• 3) трипролідину – акривастин (семпрекс);
• 4) оксипіперидину – ебастин (кестин), левокабастин (гістимет);
• 5) піперидину – терфенадин (селдан).
Препарати III покоління (активні метаболіти II покоління): фексофенадии (тел- фаст, алтива), дезлоратадин (еріус), левоцетиризин (ксизал).
Фармакокінетика. Фармакокінетичні властивості “класичних” і нових анти- гістамінних препаратів поряд з відмінностями мають і загальні риси. Всі Η,-гістаміноблокатори добре всмоктуються при пероральному шляху. Однак одночасний прийом їжі та гістаміноблокаторів впливає на їх абсорбцію: всмоктування астемізо- лу знижується на 60 %, абсорбція ебастину і лоратадину підвищується, а всмоктування акривастину, азеластину і цетиризину не змінюється. Препарати І покоління краще абсорбуються при pH рівній 0, тому призначаються за 1 год до їди або після неї через 2-3 год. Деякі з них (дипразин, димедрол, діазолін, фенкарол) мають подразнювальну дію, тому рекомендуються після їди.
Протиалергічний ефект Η,-гістаміноблокаторів виявляється вже через 15-30 хв після прийому всередину; максимальна концентрація в плазмі крові спостерігається приблизно через 1-3 год. Вони підлягають системному метаболізму у печінці, що знижує їх біодоступність. Тому при екстремальних станах рекомендується їх внутрішньом'язове і внутрішньовенне введення.
Η,-гістаміноблокатори характеризуються високого спорідненістю до білків крові (60-90 %). Це необхідно враховувати при одночасному призначенні даних препаратів з іншими, а також при гіпопротеїнемії у хворих з опіками, кахексією, у післяопераційний період тощо. Η,-гістаміноблокатори І покоління є високоліпофільними речовинами. Тому вони легко проникають через гематоенцефалічний бар'єр, маючи седативно-гіпнотичний ефект. Проникаючи через плацентарний бар'єр, викликають різні форми ембріо- і фетотоксичного впливу, у зв'язку з чим у І триместрі вагітності їх не призначають. Η,-гістаміноблокатори інших поколінь практично не проникають у ЦНС.
Η1-гістаміноблокатори швидко метаболізуються в печінці ферментами цитохро- му Р-450. Деякі препарати (димедрол, супрастин) є індукторами мікросомальних ферментів печінки, тому прискорюють біотрансформацію як свою, так і інших ЛЗ. Більшість Н,-гістаміноблокаторів II покоління перетворюються в активні метаболіти за участю ізоферменту CYP ЗА4 системи цитохрому Р-450В (терфенадин – у фексофенадин, лоратидин – в дезлоратадин, цетиризин – в левоцетиризин тощо). Це пролонгує їх терапевтичну дію. Проте деякі Н1-блокатори II покоління є пролінами, тобто їх протигістамінна активність пов'язана з метаболітами. Тому варіабельність ефективності препаратів II покоління у різних осіб пов'язана з індивідуальними особливостями їх метаболізму.
Виведення Н1-гістаміноблокаторів та їх метаболітів здійснюється через нирки і печінку. Ці засоби екскретуються з материнським молоком у жінок-годувальниць у кількостях, які можуть бути небезпечними для немовлят.
Внаслідок високої спорідненості до білків крові, утворення активних метаболітів, довшого зв'язку з рецепторами гістаміноблокатори II покоління мають велику тривалість дії (12-48 год), що дозволяє призначати їх 1-2 рази надень. Більшість препаратів І покоління мають невелику тривалість дії (4-8 год), що вимагає прийому кілька разів на добу. Максимальний період напіввиведення має астемізол (близько 10 діб), який пригнічує шкірні реакції на гістамін і алергени протягом 6-8 тижнів. Період напіввиведення антагоністів Н,-рецепторів збільшується з віком, при порушеннях функції печінки, нирок.
Фармакодинаміка. Основним механізмом протиалергічного ефекту препаратів цього класу є здатність оборотно блокувати Н,-гістамінорецептори, не здійснюючи вираженого впливу на Н2- і Н3-рецептори.
Препарати І покоління, маючи структуру, подібну до структури гістаміну, блокують дію гістаміну на Η,-рецептори за механізмом конкурентного антагонізму, причому їх спорідненість до цих рецепторів значно нижча, ніж у гістаміну. Дані лікарські засоби не здатні витіснити гістамін, пов'язаний з рецептором, вони тільки блокують незайняті рецептори або ті, що вивільняються. У терапевтичних дозах вони здійснють швидке, але неповне (понад 30 %) зв'язування Η,-рецепторів. Тому Η,-гістаміноблокатори І покоління найбільш ефективні для запобігання алергічних реакцій негайного типу, а в разі розвинутої реакції попереджають викид нових порцій гістаміну. Причому їх тривале використання часто призводить до послаблення терапевтичної ефективності – розвитку толерантності.
Крім впливу на гістамінорецептори, препарати І покоління блокують і інші типи рецепторів (м-холінові, α-адренові, серотонінові, дофамінові). Причому, проникаючи через гематоенцефалічний бар'єр, вони діють не тільки на периферичні, але й на центральні рецептори. З цим пов'язаний широкий спектр їх бажаних і небажаних фармакодинамічних ефектів.
За рахунок блокади центральних Η,-гістаміно- і м-холінорецепторів “класичні” гістаміноблокатори мають седативний і снодійний ефекти. З центральною холінолітичною активністю пов'язують їх протиблювотну й антипаркінсонічну дії. Блокуючи периферичні м-холінорецептори, деякі препарати (в основному похідні етаноламі- ну і етилендіаміну) викликають сухість слизових оболонок, обстипацію, порушення сечовипускання, зору тощо. їх атропіноподібна дія в основному розглядається як небажана, однак при деяких хворобах це знаходить застосування (див. показання до призначення).
Деяким препаратам (димедрол, дипразин) властивий протикашльовий ефект, який реалізується за рахунок безпосередньої дії на кашльовий центр у довгастому мозку.
Антисеротонінова і антидофамінова активність похідних піперидину (ципрогеп- тадин) обумовлює їх дію проти свербежу, ефективність при мігрені. Однак це сприяє і виникненню депресивних станів при їх застосуванні.
Гістаміноблокаторам фенотіазинового ряду властивий α-адреноблокуючий ефект, і який проявляється периферичною вазодилатацією і призводить у чутливих осіб до транзиторного зниження артеріального тиску.
Місцевоанестезуюча (кокаїноподібна) дія характерна для більшості гістаміно- блокаторів і виникає внаслідок блокади натрієвих каналів. Причому, димедрол і дипразин є сильнішими місцевими анестетиками, ніж новокаїн.
За рахунок блокади гістамінергічних і серотонінергічних ланцюгів ноцицеп- тивних рефлексів деякі гістаміноблокатори (димедрол, дипразин) мають власний анальгетичний ефект і потенціюють дію інших анальгетиків.
Гістаміноблокатори II і III поколінь мають певні переваги перед “класичними” препаратами як за механізмом протиалергічної дії, так і за спектром додаткової j фармакодинамічної активності. Вони відрізняються високою вибірковістю дії на Н,-гістамінорецептори. Для них характерний неконкурентиий і стійкий зв'язок з Н, -рецепторами, що зумовлює збільшення тривалості терапевтичної дії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антигістамінні лікарські засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
