• можлива психодислептична дія без снодійного впливу;
• викликають характерні неврологічні і нейровегетативні реакції (3 “Г”): гіпотензія, гіпотермія, гіподинамія.
Класифікація. Нейролептики за хімічною будовою поділяються на похідні (типові):
• 1) фенотіазину – аміназин, левомепромазин, трифтазин, периціазин (неулептил) та ін.;
• 2) тіоксантену – хлорпротиксен, тіотиксен (наван);
• 3) бутирофенону – галоперидол, дроперидол та ін.;
• 4) бензаміду – сульпірид (еглоніл);
• 5) різних хімічних класів (нетипові) – клозапін (азалептин), сертиндол та ін.
Фармакодинаміка. Механізм психотропної дії нейролептиків полягає у блокуванні передусім дофаміно- і о-адренергічних систем головного мозку. Нейролептикам різних хімічних груп у різній мірі властиві також такі ефекти: серотоніно- (5НТ2), м-холіно-, Η1-гістаміноблокуючий, що зумовлює різноманітний спектр бажаної і небажаної фармакологічної активності, причому центральна дія переважає над периферичною. Інгібування певних медіаторних систем проходить за двома механізмами (рис. 3.7): прямим (через конкурентну блокаду рецепторів) і опосередкованим (через гальмування вивільнення медіатору у синаптичну щілину, посилення його інактивації ферментами (МАО, КОМТ, АХЕ тощо). Поряд із рецепторами постсинаптичної мембрани блокуються пресинаптичні гальмуючі рецептори, через які регулюється інтенсивність синаптичної передачі. Внаслідок цього прискорюється синтез і обмін медіатору, збільшується виділення продуктів його інактивації з сечею, що може слугувати важливим кількісним тестом ефективності нейролептику.
Рис. 3.7. Механізм дії нейролептиків
Вважається, що нейролептична (седативна) активність, яка полягає у пригніченні реакцій на зовнішні стимули, ослабленні психомоторного збудження і афективного напруження, пригніченні відчуття страху, зниженні агресивності, зумовлена центральним α-адреноблокуючим і меншою мірою м-холіно- і Η,-гістаміноблокуючими ефектами. З цими ефектами на периферії пов'язані і вегетативні порушення, які спостерігаються при призначенні нейролептиків із вираженою седативною дією.
Незважаючи на значну депримуючу дію, снотворного ефекту в терапевтичних дозах нейролептики не мають, проте вони концентрують гальмівні процеси, що сприяє сну або виникненню дрімотного стану. Важливою для нейролептиків є їх потенціююча дія на снодійні, протисудомні, засоби для наркозу, анальгетики та інші засоби, що пригнічують функції ЦНС, а також антагоністична – до психостимуляторів (кофеїн, сиднокарб та ін.).
Психотропна дія препаратів цієї групи складається з двох варіантів активності: нейролептичної (психоседативної) і антипсихотичної.
| Нейролептична (седативна) дія | Антипсихотична дія |
| * усунення моторного збудження, різка моторна загальмованість · * апатія, загальна психічна загальмованість, сонливість · * ослаблення мотивацій, ініціативи, "параліч'' волі, втрата інтересу до оточення · * ця дія розвивається досить швидко · * вегетативні порушення (колаптоїдні реакції та ін.), особливо на початку терапії | усунення стійких змін особи і асоціальних рис поведінки; усунення галюцинацій, марення; посилення мотивацій та ініціативи, інтересу до оточення; дія розвивається через 1-2 тижні; екстрапірамідні розлади (наростають упродовж терапії) |
Від інших засобів, що пригнічують функцію ЦНС, зокрема транквілізаторів, нейролептики суттєво відрізняються наявністю антипсихотичної дії, здатністю припиняти марення, галюцинації, автоматизм та інші психопатологічні синдроми, у зв'язку з чим вони ефективні у хворих з тяжкою психопатологією (шизофренія, маніакально-депресивний психоз тощо). Основну роль у механізмі антипсихотичної дії нейролептиків відіграє їх вплив на дофамін- і частково серотонінергічні процеси.
Описано 5 основних дофамінергічних шляхів: мезолімбічно-мезокортикальний (проекція нейронів від середнього мозку відповідно до лімбічної системи і кори лобної частки: регулює мотивації, емоції, адекватну поведінку), нігростріатний (аксони нейронів чорної субстанції середнього мозку, які утворюють синапси у смугастому тілі; відповідають за координацію руху), тубероінфундибулярний (проекція від гіпоталамуса до гіпофіза; контролює секрецію пролактину, соматотропного гормону), а також медулярно-перивентрикулярний та інцертогіпоталамічний, функції яких ще недостатньо відомі.
Антипсихотичну дію нейролептиків пов'язують з блокадою ефектів дофаміну у мезолімбічно-мезокортикальній системі. При цьому всі ефективні нейролептики селективно блокують D2-дофамінорецептори[1]. Однак ступінь дії на різні підтипи
як дофамінових, так і інших рецепторів варіює у різних нейролептиків: галоперидол – D2 > D1=D4 > а1 > 5НТ2; аміназин – а > 5НТ2 3 D2 > D1. Необхідно зазначити, що розподіл нейролептиків на седативні (дроперидол > аміназин > левомепромазин > хлорпротиксен > клозапін > неулептил) і антипсихотичні (галоперидол > трифтазин > сульпірид) достатньо умовний (рис. 3.8), оскільки при збільшенні доз усі препарати здійснюють пригнічуючий ефект на психічну і моторну активність. Дані препарати, особливо з вираженою седативною активністю, потенціюють дію інших медикаментів, які пригнічують ЦНС (наркотичні анальгетики, транквілізатори, засоби для наркозу, алкоголь).
Рис. 3.8. Види нейролептиків
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психотропні препарати“ на сторінці 2. Приємного читання.
