалим розширенням вінцевих артерій, навіть у випадках стенокардії з вираженим спастичним компонентом, запобігають розвиткові некрозу міокарда.
Верапаміл (ізоптин) – має широкий спектр фармакологічної активності.
Фармакокінетика. Після прийому всередину легко і повільно всмоктується і надходить у системний кровообіг, зв'язується з білками плазми крові (більше 90 %). Препарат метаболізується переважно в печінці, внаслідок інтенсивного метаболізму при першому проходженні через портальну систему печінки біодоступність складає 20-35 %. Максимальна концентрація верапамілу в плазмі крові спостерігається через 1-2 години після прийому. Період напіввиведення 2,8-7,4 години після першого прийому та 4,5-12 годин на фоні тривалого прийому. У пацієнтів похилого віку період напіввиведення пролонгується. У пацієнтів з печінковою недостатністю метаболізм препарату уповільнюється, об'єм розподілу підвищується, період напіввиведення пролонгується до 14-16 годин. Препарат екскретується переважно нирками (70 %), частково через кишечник. Верапаміл проникає крізь плаценту та екскретується в грудне молоко. Дія верапамілу після прийому всередину починається через 1 годину, досягає максимуму через 2 години, триває 8-10 годин.
Фармакодинаміка. Верапаміл має виражену антиангінальну, антигіпертензивну, протиаритмічну активність. Уповільнює спонтанну діастолічну деполяризацію клітин, але не зменшує максимальної швидкості проведення збудження, підвищує толерантність до фізичних навантажень. Частота і сила скорочень серця під впливом верапамілу зменшуються. Однак у відповідь на зниження артеріального тиску відбувається рефлекторне збудження симпато-адреналової системи, що запобігає розвитку брадикардії. Розширює вінцеві артерії, знижує вінцевий кровообіг завдяки зниженню тонусу гладеньких м'язів периферичних судин та внутрішніх органів, пригнічує скоротливу активність матки, має антиагрегантну активність та седативний вплив на ЦНС.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антиангінальні лікарські засоби (засоби, що призначають для лікування ішемічної хвороби серця)“ на сторінці 3. Приємного читання.
