• потенціально седативні – цетиризин, лоратадин;
• потенціально кардіотоксичні – терфенадин, астемізол, ебастин;
. неседативні і некардіотоксичні – фексофенадин.
Порівняльна характеристика Η1-гістаміноблокаторів наведена у таблиці 15.5.
Таблиця 15.5
Порівняльна характеристика Η1-гістаміноблокаторів
| Препарати | Антигістамінна активніть | Седативний | м-холіно літичний | Подразнюваль ний | ||
| Швидкість | Сила | Тривалість, год | ||||
| димедрол | швидко | ++ | 3-5 | ++ | ++ | + (п/к) |
| дипразин | -"- | + | 6-8 | + (п/к) | ||
| тавегіл | -"- | 8-12 | + | + | + (п/к) | |
| супрастин | -"- | ++ | 4-6 | + | + | + (п/к) |
| діазолін | повільно | ++ | >24 | - | + (усередину) | |
| фенкарол | ++ | 6-8 | + | + | + (усередину) | |
| лоратадин | 30 хв | ++ | 24 | + | - | - |
| фексофенадин | 30 хв | 24 | - | - | ||
Протипоказання: індивідуальна підвищена чутливість, професійна діяльність, яка потребує швидкої психічної або рухової реакції, обережно – органічні ураження печінки, серцево-судинної системи, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (особливо діазолін), гіпотензивні стани (дипразин), астенодепресивний синдром, глаукома, аденома простати, атонія кишечнику і сечового міхура, вагітність, годування, дитячий вік до 1 року.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл потенціюють дію снодійних, нейролептиків, наркотичних анальгетиків та інших ЛЗ, які пригнічують ЦНС. Димедрол, дипразин і тавегіл (останній значно менше) посилюють ефекти холіноблокаторів і зменшують моторику шлунково-кишкового тракту, істотно знижують абсорбцію ЛЗ, які одночасно призначають хворому (наприклад, непрямих антикоагулянтів, парацетамолу). Взаємодіючи з алкоголем, підвищують його токсичність. Комбінація Η,-блокаторів, особливо II і III покоління, з препаратами, що в різному ступені пригнічують його метаболізм, украй небезпечна і навіть протипоказана. Такими препаратами є: антибіотики групи макролідів, фторхінолони, протигрибкові азоли, інгібітори ВІЛ-протеаз, нейролептики, антидепресанти, діуретини, мінералокортикоїди, блокатори кальцієвих каналів, антиаритмічні препарати 1-го і 3-го класів (хінідин, аміодарон), інші гістаміноблокатори, що подовжують QT, сік грейпфрута та ін.
Н2-гістаміноблокатори є слабкими лугами у вигляді водорозчинних гідрохло- ридів. Відрізняються від Н,-антагоністів меншою ліпофільністю. Лікарські засоби з групи Н2-антагоністів виявили себе найбільш ефективними і безпечними як препарати, що знижують шлункову секрецію. До їх першої генерації належить циметидин (майже не застосовується у зв'язку з високим ризиком розвитку побічної дії), другої і третьої генерації – ранітидин, фамотидин та ін.
Кромолін-натрій (їнтал) і на його основі препарати (недокроміл-натрій), кето- іифен (задітен) належать до групи стабілізаторів тучних клітин, механізм проти- алергічної дії яких пов'язаний з пригніченням синтезу і вивільнення з тучних клітин гістаміну та інших медіаторів алергії. Оскільки переважне фармакотерапевтичне значення їх полягає у лікуванні хворих з дихальними алергозами, зокрема бронхіальною астмою, їх фармакологічні властивості розглядаються в розділі “Лікарські засоби, які впливають на органи дихання”.
Перспективними протиастматичними лікарськими засобами є антилейкотріе• нові препарати. В 1979 р. Б. Самуельсон розкрив нову групу метаболітів арахідонової кислоти, що утворюються ліпоксигеназним (за участю ферменту 5-ліпоксигена- зи) шляхом із лейкоцитів, а також базофілів, еозинофілів, макрофагів. Ці біологічно активні речовини стали іменувати лейкотрієнами (ЛТ). В даний час ідентифіковані ЛТ А4, В4, С4, Д4 і Е4. Три лейкотрієни, що містять цистеніл (ЦТЛ), С4, Д4 і Е4 є основними біологічними компонентами повільнореагуючої субстанції анафілаксії. ЦЛТ активують специфічний клас рецепторів (ЦЛТ-рецепторів). Будучи медіаторами алергії і запалення, ЛТ викликають різні негативні ефекти на дихальну систему і призводять до порушення бронхіальної провідності (індукують бронхоспазм, підвищують проникність дрібних судин, викликають гіперсекрецію слизу, інфільтрацію стінок бронхів клітинами запалення, проліферацію волокон гладенької мускулатури бронхів). ЦЛТ виявляють найсильнішу констрикторну дію на гладеньку мускулатуру дихальних шляхів, у тисячу разів сильнішу, ніж гістамін, і викликають інші ефекти, характерні для бронхіальної астми, що дозволило віднести їх до медіаторів астматичної обструкції дихальних шляхів. В результаті було створено потенційно новий клас протиастматичних препаратів – антилейкотрієнів. Антилейкотрієнові препарати блокують ЦТЛ-рецептори – зафірлукаст (аколат) і монтелукаст (сингуляр) – і інгібують активність ферменту 5-ліпоксигенази (зилеутон), що каталізує процес утворення лейкотрієнів з арахідонової кислоти. В результаті знижується реактивність бронхів при вдиханні алергенів, зменшується бронхоспазм, поліпшується функція легенів. Антагоністи лейкотрієнових рецепторів мають протизапальну дію, пригнічуючи клітинні і неклітинні компоненти запалення в бронхах, що викликається дією антигенів. Дані препарати рекомендуються для лікування хворих на бронхіальну астму легкої і середньої тяжкості.
Функціональні антагоністи алергії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антигістамінні лікарські засоби“ на сторінці 4. Приємного читання.
