або
,
де X – доза для дитини: D – доза для дорослого; а – вік дитини в роках.
Особливості дії лікарських засобів у похилому віці вивчає геріатрична фармакологія. Враховуючи те, що в похилому і старечому віці відбуваються суттєві зміни в першу чергу метаболізму і екскреції речовин, рекомендується зменшувати на 1/3 – 1/2 дозування більшості препаратів хворим після 60 років. Деякі лікарські засоби (наприклад, адреноміметики, що здатні значно підвищувати артеріальний тиск на фоні атеросклерозу) особам похилого віку протипоказані.
Спадкові чинники. При спадкових захворюваннях (генетичних дефектах) дія лікарських засобів може значно посилюватись або, навпаки, майже не виявлятися (спадкова толерантність). Крім того, можуть виникати атипові реакції як у вигляді різкого підвищення токсичності препаратів, так і загострення спадкового захворювання, що було в стадії ремісії (провокуюча дія).
Суттєве зростання фармакологічної дії і токсичності окремих лікарських засобів спостерігається при таких спадкових захворюваннях, як фенілкетонурія, сімейна вегетативна дисфункція (синдром Райлі – Дея), у осіб з генетичною ферментопатією (недостатність сироваткової бутирилхолінестерази, гідроксилази та ін.). Наприклад, при спадковій недостатності гідроксилаз змішаного типу знижується інтенсивність та змінюється характер метаболізму дифеніну, неодикумарину.
Індивідуальна чутливість. До деяких лікарських засобів існує підвищена індивідуальна чутливість, часто алергічної природи. У таких випадках навіть невелика доза лікарської речовини викликає гіперемію, набряк, висипання на шкірі, підвищення температури тіла, бронхоспазм та інші прояви, аж до значної інтоксикації або анафілактичного шоку.
Підвищення чутливості та спотворювання реакції на харчові продукти, лікарські речовини та інші ксенобіотики (від грец. xenos – чужий, bios – життя), зумовлене спадковими (генетичними) ферментопатіями, називається ідіосинкразією (від грец. idios – своєрідний, synkrasis – поєднання) і є предметом вивчення фармакогенетики.
Стан організму. Характер дії лікарських засобів на організм значною мірою залежить від його функціонального стану. Як правило, кожне захворювання по-своєму моделює фармакологічний ефект. Деякі лікарські засоби проявляють дію тільки у разі порушення функцій організму. Наприклад, жарознижувальний ефект ненаркотичних анальгетиків спостерігається тільки в умовах гарячки.
При захворюваннях нирок активність і токсичність багатьох лікарських речовин посилюється внаслідок зниження видільної та антитоксичної функцій нирок в організмі: атропін, наркотичні та ненаркотичні анальгетики, снодійні засоби (фенобарбітал), препарати наперстянки, гіпотензивні засоби, діуретики, антибіотики (стрептоміцин, тетрацикліни), сульфаніламіди та ін.
Порушення функції печінки супроводжується зменшенням активності мікросомних ферментів органа, що викликає гальмування метаболізму лікарських речовин та підвищення їх токсичності. У таких випадках найнебезпечнішими є солі важких металів, антибіотики, протитуберкульозні засоби, гормональні препарати стероїдної будови, барбітурати тощо.
Реакція організму на повторне введення лікарських засобів. Повторне введення лікарських речовин може супроводжуватись зниженням або підвищенням реакції організму на ліки. Знижена реакція організму на лікарські засоби (гіпореактивність) носить назву звикання, що проявляється толерантністю або тахіфілаксією. Підвищена реакція організму (гіперреактивність) проявляється алергією, сенсибілізацією та ідіосинкразією. При повторному введенні ліків можуть виникати особливі стани – медикаментозна залежність і кумуляція.
Звикання (син.: толерантність, від лат. tolerantia – терплячість) – це зниження чутливості до препарату після його повторного вживання, що вимагає збільшення дози для того, щоб викликати ефект тієї самої інтенсивності. Звикання – часткова або повна втрата терапевтичного (лікувального) ефекту при тривалому застосуванні ліків без явищ лікарської залежності, тобто розвитку пристрасті. При призначенні проносних засобів рослинного походження, що містять антраглікозиди (коріння ревеню, кора крушини), через декілька тижнів відбувається зменшення послаблюючого ефекту. Звикання є загальнобіологічною властивістю, що може спостерігатися і у мікроорганізмів після призначення малих доз хіміотерапевтичних засобів. Подолати звикання можна як збільшенням (у допустимих межах) дози, так і заміною препарату або припиненням на деякий час його приймання.
Швидке ослаблення лікувального ефекту після повторного застосування, що розвивається протягом від кількох хвилин до однієї доби, має назву тахіфілаксії (від грец. tachys – швидкий, phylaxis – захист). Прикладом тахіфілаксії може бути зниження гіпертензивної дії адреналіну: на перше введення препарату відбувається чітке підвищення артеріального тиску; після повторних 2-3 ін'єкцій, зроблених з інтервалом 20-30 хв., спостерігається значне зменшення судинозвужувального ефекту.
Значно частіше толерантність до лікарських речовин розвивається повільно, протягом кількох тижнів постійного приймання. Властивість викликати толерантність мають транквілізатори, ненаркотичні анальгетики, протигістамінні, проносні засоби та ін. Механізми толерантності різні. Широко відомий факт арсенофагії – здатності “тренованих" тварин приймати всередину велику кількість препаратів миш'яку без згубних наслідків. Звикання в цьому випадку зумовлене розвитком запальних процесів у слизовій оболонці травного каналу та зменшенням внаслідок цього всмоктування отрути. Проте, якщо ввести такій тварині миш'яку оксид парентерально,
смертельною виявляється навіть мінімальна доза. Ущільненням альвеолярно-тематичного бар'єра пояснюється професійне звикання в осіб, що контактують з азоту оксидом і промисловими газами.
Однією з найчастіших причин толерантності є індукція препаратом мікросомних ферментів печінки і прискорення його власного метаболізму. Цей механізм переважає в розвитку звикання до барбітуратів. Толерантність до фосфорорганічних сполук зумовлена зниженням чутливості холінорецепторів до ацетилхоліну.
Залежність від ліків (медикаментозна залежність) та інших речовин. Згідно з висновком Комітету експертів ВООЗ, медикаментозна залежність – “стан психічний, іноді також фізичний, що є результатом взаємодії між живим організмом і препаратом і характеризується поведінковими та іншими реакціями, які завжди містять бажання приймати препарат постійно чи періодично, для того щоб уникнути дискомфорту, який виникає без приймання препарату. Людина може відчувати залежність більше ніж до одного препарату”.
При лікарській залежності має місце пристрасть. Пристрасть – це сильне, інколи непереборне прагнення до систематичного вживання деяких лікарських засобів та інших речовин, що викликають ейфорію (від грец. еи – гарно, приємно, phero – переносити), для підвищення настрою, поліпшення самопочуття, а також усунення неприємних переживань та відчуттів, що виникають при відміні цих препаратів.
Речовини, що викликають залежність, поділяють на такі групи: алкогольно-барбітуратного типу (спирт етиловий, фенобарбітал); типу канабісу (марихуана, гашиш); типу фенаміну (група амфетамінів); типу кокаїну; типу ефірних розчинників (толуол, ацетон, тетрахлорметан); речовин, що викликають галюцинації (галюциногени ЛСД, мескалін, псилобіцин); речовини, що отримані з опію (морфін, кодеїн), та їх синтетичні замінники.
Можлива залежність від кількох речовин одночасно. Розрізняють психічну і фізичну залежність від лікарських речовин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чинники, що зумовлені організмом“ на сторінці 2. Приємного читання.
