Типовим представником фенотіазинів аліфатичного ряду є хлорпромазину гідрохлорид (аміназин, ларгактил) – 2-хлор-10-(3-диметиламінопропіл)-фенотіазину гідрохлорид. Дуже легко розчинний у воді. Порошок і водні розчини темніють під впливом світла. Розчини мають кислу реакцію.
Психотропна дія аміназину проявляється вираженим психоседативним (блокада α-адренорецепторів ретикулярної формації стовбура головного мозку) і помірним антипсихотичним (блокада D2-дофамінорецепторів мезолімбічно-мезокортикальної системи) ефектами. Купірує різні види психомоторного збудження. Антипсихотичний ефект виявляється в усуненні продуктивної симптоматики психозів (марення, галюцинацій). Седативний ефект характеризується пригніченням умовнорефлекторної діяльності (в першу чергу, рухово-оборонних рефлексів), зменшенням спонтанної рухової активності, розслабленням скелетної мускулатури (міорелаксантна дія), зниженням чутливості до ендогенних і екзогенних стимулів при збереженій свідомості (у великих дозах виникає сон). У перші дні це проявляється уповільненням мови, загальмованістю, сонливістю, зниженням моторної активності. Курсовий прийом аміназину протягом тижня посилює ці явища і призводить до емоційної монотонності, повної байдужості, поганого настрою. Протягом 2-го тижня симптоматика стабілізується на певному рівні. При тривалому прийомі аміназину розвиваються апатія і депресія. Ці прояви нейролептичного ефекту аміназину (зниження швидкості перебігу психічних процесів, емоційна одноманітність і моторна загальмованість) тяжко переносяться пацієнтами.
З нейролептичним ефектом безпосередньо пов'язана міорелаксантна дія аміназину, що зумовлено не тільки зниженням рухової ініціативи, а й пригніченням функцій низхідної активізуючої системи ретикулярної формації стовбура мозку. Цей ефект використовують у клінічній практиці для премедикації в хірургії, у боротьбі з судомами і ригідністю м'язів (під час інсульту тощо). Дія протисудомних засобів під впливом аміназину посилюється, але в окремих випадках він може викликати судомні явища.
Загальне зниження активності мозку й окремих його структур створює сприятливі умови для пригнічувального впливу інших лікарських засобів. На фоні аміназину посилюються ефекти снодійних, транквілізаторів, наркотичних анальгетиків, алкоголю та інших депримуючих засобів. Аміназин потенціює дію місцевоанестезуючих засобів, так як при місцевому застосуванні викликає подразнення й анестезію.
Гіпотермічна дія аміназину пов'язана з пригніченням терморегуляторного центру, що супроводжується збільшенням тепловіддачі. Зниженню температури тіла сприяє і його судинорозширювальний ефект, що реалізується на рівні судинної стінки. З іншого боку, аміназин, пригнічуючи психомоторну активність і окисні процеси, зменшує теплопродукцію. Кінцевий ефект залежить від температури навколишнього середовища.
Протиблювотний вплив аміназину зумовлений центральною (блокада дофамінорецепторів тригерної зони блювотного центру у ділянці дна IV шлуночка) і периферичною (блокада блукаючого нерва у шлунково-кишковому тракті) дією. Ефективний проти гикавки.
Аміназин має виражений α-адреноблокуючий вплив і на периферичні адренореактивні системи. На фоні застосування аміназину зменшується або повністю усувається “пресорний” ефект адреналіну на судини. За рахунок пригнічення центрів гіпоталамуса, α-адреноблокуючої дії, а також власного спазмолітичного ефекту, аміназин викликає значне зниження артеріального тиску (систолічного і діастолічного), компенсаторну тахікардію.
Аміназин здійснює відносно слабкий вплив на м-холінорецептори, що проявляється незначним зниженням секреції слинних, бронхіальних та інших залоз. Аміназин має помірні протизапальні властивості, зменшує проникність капілярів, знижує активність кінінів і гіалуронідази. Здійснює слабкий протигістамінний вплив.
Фармакокінетика. При парентеральному або ректальному введенні препарат абсорбується краще, ніж при введенні всередину (ефект “першого проходження”). Аміназин має виражену місцевоподразнюючу дію, тому його приймають усередину після їди; внутрішньовенно вводять повільно протягом 5 хв. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2-4 год. Має високий зв'язок з альбумінами крові (92-97 %). Широко розподіляється в рідинах і тканинах організму, проникає через гематоенцефалічний бар'єр, плаценту. Аміназин підвищує проникність гематоенцефалічного бар'єра для інших речовин, зокрема для сполук фосфору.
Метаболізм похідних фенотіазину відбувається здебільшого в печінці з утворенням трьох визначених груп метаболітів: окислених (30 %), гідроксильованих (30 %), дезметильованих (20 %). Останні 20 % сполук поки що не ідентифіковані. Фармакологічну активність мають окислені й гідроксильовані метаболіти. їх інактивація відбувається шляхом зв'язування з глюкуроновою кислотою або подальшим окисленням з утворенням неактивних сульфоксидів. Швидкість інактивації залежить від індивідуальних особливостей організму, чим, можна пояснити велику різницю в концентрації похідних фенотіазину в крові (цереброспінальній рідині) у різних хворих через однаковий інтервал часу після прийому однакових доз. З організму за добу виводиться близько 20 % прийнятої дози; 6 % виводиться з сечею у незміненому вигляді. Т1/2 в середньому становить 15-20 год, хоча можуть бути значні індивідуальні коливання (від 2 до 100 год). Сліди метаболітів можна визначити в сечі через 12 місяців після припинення лікування.
Відсутня пряма кореляція між вмістом у плазмі аміназину, його метаболітами і терапевтичним ефектом. Седативний ефект наступає через 15 хв після внутрішньом'язового введення, через 2 год після перорального прийому, ще пізніше – після ректального введення. Тривалість терапевтичної дії при одноразовому введенні складає близько 6 год. При багаторазовому прийманні через тиждень може виникнути толерантність до седативного і гіпотензивного ефектів. Антипсихотичний ефект розвивається на 4-7 день після перорального прийому аміназину, коли досягається стабільна концентрація препарату в плазмі.
Показання. У психіатрії застосовують аміназин як самостійно, так і в комплексі з іншими психотропними препаратами (антидепресантами, похідними бутирофенону тощо), при різних станах психомоторного збудження у хворих на шизофренію, гострих і хронічних параноїдних і галюцинаторних станах, маніакальному збудженні у хворих на маніакально-депресивний психоз, алкогольних психозах, психотичних розладах у хворих на епілепсію, а також при інших психічних захворюваннях і тяжких неврозах, що супроводжуються збудженням, страхом, напругою. У неврології аміназин призначають при захворюваннях, що супроводжуються підвищенням м'язового тонусу (після мозкового інсульту тощо). У клініці внутрішніх хвороб аміназин як седативний засіб показаний хворим на гіпертонічну хворобу, інфаркт міокарда з вираженим збудженням. Ефективне використання аміназину при стійкому болю, зокрема при каузалгії (сумісно з анальгетиками). Як протиблювотний засіб аміназин іноді застосовують при хворобі Меньєра, променевій і хіміотерапії. У клініці шкірних хвороб він може бути ефективний при дерматозах, які супроводжуються зудом. В анестезіології аміназином раніше широко користувалися для премедикації і потенційованого наркозу. Для створення штучної гіпотермії аміназин застосовують сумісно з анальгетичними і протигістамінними препаратами у складі літичних сумішей.
Протипоказання: захворювання печінки й нирок, порушення функції шлунка, декомпенсація серцево-судинної діяльності, виражена артеріальна гіпотензія, органічні ураження головного і спинного мозку, паркінсонізм, коматозний стан, вагітність. Не призначається хворим під час їх виробничої діяльності, особливо коли вимагається чітка координована робота (водії, оператори тощо).
Побічна дія аміназину пов'язана при місцевому застосуванні з вираженою подразнюючою дією: при пероральному прийомі спостерігають диспепсичні прояви, внутрішньом'язовому – біль, інфільтрати, внутрішньовенному – флебіти. При резорбтивному застосуванні побічна дія аміназину головним чином є результатом його впливу на медіаторні системи організму. Блокада дофамінових рецепторів екстрапірамідної системи зумовлює можливість розвитку нейролептичного синдрому, який на ранніх етапах лікування проявляється паркінсонізмом, акатизією; через тривалий час – пізньою дискінезією. Аміназин має виражену каталептогенну дію (так звана “воскова гнучкість”, тобто патологічно тривале збереження наданої пози). Можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому.
Внаслідок α-адреноблокуючої дії аміназину (особливо при внутрішньовенному введенні) може спостерігатися різке зниження артеріального тиску, аж до розвитку ортостатичного колапсу.
Аміназин має виражену пролактогенну дію, пригнічує репродуктивну функцію (“каструючий” ефект). Аміназин здійснює гепатотоксичну дію, що призводить до розвитку холестатичного гепатиту. Аміназин, як і інші похідні фенотіазину, може викликати лейкопенію, агранулоцитоз за мієлотоксичним типом. Алергічним проявом дії аміназину є ураження шкіри і слизових оболонок у вигляді еритематознопапульозного дерматиту, глоситу, набряку Квінке, фотосенсибілізації. Можуть відзначатися офтальмологічні ускладнення (помутніння кришталика, сітківки).
Побічна дія розвивається залежно від фази дії препарату. Перша фаза триває ΙΟ12 год. Спостерігається різке прискорення пульсу, зниження артеріального тиску дуже близько до ортостатичного колапсу, іноді гарячка, мимовільні рухи м'язів лиця і верхніх кінцівок, диспепсичні явища. Друга фаза – адаптація організму, однак на 2-3-му тижні може розвинутись друга хвиля небажаних явищ: виражені системні ураження і малодиференційовані загальні явища (блукаючі больові відчуття і парестезії, диспепсія, дизурія, тимчасове зниження або підвищення температури тіла, порушення акомодації).
Психотропний спектр дії нейролептиків другої групи, що містять у своїй структурі піперазинове кільце (трифтазин та ін.), є дещо іншим. Більшість представників цієї групи не знімають психомоторного збудження, а здійснюють сильну антипсихотичну дію з активуючим компонентом. З одного боку, вони усувають симптоматику психозів (стійкі зміни особи, асоціальних рис поведінки, галюцинацій, марення), а з іншого – при курсовому застосуванні (через 1-2 тижні) підвищують мотивацію, інтерес до життя, прагнення до діяльності, збільшують моторну активність. Тому вони показані для тривалої терапії психічних захворювань, особливо тих, що перебігають з явищами загальмованості. Антипсихотичний ефект трифтазину є вибірковим: пригнічення параноїдального психозу.
Гіпотермічний ефект піперазинових фенотіазинів слабкий. Протиеметична активність виражена, перевищує аміназин (етаперазин в 5-10 разів, трифтазин у 18- 20 разів). Не викликають гіпотензії внаслідок слабкої α-адреноблокуючої дії. Практично не впливають на холіно- і гістамінорецептори.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психотропні препарати“ на сторінці 4. Приємного читання.
