Фізіологічний антагонізм реалізується тільки через функціональні системи організму, тобто опосередковується біосубстратом. Залежно від характеру біосубстрату, з яким відбувається взаємодія, антагонізм може бути прямий і непрямий.
Прямий фізіологічний антагонізм виникає тоді, коли лікарські речовини діють на одні й ті самі клітинні елементи (рецептори), але у прямо протилежному напрямку (ацетилхолін та атропін).
Антагоністичні відношення між сполуками, які мають подібні структури (передусім, просторову конфігурацію), називають конкурентним прямим антагонізмом. Таким речовинам властиво конкурувати між собою за ті чи інші рецептори. Наприклад, конкурентний антагонізм існує між вікасолом і непрямими антикоагулянтами (неодикумарин, фенілін).
Неконкурентний прямий антагонізм можливий між речовинами, які впливають на різні ділянки рецептора. При цьому антагоніст діє поза активним центром рецептора – алостерично (від грец. alios – інший, stereos – просторовий).
Непрямим фізіологічним антагонізмом називають однотипну дію кількох речовин на різні рецепторні структури, що виконують протилежні функції. Наприклад, спазм непосмугованих м'язів бронхів під час приступу бронхіальної астми, викликаний стимулюючим впливом біологічно активних речовин (гістамін, серотонін та ін.) на відповідні рецептори, можна зняти застосуванням адреноміметичних засобів, що збуджують переважно р2-адренорецептори.
Отже, коли лікар одночасно призначає два чи більше лікарських засоби, він повинен чітко уявляти собі кінцевий результат такого лікування. При цьому слід уникати надмірних призначень (комбінувань) лікарських засобів.
Несумісність лікарських засобів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Залежність фармакологічного ефекту від лікарської форми“ на сторінці 2. Приємного читання.
