• а) алкалоїди рослинного походження – атропіну сульфат (алкалоїди блекоти, беладони, дурману та ін.), скополаміну гідробромід, платифіліну гідротартрат, екстракт красавки сухий) – похідні третинного азоту (добре проникають через гематоенцефалічний бар'єр, впливають на периферичні і центральні м-холінорецептори);
• б) синтетичні препарати – іпратропію бромід (атровент), пірензепін (гастроцепін) – четвертинні аміни (не проникають через гематоенцефалічний бар'єр і блокують тільки периферичні м-холінорецептори).
Фармакодинаміка. Структурною особливістю м-холіноблокаторів є наявність у катіонній та аніонній частинах їхніх молекул комплементарних ділянок мускаринових холінорецепторів, що сприяє зв'язуванню м-холіноблокаторів із цими рецепторами, блокуванню їх, а також блокуванню взаємодії ацетилхоліну та інших м-холіноміметиків з м-холінорецепторами і утворенню агоніст-рецепторних комплексів, які ініціюють реакцію ефекторів. Блокуючи м-холінорецептори, дані препарати призупиняють ефекти збудження парасимпатичної частини вегетативної нервової системи (ацетилхоліну), тому починають переважати симпатичні впливи.
Периферичні ефекти м-холіноблокаторів
| Орган, система | Дія | Ефекти |
| Серце | Гальмування впливу блукаючого нерва на збудливість і провідність | Скорочення часу проведення імпульсів від передсердь до шлуночків |
| Гладенькі м'язи | ||
| ока | Розслаблення війкового м'яза і сфінктера райдужки | Параліч акомодації, далекозорість (гіперметропія), розширення зіниць (мідріаз), світлобоязнь (фотофобія), підвищення внутрішньоочного тиску |
| бронхів | Розширення | Зняття спазму, гальмування рухів війок війкового епітелію |
| шлунка, кишок | Зниження тонусу і рухової активності | Зняття спазмів, зумовлених підвищенням тонусу холінергічних нервів, сповільнення евакуації вмісту шлунка |
| сечової системи | Зниження тонусу, розслаблення м'яза, що випорожнює сечовий міхур | Зняття спазму, атонія сечового міхура |
| Секреторні органи | ||
| Слинні, потові залози | Зниження секреції | Сухість у роті (ксеростомія), сухість шкіри |
| Шлунок | Зниження секреції | Знижене виділення хлороводневої кислоти і пепсину |
| Бронхи, кишки | Зниження секреції слизових залоз | Пригнічення надмірної секреції |
м-Холіноблокатори зумовлюють наступні ефекти:
• 1. Вплив на око. Розширюється зіниця (мідріаз), підвищується внутрішньоочний тиск, виникає параліч акомодації. Зіниця розширюється внаслідок розслаблення м'яза-звужувача зіниці. При цьому райдужна оболонка потовщується, кути передньої камери ока закриваються, утруднюється відтік внутрішньо- очної рідини і внутрішньоочний тиск підвищується, тому м-холіноблокатори протипоказані при глаукомі – підвищеному внутрішньоочному тиску. Параліч акомодації пов'язаний із розслабленням війкового м'яза, зумовлює розтягнення циннової зв'язки і сплощення кришталика. Заломлююча (відбиваюча) здатність його зменшується, око встановлюється на далеку точку бачення (далекозорість). Людина погано бачить близько розташовані предмети і неспроможна читати й писати.
• 2. Вплив на залози зовнішньої секреції. Пригнічується секреторна активність залоз зовнішньої секреції: слинних, бронхіальних, потових, шлункових та кишкових. Проявляється сухістю в роті і утрудненим ковтанням, сухістю шкіри, зниженням секреції шлункового соку, зменшенням продукції бронхіального слизу. Зниження потовиділення може призвести до підвищення температури тіла (гіпертермія).
• 3. Вплив на серце. Прискорюється пульс (тахікардія) – як наслідок ослаблення (припинення) вагусних впливів на серце і переважання симпатичної імпульсації, покращується атріовентрикулярна провідність.
• 4. Вплив на непосмуговану (гладком'язову) тканину. Розслаблення непосмугованої м'язової тканини внутрішніх органів (спазмолітична дія). Оскільки блукаючий нерв зумовлює тонус і скорочення непосмугованої м'язової тканини, м-холіноблокатори створюють умови, за яких клітини втрачають здатність сприймати вагусну імпульсацію, що призводить до розслаблення волокон даної м'язової тканини і ліквідації м'язового спазму (травного каналу, бронхів, сечоводів і сечового міхура, жовчного міхура і жовчних проток). Тому препарати цієї групи в поєднанні зі знеболюючими засобами широко застосовують при кишковій, печінковій та нирковій кольках. Платифіліну гідротартрат має найпотужнішу спазмолітичну дію, тому що, крім м-холіноблокади, здійснює прямий спазмолітичний вплив. Він також може пригнічувати судиноруховий центр та знижувати артеріальний тиск.
• 5. Проявляється дія на ЦНС у препаратів, які проникають через гематоенцефалічний бар'єр. Атропіну сульфат проявляє двофазну дію на функцію ЦНС. У першу фазу – збуджує ЦНС і, у разі передозування, зумовлює занепокоєння, рухове і мовне збудження, психоз (затьмарення свідомості, галюцинації, марення). У другу фазу – пригнічує функцію ЦНС, що супроводжується снодійним ефектом. Скополаміну гідробромід, навпаки, переважно пригнічує ЦНС, ослаблює вестибулярні розлади (запаморочення, порушення рівноваги), значно гальмує передачу збудження з пірамідних шляхів на мотонейрони спинного мозку.
Еталонним м-холіноблокатором є атропін – рацемічна суміш ліво- і правообертальних оптичних ізомерів алкалоїду гіосціаміну – складного ефіру циклічного аміноспирту тропіну та ароматичної тропової кислоти.
Атропіну сульфат швидко абсорбується з травного каналу, повільніше – з кон'юнктивального мішка і шкіри. Близько 50 % прийнятої дози зв'язується з білками плазми крові. Проникає крізь плаценту. Виявляється в секретах залоз (потових, молочних). Час розподілу атропіну в організмі близько 6 год, а Т1/2 – від 13 до 38 год. Після внутрішньом'язової ін'єкції близько 80 % препарату виводиться з сечею протягом доби, причому 50 % у формі метаболітів, а решта в незміненому вигляді. Біотрансформується в печінці.
Платифіліну гідротартрат – сіль алкалоїду жовтозілля широколистого, діє подібно до атропіну. Добре абсорбується у травному каналі. Після закапування в око 1-2 % розчину платифіліиу гідротартрату через 15-20 хв виникає мідріаз, що триває 9-12 год. Спазмолітична дія платифіліиу зумовлена не тільки блокадою м-холінорецепторів непосмугованих м'язів, а й додатковою прямою папавериноподібною міотропною дією препарату. На відміну від атропіну, платифілін активніше блокує гангліонарні н-холінорецептори, проте слабше впливає на функцію секреторних органів і серця. Застосовують переважно як спазмолітик у випадках кишкової, печінкової і ниркової кольки.
Необхідність у замінниках атропіну виникла у зв'язку з тим, що в алкалоїдів беладони відсутня висока вибірковість дії по відношенню до м-холінорецепторів різних органів. Наприклад, доза атропіну, необхідна для лікування органів шлунково-кишкового тракту, завжди викликає небажані реакції з боку серцево-судинної системи і ЦНС. Тому були синтезовані ліки з більшою вибірковістю дії.
Четвертинна похідна атропіну – іпратропію бромід (атровент) – здійснює антихолінергічну дію, блокуючи переважно м-холінорецептори бронхів. Використовують його у вигляді аерозолю при хронічних обструктивних бронхітах та інших бронхоспастичних станах, пов'язаних із підвищеною збудливістю блукаючого нерва. При необхідності препарат можна використовувати у поєднанні з іншими бронхорозширюючими засобами.
Пірензепін (гастроцепін) є представником нової підгрупи антихолінергічних речовин – специфічних блокаторів Μ,-холінорецепторів. На відміну від “типових” м-холіноблокаторів (атропіну та ін.) пірензепін вибірково пригнічує секрецію залозами шлунка соляної кислоти і пепсиногену, не впливаючи на м-холінорецептори слинних залоз. Дія пірензепіну на шлункову секрецію зумовлена блокадою Μ,-холінорецепторів на рівні інтрамуральних гангліїв і виключенням стимулюючого впливу блукаючого нерва на шлункову секрецію. Додатково пепарат виявляє гастроцитопротекторну дію (захищає слизову оболонку шлунка). Препарат не проявляє центральної холінолітичної дії. Використовують пірензепін для лікування гострих і хронічних виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, гастритів із підвищеною кислотністю шлункового соку. Доцільно призначати препарат у сполученні із блокаторами Н2-гістамінових рецепторів та антацидними засобами.
Показання до застосування м-холіноблокуючих препаратів:
• 1. Спазм непосмугованої м'язової тканини кишечнику, ниркова і печінкова кольки. Найчастіше використовують атропін, платифілін.
• 2. Бронхіальна астма. У період між нападами частіше призначають іпратропію бромід інгаляційно, бо він практично не всмоктується з просвіту бронхів і тому побічні ефекти, властиві атропіну (підвищення внутрішньоочного тиску, тахікардія, атонія кишечнику, порушення функції ЦНС), проявляються значно рідше. Інколи для лікування бронхіальної астми використовують платифіліну гідротартрат. Атропіну сульфат не можна застосовувати для лікування бронхіальної астми, оскільки він сприяє накопиченню у бронхах густого тягучого секрету.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Холіноблокуючі засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
