Небажане призначення препарату при вагітності і під час лактації, новонародженим до 7 днів, особливо недоношеним, при гіпербілірубінемії новонароджених, при ураженнях кишечнику в анамнезі, зв'язаному із застосуванням антибіотиків. При порушенні функції нирок та печінки дозу необхідно коригувати.
Цефепім (максипім) – цефалоспорин IV генерації широкого спектра дії. Найбільш активний відносно грамнегативних мікроорганізмів, грампозитивних коків – стрептококів, зокрема пневмококів (в тому числі пеніцилінорезистентних штамів), S. aureus. Цефепім проявляє помірну активність відносно коагулазонегативних стафілококів, грампозитивних анаеробів, Р. aeruginosa, Acinetobacterspp. Не впливає на оксацилінорезистентні стафілококи, бактероїди.
Після внутрішньовенного введення період напіввиведення складає 2 год. Близько 20 % препарату зв'язані з білками плазми. Цефепім проникає через ГЕБ при менінгіті. 75-90 % препарату виводиться з сечею у незміненому вигляді.
Цефепім використовують при госпітальних інфекціях: пневмонії, в тому числі у пацієнтів, шо перебувають на штучній вентиляції легень, інфекціях сечовивідних шляхів, інтраабдомінальній та гінекологічній інфекції (у поєднанні з антианаероб- ними засобами), післяопераційній рановій інфекції, сепсисі, інфекціях у пацієнтів з нейтропенією, синьогнійній інфекції, при інфекціях, що викликані ентеробактерія- ми, резистентними до цефалоспоринів III генерації.
Препарат застосовують внутрішньовенно у добовій дозі 1-2 г (у дві ін'єкції), при нейтропенії – 2 г (у три ін'єкції).
З обережністю препарат необхідно призначати при вагітності і під час лактації, новонародженим, особливо недоношеним, при гіпербілірубінемії новонароджених, при коліті в анамнезі.
Цефпіром – цефалоспорин IV генерації широкого спектра дії. Високоактивний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів (аеробних та анаеробних). Більшою мірою, ніж цефалоспорини III покоління, стійкий до β-лактамаз, що продукують грамнегативні бактерії. Не впливає на метицилінорезистентні стафілококи. Діє на Proteus всіх видів, штами Serratia, E. coli, Bacteroides, Klebsiella. Активний відносно пневмококів, в тому числі штамів, які мають низьку чутливість до бензилпеніциліну. Ефективно діє на мікроорганізми, стійкі до пеніцилінів, еритроміцину, тетрациклінів, левоміцетину, аміноглікозидів.
При внутрішньовенному введенні терапевтична концентрація препарату в крові зберігається протягом 12 год. Виділяється через нирки, частково – з жовчю.
Застосовують цефпіром для емпіричної терапії госпітальних інфекцій (пневмонії тяжкого перебігу, інтраабдомінальних та гінекологічних інфекцій), інфекцій у відділеннях інтенсивної терапії, у хворих з агранулоцитозом при появі температурної реакції, при процесах, спричинених грамнегативними збудниками, які мають високу стійкість до цефалоспоринів III генерації.
Препарат вводять внутрішньовенно струменем чи краплинно або внутріїиньо- м'язово по 2,0 г 2 рази на добу, при порушенні функції нирок по 0,5-1,0 г 2 рази на добу.
Небажане призначення препарату при вагітності і під час лактації, новонародженим до 7 днів, особливо недоношеним, при гіпербілірубінемії новонароджених, при ураженнях кишечнику в анамнезі, пов'язаному із застосуванням антибіотиків.
Сульперазон – “захищений” цефалоспорин, який складається з цефалоспорину III покоління – цефоперазону та інгібітора β-лактамаз – сульбактаму. Препарат високоактивний відносно широкого спектра грампозитивних і грамнегативних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Сульперазон стійкий до різних β-лактамаз, в тому числі розширеного спектра (відносно мікроорганізмів, які продукують ці ферменти, активні лише сульперазон і карбапенеми).
Препарат ефективний при найтяжчих формах позалікарняних та нозокоміаль- них інфекційних процесів, викликаних асоціаціями мікроорганізмів: первинному та вторинному перитонітах будь-якого генезу, інфікованому панкреонекрозі та його гнійно-септичних ускладненнях, хірургічних інфекціях іншої локалізації, сепсисі, діабетичній стопі, флегмонах, нозокоміальній пневмонії, в тому числі вентилятор- асоційованій. При процесах з високим ризиком синьогнійної інфекції його комбінують з аміноглікозидами (нетилміцином, амікацином).
Сульперазон вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно по 2-4 г на добу (при тяжких інфекційних процесах добова доза може бути збільшена до 8 г), інтервал між ін'єкціями становить 12 год.
Побічна дія цефалоспоринів: алергічні реакції, гематологічні реакції, порушення функції печінки, нефротоксичність, дисбіоценоз та суперінфекція, місцеві реакції (результат подразнюючої дії), вплив на центральну нервову систему.
Алергічні реакції при застосуванні цефалоспоринів зустрічаються у 2-18 % пацієнтів. Найчастіше проявляються макуло-папульозними чи короподібними висипками на шкірі, лихоманкою. Рідше зустрічаються кропив'янка, сироваткоподібні реакції та анафілактичний шок, імунні цитопенії та гострий інтерстиціальний нефрит. Порівняно з препаратами І і II поколінь, ймовірність генералізованих IgE- опосередкованих системних реакцій при застосуванні засобів III покоління нижча. При проведенні терапії будь-яким цефалоспорином слід враховувати можливість перехресної алергії з пеніцилінами, яка завдячує спільній хімічній будові (наявність β-лактамного кільця) антибіотиків цих двох груп. Перехресна алергія з пеніцилінами здебільшого спостерігається при застосуванні цефалоспоринів І генерації і є мінімальною для засобів III–IV генерацій. Не можна відкидати можливість виникнення перехресної алергічної реакції між цефалоспоринами та іншими β-лактамними антибіотиками: карбапенемами, монобактамами, карбацефемами (лоракарбеф) та ін.
Цефалоспорини, особливо І–II поколінь, можуть викликати геморагії, які є наслідком пригнічення функціональної активності тромбоцитів і сповільнення коагуляції крові. Цефалоспорини III покоління, особливо цефотаксим, цефоперазон, латамоксеф, також цефамандол (II покоління) та цефалотин (І покоління) та ін., можуть діяти подібно до антикоагулянтів непрямої дії, гальмуючи печінкову епок- сидредуктазу у циклі вітаміну К, що супроводжується розвитком геморагічних діатезів. Такі геморагії необхідно усувати призначенням вітаміну К.
Дискразії крові (лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія) при застосуванні цефалоспоринів виникають порівняно рідко, частіше при їх призначенні у великих дозах.
При застосуванні цефалоспоринів всередину виникають подразнення слизової оболонки травного каналу з розвитком нудоти, рідко – блювання, спотворення смакових відчуттів, діареї. При внутрішньом'язовому введенні цефалоспоринів може відзначатись болючість і асептичне запалення у місці ін'єкції, при внутрішньовенному введенні – флебіт та тромбофлебіт. При застосуванні забуферених розчинів та внутрішньовенному повільному (протягом 5-10 хв), ще краще – краплинному, введенні препаратів частота цього ускладнення зменшується.
Дисбактеріоз та суперінфекція вважаються одними з найнебезпечніших ускладнень при застосуванні цефалоспоринів і частіше розвиваються при застосуванні препаратів всередину, хоча не виключена їх поява і при парентеральному введенні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цефалоспорини“ на сторінці 3. Приємного читання.
