Протиалергічна дія препаратів II і III поколінь пояснюється не тільки блокадою | Η,-рецепторів. Ці препарати інгібують активуючі потоки Са2+ в клітину, вивільнення гістаміну базофілами обох типів (мембраностабілізуюча дія), звільнення моле
кул адгезії різних класів, хемотаксис еозинофілів, агрегацію тромбоцитів, утворення супероксид-аніона, а також знижують проникність судин. Активність метаболітів може бути в 2-4 рази вища порівняно з вихідною сполукою (для метаболітів акри- вастину, ебастину, лоратадину) або така сама (для метаболітів астемізолу), а тривалість лікувальної дії деяких метаболітів набагато вища, ніж у препарату-попередника (терфенадин і фексофенадин). Метаболіти (тобто препарати останнього покоління) мають деякі значущі додаткові протиалергічні ефекти. Вони гальмують виділення медіаторів системного алергічного запалення, включаючи цитокіни і хемокіни (триптаза, лейкотрієн С4, простагландин D2, ІЛ-3,4, 8, ФНП, гранулоцитарно-ма- крофагальний колонієстимулюючий фактор, RANTES), зменшують експресію молекул адгезії (Р-селектину, ІСАМ-1), знижують вираженість алерген-індукованого бронхоспазму, зменшують явища бронхіальної гіперреактивності. Внаслідок цього, при тривалому застосуванні препарати не втрачають активність. Крім того, їх можна використовувати у високих дозах, достатніх для купірування денних і нічних симптомів у хворих протягом тривалого періоду (наприклад, цвітіння).
Перевагою останніх поколінь є відсутність або незначний вплив на інші медіаторні системи. Внаслідок особливостей структури вони практично не проникають через гематоенцефалічний бар'єр, що мінімізує центральні ефекти.
У клінічній практиці використовують таку класифікацію блокаторів гістаміноре- цепторів: 1) з вираженим седативним ефектом (димедрол, дипразин, супрастин); 2) з помірним седативним ефектом (тавегіл, діазолін); 3) зі слабким седативним ефектом (фенкарол, лоратадин, цетиризин); 4) з відсутністю седативного ефекту (фексофенадин).
Показаннями до призначення Η,-гістаміноблокаторів є в першу чергу попередження і послаблення алергічних реакцій. Внаслідок особливостей фармакодинаміки і фармакокінетики Η,-гістаміноблокатори різних поколінь мають деякі відмінності використання в клінічній практиці.
Препарати І покоління застосовуються переважно для купірування гострих алергічних реакцій, особливо тих, де основний медіатор – гістамін. Вони найбільш ефективні на ранніх стадіях розвитку, коли вільні гістамінорецептори, і в ситуаціях, коли переважають реакції ранньої фази алергічного запалення, а наявність додаткової протиалергічної дії не обов'язкова: кропив'янка, сироваткова хвороба, алергічні реакції на харчові продукти, ліки (профілактика і лікування) тощо. При серйозних алергічних станах, що становлять загрозу життю, як анафілактичний шок, набряк Квінке, вони застосовуються парентерально у комплексній терапії сумісно з функціональними антагоністами (див. далі). Вони ефективні при епізодичних симптомах сезонного алергічного риніту, коли тривалість його загострень не більше 2 тижнів.
У зв'язку з додатковою алергічною активністю, Η,-гістаміноблокатори II і III поколінь застосовуються при проведенні довготривалої терапії алергічних захворювань, у генезі яких значну роль відграють медіатори пізньої фази алергічного запалення: цілорічного або сезонного алергічного риніту (ринокон'юнктивіту) з три-
валістю сезонних загострень більше 2 тижнів, хронічної кропив'янки, атопічного, алергічно-контактного дерматитів, раннього атопічного синдрому у дітей.
За своєю ефективністю Η1-блокатори практично однакові. Незважаючи на переваги останніх поколінь (тривалий час дії, висока селективність до Н1-рецепторів, додаткова протиалергічна дія, практична відсутність блокади інших рецепторів та центральних ефектів, толерантності), “класичні” препарати широко застосовуються в клінічній практиці внаслідок швидкого розвитку ефекту, низької вартості, наявності парентеральних форм (необхідних при гострих ситуаціях), багатого досвіду використання.
Додаткові фармакодинамічні властивості “класичних” Н1-гістаміноблокаторів дозволяють їх застосовувати для лікування деяких захворювань, не пов'язаних з алергією. Використовуючи ефект “підсушування” слизових оболонок, супрастин, дипразин, димедрол та інші препарати з вираженою антихолінергічною дією вводять у комплексну терапію хворих на гострі респіраторні захворювання, бронхіти, риніти неалергічного походження або до складу так званих “протипростудних” препаратів: фервекс (фенірамін + парацетамол + аскорбінова кислота), антигрипін (хлорфені- рамін + парацетамол + аскорбінова кислота) тощо. Блокатори Η1-рецепторів недоцільно призначати як монотерапевтичні засоби під час гострих респіраторних вірусних інфекцій, оскільки їх м-антихолінергічна (атропіноподібна) дія призводить до згущення секрету бронхіальних залоз. При бронхіальній астмі ці препарати, як правило, не використовуються: по-перше, ця патологія супроводжується виділенням багатьох медіаторів алергії, по-друге, збільшення в'язкості мокротиння може викликати обструкцію дихальних шляхів.
“Класичні” гістаміноблокатори, в силу седативного і снодійного ефектів, зменшують період засинання, збільшують загальну тривалість і якість сну, знижують рівень рухової активності в сні. Єдиним препаратом з цієї групи, який дозволено використовувати для короткочасної корекції порушень сну, є доксиламін (донорміл). Інші гістаміноблокатори з вираженою снодійною активністю (дипразин, димедрол та ін.) мають велику кількість супутніх небажаних ефектів і з даною метою сьогодні не застосовуються. Порівняно з сучасними снодійними засобами, до недоліків доксила- міну відносяться тривалий час дії (8-10 год), зниження або відсутність ефекту після 7-10 доби прийому, інші прояви антигістамінної активності, м-холіноблокуюча дія. Все це обмежує його застосування як снодійного засобу.
Вплив деяких препаратів цієї групи (димедрол, дипразин) на ЦНС іноді використовують для лікування хворих на паркінсонізм, морську, повітряну хворобу, вестибулярних розладів, блювання під час вагітності (доксиламін). Для стимуляції апетиту, лікування мігрені застосовують перитол.
Для потенціювання дії анальгетиків і місцевоанестезуючих засобів при премеди- кації, як компонент літичних сумішей, використовують димедрол, дипразин.
Побічна дія. Препарати, які мають подразнювальні властивості (дипразин, димедрол, діазолін, фенкарол), при пероральному введенні можуть викликати гастроінтестинальні розлади (призначаються після їди); при підшкірному і внутрішньом'язовому – інфільтрати. Деякі з препаратів (перитол, дипразин, асте- мізол) підвищують масу тіла внаслідок стимуляції апетиту.
Побічні ефекти препаратів І покоління витікають з їх фармакодинамічної активності, пов'язаної з блокадою центральних і периферичних рецепторів різних типів. Внаслідок седативно-гіпнотичної дії відзначаються сонливість, втома, порушення координації руху, уваги, депресивні стани тощо. Тому дані препарати (димедрол, дипразин, супрастин та ін.) призначаються у вечірній час. їх прийом протипоказаний особам, робота яких вимагає підвищеної уваги (водіям, пілотам, операторам). Ступінь прояву седативного ефекту варіює у різних препаратів і у різних пацієнтів від помірного до вираженого. Седативний ефект посилюється під дією алкоголю та інших депресантів ЦНС (транквілізаторів, нейролептиків та ін.). Рідко замість пригнічення виникає психомоторне збудження (частіше в середньотерапевтичних дозах у дітей і у високих токсичних – у дорослих).
В силу антихолінергічної активності похідні етаноламіну і етилендіаміну викликають такі негативні явища, як сухість у роті, обстипація, порушення сечовипускання, зорові розлади, скороминуща тахікардія та ін.
Внаслідок блокади натрієвих, калієвих каналів вони мають кардіотоксичну дію, що виявляється аритмогенністю (хінідиноподібна дія на серце): подовження рефрактерно! фази QT з ризиком розвитку тяжкої шлуночкової тахікардії. У чутливих осіб викликають транзиторну гіпотензію.
Іншою негативною властивістю Η1-блокаторів І покоління є поступове зниження їх протиалергічної ефективності при тривалому застосуванні (толерантність), що потребує зміни препарату після 7-12 днів його прийому.
У випадках використання цих засобів понад 7-10 діб можуть розвиватися алергічні реакції. Запобігання або зменшення багатьох побічних ефектів можна досягти зниженням дози чи відміною препарату, інколи ці явища проходять самостійно.
В окремих випадках Н.-гістаміноблокатори II покоління можуть викликати атропіноподібну дію, слабко виражені небажані ефекти з боку нервової системи (ін- сомнія, збудження, млявість, стомлюваність, зниження настрою, парестезії тощо). Однак шовним небажаним ефектом II покоління є кардіотоксичний ефект, який виявляється подовженням інтервалу QT, появою шлуночкової екстрасистолії, атріо- вентрикулярної блокади, блокади ніжок пучків Гіса. Вірогідність збільшення інтервалу QT при прийомі цих препаратів підвищується при електролітних порушеннях, у осіб із захворюваннями серця (ішемічна хвороба серця, міокардит, кардіоміопатії), при зростанні рівня препаратів у крові (при передозуванні, порушеннях функції печінки, зловживанні алкоголем, взаємодії з деякими лікарськими засобами). Внаслідок виникнення фатальних аритмій терфенадин і астемізол заборонені у багатьох країнах. III покоління кардіотоксичної дії не має. В зв'язку з вищевикладеним, препарати останніх поколінь підрозділяють на:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антигістамінні лікарські засоби“ на сторінці 3. Приємного читання.
