Усі алкалоїди опію за своєю хімічною будовою поділяються на дві групи; похідні піперидинфенаитрену (морфін, кодеїн, тебаїн) і бензилізохіноліну (папаверин, наркотин, носкапін, нарцеїн тощо).
Похідні фенантрену мають чітку невротропну дію, викликають зменшення відчуття болю, а також зумовлюють наркоманію. Алкалоїдам другої групи властива спазмолітична активність, здатність усувати спазм гладеньких м'язів кишок, бронхів, судин, внаслідок цього їх застосовують при захворюваннях травної системи, дихальної і системи кровообігу.
У 1806 році В. А. Сертюрнер встановив снодійний ефект морфіну і дав йому назву за ім'ям бога сну Морфея.
Морфін – основний алкалоїд опію – призначають у вигляді препарату морфіну гідрохлориду.
Фармакокінетика. Швидкість та інтенсивність дії морфіну залежать від шляху введення. Введення всередину викликає недостатню анальгезію у зв'язку з низькою біодоступністю, підшкірно – ефект настає через 15-20 хв і триває протягом 4-5 год, внутрішньовенно – ефект настає відразу, але тривалість його зменшується до 1,5-2 год. У крові морфін частково зв'язується з білками плазми, порогова концентрація його становить 30 нг/мл. Накопичується у різних органах (легені, нирки, печінка, селезінка), лише незначна частина (0,01 %) надходить до головного мозку, що пов'язано з низькою його ліпідофільністю.
Біотрансформація відбувається в печінці до утворення глюкуронідів і деметилювання. Головний шлях елімінації – через нирки. Протягом першої доби виділяється
В. А. Сертюрнер (1783-1841)
90 % препарату, решта – через 48 год; 7-10 % початкової дози виділяється з жовчю і потім з калом. Невелика кількість морфіну виділяється потовими і молочними залозами, тому його не слід призначати жінкам у період лактації. Дуже важливо пам'ятати про здатність морфіну виділятися залозами шлунка із крові. Тому при отруєнні морфіном слід промивати шлунок незалежно від шляху і часу надходження отрути.
Механізм болетамувальної дії та фармакодинаміка
Основна дія морфіну – вибірковий болезаспокійливий ефект, який опосередковується за рахунок:
• гальмування процесів міжневронної передачі больових імпульсів у центральній частині аферентного шляху;
• порушення суб'єктивно-емоційного сприйняття, оцінки болю та реакції на нього.
Механізм знеболюючої дії морфіну зумовлений його взаємодією з опіатними рецепторами (μ > к > δ), μ-рецептори пов'язані з аденілатциклазою. Під впливом морфіну відбувається пригнічення ферменту, одночасно може спостерігатись активація гуанінових нуклеотидів.
Велике значення в механізмі дії морфіну має йонізований кальцій. Внаслідок взаємодії морфіну з опіатними рецепторами гальмується надходження кальцію в клітини та його зв'язування з синаптичними мембранами. Одночасно активізується функція каналів калію, що викликає процес деполяризації. При дії на пресинаптичні опіатні рецептори не тільки відкриваються калієві та блокуються кальцієві канали, але й гальмується викид медіаторів болю. Таким чином, механізм дії наркотичних анальгетиків подібний впливу нейропептидів (енкефалінів, ендорфінів, динорфінів).
Головною дією є вплив на ЦНС. Якщо при застосуванні засобів для наркозу біль зникає лише в стадії глибокого наркозу, то морфін знижує больові відчуття при повному збереженні свідомості. Морфін вибірково пригнічує центри кори головного мозку і підкірки, яким належить провідна роль у сприйманні і відтворенні больових відчуттів, змінюючи структуру фосфоліпідів, мембран нейронів, що є рецепторами морфіноподібних сполук. Морфін усуває негативні психічні емоції (страх, переживання, пригніченість), послаблює відчуття голоду, спраги, втоми, холоду. З цими ефектами пов'язане виникнення морфінної ейфорії – відчуття фізичного і душевного комфорту. Після введення морфіну спостерігається загальне заспокоєння людини, послаблюється увага, виникає апатія, байдужість, зникає бажання працювати фізично чи розумово, знижується рухова активність, настає сонливість.
Морфін і його аналоги пригнічують кашльовий центр довгастого мозку, тому його призначають у деяких екстремальних ситуаціях (під час легеневої кровотечі, при травмах грудної клітки).
Морфін уже в малих дозах вибірково пригнічує центр дихання, завдяки чому зменшується частота дихання. Дихання стає нерівномірним, своєрідно переривчастим (так зване дихання Чейна – Стокса) (рис. 3.6):
Рис. 3.6. Типове Чейн-Стоксове дихання у людини після морфіну (за Μ. П. Ніколаєвим)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наркотичні анальгетичні лікарські засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
