Порушення нічного сну – інсомнія – характеризуються кількісними і якісними змінами структури і формули сну. Дефіцит ФПС викликає почуття хронічної втоми, пригніченості, тривоги, соматичного дискомфорту, зниження розумової працездатності, рухову неврівноваженість. Зменшення ФШС супроводжується збудженням, психозами.
За етіопатогенезом інсомнії умовно поділяються на такі типи:
• емоційна (юнацька) – порушений процес засинання (стрес, перевтома):
• стареча – короткочасний сон (2-5 год), після чого хворий не може заснути; частіше це є наслідком склерозу судин головного мозку;
• патологічна – порушені фази і стадії сну (внаслідок больового приступу, неврозу тощо).
В даний час змінюється загальний погляд на терапію інсомній, який в цілому ґрунтується на концепції лікування перш за все основного захворювання, що є патогенетичною основою порушень сну, тобто на підході до інсомнії як до синдрому, що супроводжує ту чи іншу форму патології. Це особливо стосується т. зв. патологічної інсомнії. При стрес-індукованій інсомнії тактика її терапії інша. Це в першу чергу застосування немедикаментозних (гігієнічних, фізичних, психотерапевтичних тощо) методів лікування для ліквідації стресогенного фактора, а вже при необхідності уникнення клінічних проявів конкретного стресзалежного захворювання призначення оптимального відповідного снодійного.
Специфіка фармакотерапії інсомній полягає в тому, що ефект снодійного препарату в ідеалі повинен починатися відразу ж після прийому, тривати лише протягом сну і припинятися після пробудження. Тому як критерії ідеального снодійного можна виділити такі:
• здатність швидко викликати сон, близький до фізіологічного, без порушень його структури і нічних пробуджень;
• збереження бадьорості і доброго самопочуття протягом дня (відсутність ефекту післядії і кумуляції);
• відсутність толерантності (зниження ефекту при повторному застосуванні) і медикаментозної залежності;
• низька токсичність самого снодійного, в тому числі відсутність негативного впливу на рухову активність, пам'ять, соматичні функції, репродуктивні функції;
• відсутність небажаних взаємодій з іншими препаратами;
• добрі органолептичні властивості (відсутність неприємного запаху, смаку і подразливого впливу на слизові оболонки тощо).
Однак, на одностайну думку вчених, сформувалось таке уявлення про фармакологію снодійних засобів (А. М. Вейн, К. Хехт, 1989), що більшість з них при постійному використанні не можуть відновити нормального профілю сну:
• 1. Снодійні засоби шляхом редукції Ф1І1С, а також дельта-сну, викликають порушення циклів сну.
• 2. Припинення прийому снодійних призводить до зростання тривалості ФШС (феномен віддачі). Оскільки під час ФШС підвищуються вегетативні і гормо
нальні функції організму, в цей час зростає небезпека виникнення інсульту та інфаркту міокарда.
• 3. При постійному застосуванні снодійних засобів подовжуються періоди засинання і нічного пробудження. Отже, загальна тривалість неспання стає значно більшою і навіть перевищує її у хворих, які снодійних не приймають.
• 4. Як правило, ефект снодійних засобів втрачається через 2 тижні. З цієї причини пацієнти часто самостійно збільшують дозу, приймають додаткові засоби або посилюють вплив снодійних за допомогою алкогольних напоїв, що різко збільшує ризик тяжких ускладнень.
• 5. У разі тривалого (багаторічного) приймання снодійних засобів виникає медикаментозна залежність.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Снодійні лікарські засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
