Протипоказання: вагітність, годування груддю, захворювання печінки, підшлункової залози, геморагічний діатез, підвищена чутливість до препарату, вживання алкоголю; не слід приймати препарат водіям та іншим особам, робота яких потребує підвищеної уваги.
Побічна дія: зменшення апетиту, нудота, біль у животі, блювання, діарея, іноді порушення функції печінки, підшлункової залози (частіше через 2-12 тижнів після початку приймання препарату; не вимагає припинення лікування, але потребує уважного спостереження за станом пацієнта); випадіння волосся (0,5%); збільшення маси тіла; гостра гепатоенцефалопатія (виключно діти до 2 років за умов політерапії); геморагічно-некротичний панкреатит (вкрай рідко).
Взаємодія. Натрію вальпроат у поєднанні з дифеніномі фенобарбіталом витісняє зі зв'язку з білками обидва препарати і значно підвищує вміст їх вільних фракцій у крові. У деяких випадках препарат на фоні іншого протиепілептичного засобу може призводити до збудження організму.
Дифенін (фенітоїн) за хімічною структурою є похідною сполукою гідантоїну (суміш 5,5-дифенілгідантоїну і натрію гідрогенкарбонату). Основним механізмом дії дифеніну є пригнічення не самого епілептичного вогнища в корі великого мозку або в підкіркових структурах, а зменшення іррадіації епілептичних розрядів на інші мозкові центри і через еферентні нерви – на м'язову систему. Поряд з цим препарат зменшує збудливість нервових клітин і підвищує поріг для вторинних слідових розрядів, які зумовлюють підтримання епілептичної активності у вогнищі. Ймовірно, такий ефект зумовлений пригніченням НАДН-дегідрогеназної активності в мітохондріях нервових клітин, значним зменшенням споживання кисню в них, а отже, недостатнім енергетичним забезпеченням епілептичних розрядів. Не менше значення має знижене проникнення кальцію в нервові клітини й іонізація його в клітинах, які продукують медіатори та гормони, спроможні провокувати розвиток епілептичних розрядів.
Дифенін ефективно пригнічує поширення епілептичних імпульсів, не змінюючи при цьому нормальної функції нервових клітин. Препарат значно послаблює, а в разі тривалого приймання може повністю запобігати розвитку великих нападів судом у хворих з фокальною, або вогнищевою, епілепсією.
Показання: епілепсія різних форм (генералізовані тоніко-клонічні, прості та комплексні парціальні психомоторні напади); профілактика судом після травм і нейрохірургічних операцій на мозку.
Протипоказання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, тяжкі порушення функцій печінки, нирок, декомпенсація серцевої діяльності, захворювання кровотворної системи.
Побічна дія: тріада симптомів (ністагм, диплопія, атаксія), гіперплазія ясен.
Карбамазепін, на відміну від дифеніну, який пригнічує поширення епілептичних розрядів у мозку, діє переважно на нервові клітини спинного і довгастого мозку. Його протисудомна активність менша від дифеніну майже в 3 рази. Карбамазепін нормалізує обмін речовин, активує холін- та адренергічну медіаторні системи, має високу антидепресивну дію. Він значно пригнічує активність Na+, К+-АТФ-ази, знижує підвищений рівень цАМФ, що розглядається як основний механізм його протиепілептичного ефекту. Після його прийому у хворих зростає мотивація до лікування, підвищується настрій, інтерес до навколишнього, зменшується депресія, страх, іпохондрія.
Показання: усі форми епілепсії, особливо “скронева” форма з аурою, міоклонічні й тоніко-клонічні судоми м'язів обличчя.
Протипоказання: вагітність, бронхіальна астма, захворювання крові, порушення функцій печінки, нирок.
Побічна дія. Звичайно побічні реакції з'являються на першому тижні після початку лікування, частіше у людей похилого віку у вигляді нудоти, анорексії, блювання, запаморочення, атаксії, алергічних реакцій. Іноді відбувається навіть посилення судом, особливо у дітей. Рідко – жовтяниця, зміни картини крові (тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія тощо), периферичний неврит.
Взаємодія. При поєднанні карбамазепіну з дифеніном може підвищуватись рівень останнього в плазмі крові внаслідок затримки його метаболізму. Дифенін та фенобарбітал зменшують рівень карбамазепіну в плазмі крові за рахунок прискорення його біотрансформації.
Останнім часом з'явилась група препаратів нового покоління, зокрема, ламотриджин, тіагабін та ін. Вони мають різний механізм дії, але кінцевий ефект полягає у зниженні рівня збуджувальних (глутамінова кислота) чи накопичення гальмівних медіаторів (ГАМК, гліцин) у ЦНС. Тіагабін (габітрил) є, на відміну від необоротного блокатора ГАМК, його функціональним блокатором.
Ламотриджин блокує тривалий високочастотний розряд нейронів таким же способом, як депакін та карбамазепін. Припускають, що цей ефект опосередковується пригнічуючого дією на потенціалзалежні натрієві канали нейронів та подовженням рефрактерного періоду клітини. Ламотриджин інгібує вивільнення збуджувальної глутамінової кислоти, що вказує на можливий нейропротекторний ефект цього препарату. Ламотриджин добре всмоктується при прийомі всередину (як при прийомі з їжею, так і без неї). Його біодоступність близька до 100 %. Концентрація в сироватці досягає піку через 2-3 год після прийому препарату. Ламотриджин метаболізуєть- ся в печінці, головним чином шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою. Його основний метаболіт – 2-N-кон'югат глюкуронової кислоти – екскретується із сечею.
Показання: резистентні до інших препаратів форми епілептичних нападів, в першу чергу парціальні, первинно- та вторинногенералізовані, абсанси, атонічні, синдром Леннокса – Гасто.
Побічна дія: алергічні реакції у вигляді шкірних висипань, ангіоневротичного набряку, диплопія, погіршення зору, запаморочення, сонливість, головний біль, при поєднанні з вальпроатами – сквамозний дерматит.
Взаємодія: дифенін, фенобарбітал та карбамазепін знижують концентрацію ламотриджину. Вальпроат збільшує (до 2 та більше разів) концентрацію ламотриджину, враховуючи потенціюючий ефект взаємодії ламотриджину і вальпроату, рекомедовано д ля запобігання розвитку побічних ефектів призначати дозу ламотриджину не вище 250 мг/добу.
Топірамат добре всмоктується після прийому всередину (як з їжею, так і без неї). Максимальна концентрація у сироватці досягається через 2-4 год після прийому. Приблизно 15 % препарату зв'язується з білками сироватки. Лише незначна кількість топірамату метаболізується в печінці, тоді як приблизно 80 % препарату виділяється у незмінному вигляді з сечею.
Фармакодинаміка: Топірамат блокує залежні від напруги натрієві канали мембрани, потенціює активність ГАМК в небензодіазепінових місцях рецепторів ГАМК. Блокує відповідні типи глутаматних рецепторів постсинаптичної мембрани.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Протисудомні лікарські засоби“ на сторінці 5. Приємного читання.
