Антидотна терапія зберігає свою ефективність тільки в ранній токсикогенній фазі гострих отруєнь, тривалість якої різна і залежить від токсикокінетичних особливостей отрути. Найбільша тривалість цієї фази і, отже, термінів антидотної терапії відзначається при отруєнні сполуками важких металів (8-12 діб), найменша – при дії на організм високотоксичних та швидкометаболізуючих сполук, наприклад, ціанідів, хлорованих вуглеводнів тощо.
Ефективність антидотної терапії значно знижується у термінальній стадії гострих отруєнь при розвитку тяжких порушень системи кровообігу і газообміну, що потребує одночасного проведення необхідних реанімаційних заходів. Антидотна терапія відіграє значну роль у профілактиці гострих отруєнь.
Отже, однією з найважливіших вимог антидотної терапії слід вважати якнайкоротший час введення антидоту після отруєння. Чим раніше застосовано протиотруту, тим ефективніша її лікувальна дія.
Сьогодні в арсеналі лікарів є порівняно невелика кількість засобів антидотного типу. Разом з тим існуючі антидоти при раціональному їх використанні врятовують життя багатьом потерпілим.
Унітіол. На початку 50-х років київськими токсикологами і хіміками під керівництвом акад. АМН СРСР О. І. Черкеса і професора В. Ю. Петрунькіна було синтезовано і запропоновано для практичного застосування препарат унітіол, який за антидот- ною активністю перевершує зарубіжний препарат БАЛ (британський антилюїзит).
Унітіол (2,3-димеркаптопропансульфонат натрію) – це безбарвний кристалічний порошок, добре (на відміну від БАЛ) розчинний у воді. Препарат належить до групи дитіолів, тобто сполук, до структури яких входять дві активні (тіолові) групи.
Фармакодинаміка. Унітіол має виражену антидотно-лікувальну дію за умов гострого і хронічного отруєння “тіоловими” отрутами, тобто речовинами, які блокують сульфгідрильні групи білків і низькомолекулярних сполук (амінокислот, пептидів тощо).
В основі механізму антидотної дії унітіолу лежить властивість його двох сульфгідрильних груп швидко вступати в реакцію з отрутою, запобігаючи її зв'язуванню з тіоловими групами ферментних білків. При цьому препарат утворює з отрутою малотоксичні водорозчинні комплексні сполуки, які швидко виводяться з організму. Ці сполуки за своєю міцністю перевершують ті, що створюються при взаємодії отрут з SH-групами біосубстратів.
Загальна схема детоксикації унітіолом солей важких металів та інших “тіолових отрут” має такий вигляд:
Унікальність унітіолу полягає в тому, що антидот не тільки зв'язує токсичну речовину, яка циркулює в крові, а й витісняє її з тіолових ферментів, реактивує їх, повертаючи до виконання життєво важливої ролі в метаболічних процесах організму.
Показання: гостре і хронічне отруєння сполуками ртуті, арсену, кадмію, нікелю, хрому, кобальту, ртутьорганічних сполук, а також серцевими глікозидами, препаратами осарсолу, стрептоміцину.
Протипоказання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, артеріальна гіпертензія (призначати обережно).
Побічна дія. У разі передозування або підвищеної чутливості до унітіолу вже через 10-15 хв після його введення можуть виникнути головний біль, запаморочення, блідість лиця, тахікардія, нудота (через 15-20 хв зникають). Тривале застосування унітіолу спричинюється до посиленого виведення з організму таких мікроелементів, як мідь.
Ацетилцистеїн (N-ацетил--цистеїн) у медичній практиці більше відомий як муколітичний засіб, дія якого пов'язана з його вільною сульфгідрильною групою (монотіол), яка відновлює (розщеплює) дисульфідні зв'язки білків слизу, розріджуючи його.
Препарат синтезовано в Інституті органічного синтезу АН Латвії. У 70-ті роки XX ст. київськими токсикологами під керівництвом професора І. Г. Мізюкової встановлено, що ацетилцистеїн має високу антидотну активність при гострих інтокси- каціях галоїдвуглеводнями аліфатичного ряду. Дослідженнями на кафедрі фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (І. С. Чекман) показано, що ацетилцистеїн також ефективний при інтоксикаціях серцевими глікозидами.
Фармакокінетика. Ацетилцистеїн має високу біодоступність, розподіляючись переважно в нирках, печінці, легенях. У плазмі крові перебуває головним чином у вільному і лише частково у зв'язаному з білками стані. Час напіввиведення становить 1,5 год. Максимальний ефект настає через годину після внутрішньом'язового введення.
Фармакодинаміка. В основі антидотно-лікувальної дії ацетилцистеїну (а точніше, цистеїну, який утворюється в організмі шляхом деацетилування останнього) при гострих інтоксикаціях хлор- і бромпохідними аліфатичних вуглеводнів лежить конкурентна дія сульфгідрильної групи препарату. Іншими словами, препарат вступає в реакцію алкілування з токсичною речовиною, запобігаючи блокуванню SH-rpyn білків та низькомолекулярних сполук організму і розвитку летальної інтоксикації. При цьому ацетилцистеїн сприяє збільшенню і прискоренню виведення токсичної речовини з організму головним чином через нирки (з сечею), легені (з видихуваним газом). Лікувальний ефект препарату сприяє зменшенню порушень функції міокарда, нирок, печінки, легень і патоморфологічних змін у них.
Показання: гострі отруєння, котрі виникають при пероральному та інгаляційному потраплянні до організму дихлоретану, епіхлоргідрину і напівпродуктів його синтезу – моно- і дихлоргідрину, хлористого алілу, бромистого метилу, металілхлори- ду, а також серцевих глікозидів і фенацетину. Ацетилцистеїн як специфічний засіб призначають разом із симптоматичними засобами (вітаміни, сечогінні, жовчогінні засоби, серцеві тощо).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фармакологічна регуляція активності ферментів детоксикації“ на сторінці 2. Приємного читання.
