Суттєві досягнення в дослідженні молекулярної структури, біологічної активності та лікувальних властивостей призвели до модифікації формули людського інсуліну й до розробки аналогів інсуліну короткої дії.
Перший аналог – лізпроінсулін (хумалог) ідентичний до людського інсуліну, за винятком позиції лізину і проліну в положеннях 28 і 29 В-ланцюга. Така зміна не вплинула на активність А-ланцюга, але зменшила процеси самоасоціації молекул інсуліну й забезпечила прискорення абсорбції з підшкірного депо. Після ін'єкції початок дії через 5-15 хв, досягнення піку через 30-90 хв, тривалість дії 3-4 год.
Другий аналог – аспарт (торгова назва – ново-рапід) модифікований шляхом заміни однієї амінокислоти в позиції В-28 (пролін) на аспарагінову кислоту, що зменшує самоагрегацію молекул інсуліну в димери та гексамери й прискорює його всмоктування.
Третій аналог – глюлізин (торгова назва епайдра) практично аналогічний ендогенному людському інсуліну й біосинтетичному звичайному людському інсуліну з певними структурними змінами у формулі. Так, у ВЗ-положенні аспарагін заміщений на лізин, а лізин у положенні В29 замінений глютаміновою кислотою. Стимулюючи периферичне використання глюкози скелетними м'язами та жировою тканиною, інгібуючи глюконеогенез у печінці, глюлізин (епайдра) покращує глікемічний контроль, інгібує також ліполіз та протеоліз, прискорює синтез білків, активує інсулінові рецептори і його субстрати, що повністю відповідає впливу на ці елементи звичайного людського інсуліну.
• 2. Препарати інсуліну подовженої дії:
• 2.1. Середньої тривалості (початок дії після підшкірного введення через 1,5-2 год, тривалість 8-12 год). Ці препарати ще називають інсуліни- semilente. До цієї групи належать інсуліни на нейтральному протаміні Хаге- дорна: Б-інсулін, Монодар Б, фармасулін HNP. Оскільки до HNP-інсуліну включені інсулін та протамін у рівних, ізофанових, співвідношеннях, їх ще називають ізофановими інсулінами;
• 2.2. Тривалої дії (ultralente) з початком дії через 6-8 год, тривалість дії 20-30 год. Сюди належать препарати інсуліну, що містять у своєму складі Zn2+: суспензія-інсулін-ультраленте, фармасулін HL. Препарати подовженої дії вводять тільки підшкірно або внутрішньом'язово.
• 3. Комбіновані препарати, що містять у своєму складі стандартні суміші препаратів 1 групи з NPH-інсулінами у різних співвідношеннях 1 та 2 груп: 30/70, 20/80,10/90 тощо – Монодар К ЗО, фармасулін 30/70 тощо. Деякі препарати випускаються у спеціальних шприц-тюбиках.
Для досягнення максимального контролю глікемії у хворих на ЦД потрібний такий режим інсулінотерапії, який повністю імітує фізіологічний профіль інсуліну протягом доби. Інсуліни тривалої дії мають свої недоліки, зокрема наявність пікового ефекту через 5-7 годин після введення препарату, що спричиняє розвиток гіпоглікемій, особливо в нічну пору. Ці недоліки сприяли розробці аналогів інсуліну з фармакокінетичними властивостями ефективної базової інсулінотерапії.
Одним з таких препаратів створений фірмою Авентіс – інсулін гларгін (лантус), який відрізняється від людського трьома амінокислотними залишками. Гларгін-ін- сулін – стабільна структура інсуліну, яка повністю розчинна при pH 4,0. Препарат не розчиняється в підшкірній тканині, яка має pH 7,4, що призводить до утворення мікропреципітатів у місці ін'єкції й повільного надходження його в кровообіг. Сповільненню абсорбції сприяє добавка невеликої кількості цинку (30 мкг/мл). Повільно всмоктуючись, гларгін-інсулін не виявляє пікової дії й забезпечує практично базальну концентрацію інсуліну протягом доби.
Проводиться розробка нових перспективних препаратів інсуліну – інгаляційний інсулін (створення інсуліно-повітряної суміші для інгаляції); оральний інсулін (спрей для ротової порожнини); букальний інсулін (у вигляді крапель для ротової порожнини).
Новим методом інсулінотерапії є введення інсуліну з допомогою інсулінової помпи, що забезпечує більш фізіологічний спосіб введення препарату, відсутність депо інсуліну в підшкірній клітковині.
Активність препаратів інсуліну визначається методом біологічної стандартизації й виражається в ОД. 1 ОД відповідає активності 0,04082 мг кристалічного інсуліну. Доза інсуліну для кожного хворого підбирається індивідуально в умовах стаціонару при постійному контролі рівня НbА1С в крові та вмісту цукру в крові й сечі після призначення препарату. При розрахунку добової дози інсуліну слід враховувати, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру, що виділяється з сечею. Хворого переводять на дієту з обмеженням кількості легкозасвоюваних вуглеводів.
Прості інсуліни вводять за 30-45 хв до прийняття їжі. Інсуліни середньої тривалості дії застосовують, як правило, двічі (за півгодини до сніданку і о 18.00 перед вечерею). Препарати тривалої дії вводять разом з простими інсулінами вранці.
Використовують два основні варіанти інсулінотерапії: традиційну та інтенсивну.
Традиційна інсулінотерапія – це призначення стандартних сумішей інсуліну короткої дії та NPH-інсуліну: 2/3 дози перед сніданком, 1/3 – перед вечерею. Однак при такому типі терапії має місце гіперінсулінемія, що вимагає 5-6-разового при йняття їжі протягом доби, можливий розвиток гіпоглікемії, більша частота пізніх ускладнень ЦД.
Інтенсивна (базисно-болюсна) інсулінотерапія – це використання двічі на добу інсуліну середньої тривалості дії (для створення базального рівня гормону) та додаткове введення перед сніданком, обідом та вечерею інсуліну короткої дії (імітація болюсної фізіологічної секреції інсуліну у відповідь на прийняття їжі). При цьому типі терапії сам пацієнт підбирає дозу інсуліну на основі вимірювання рівня глікемії за допомогою глюкометра.
Показання: інсулінотерапія абсолютно показана хворим на ЦД типу 1. Її слід починати у тих хворих, у котрих дієта, нормалізація маси тіла, фізична активність і пе- роральні протидіабетичні препарати не забезпечують необхідного ефекту. Простий інсулін застосовують при діабетичній комі, а також при діабеті будь-якого типу, якщо він супроводжується ускладненнями: кетоацидозом, приєднанням інфекції, гангреною, при хворобах серця, печінки, хірургічних операціях, післяопераційному періоді; для покращення харчування хворих, виснажених тривалою хворобою; у складі поляризуючої суміші при серцевих захворюваннях.
Протипоказання: захворювання з гіпоглікемією, гепатит, цироз печінки, панкреатит, гломерулонефрит, нирковокам'яна хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, декомпенсовані вади серця; для препаратів подовженої дії – коматозні стани, інфекційні захворювання, в період хірургічного лікування хворих на ЦД.
Побічна дія: болючість ін'єкцій, місцеві запальні реакції (інфільтрати), алергічні реакції, виникнення резистентності до препарату, розвиток ліподистрофії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гормональні препарати прищитоподібних залоз“ на сторінці 3. Приємного читання.
