• інсуліни першої генерації – свинячий і коров'ячий (бичачий) інсулін;
• інсуліни другої генерації – монопікові та монокомпонентні інсуліни (50-ті роки XX століття);
• інсуліни третьої генерації – напівсинтетичний і генноінженерний інсулін (80-ті роки XX століття);
• отримання інсулінових аналогів та інгаляційного інсуліну (кінець XX – початок XXI століття).
Тваринні інсуліни відрізнялися від інсуліну людини за амінокислотним складом: бичачий інсулін – за амінокислотами в трьох положеннях, свинячий – в одному положенні (положення 30 в ланцюгу В). При лікуванні бичачим інсуліном частіше мали місце побічні імунологічні реакції, ніж при терапії свинячим або людським інсуліном. Ці реакції виражалися в розвитку імунологічної резистентності й алергії до інсуліну.
Для зниження імунологічних властивостей препаратів інсуліну розроблені спеціальні методи очистки, що дозволило отримати друге покоління. Спочатку були монопікові інсуліни, отримані методом гель-хроматографії. Пізніше було встановлено, що вони містять у невеликій кількості домішки інсуліноподібних пептидів. Наступним етапом було створення монокомпонентних інсулінів (МК-інсуліни), які отримували при додатковому очищенні з використанням йонообмінної хроматографії. При застосуванні монокомпонентних свинячих інсулінів продукція антитіл і розвиток місцевих реакцій у хворих зустрічалися рідко (зараз бичачі та монопікові свинячі інсуліни в Україні не застосовують).
Препарати інсуліну людини отримують або напівсинтетичним методом за допомогою ферментно-хімічної заміни в положенні В30 у свинячому інсуліні амінокислоти аланіну на треонін, або біосинтетичним способом за генноінженерною технологією. Практика показала, що суттєвої клінічної різниці між людським інсуліном і високоякісним монокомпонентним свинячим інсуліном немає.
Зараз продовжується робота над удосконаленням і пошуком нових форм інсуліну.
За хімічною будовою інсулін є білком, молекула якого складається з 51 амінокислоти, що утворюють два поліпептидні ланцюги, з'єднані між собою двома ди- сульфідними містками. У фізіологічній регуляції синтезу інсуліну домінуючу роль відіграє концентрація глюкози в крові. Проникаючи в β-клітини, глюкоза метаболі- зується і сприяє підвищенню внутрішньоклітинного вмісту АТФ. Остання, блокуючи АТФ-залежні калієві канали, викликає деполяризацію клітинної мембрани. Це сприяє проникненню в β-клітини йонів кальцію (через потенціалзалежні кальцієві канали, які відкрилися) і звільненню інсуліну шляхом екзоцитозу. Крім того, на секрецію інсуліну впливають амінокислоти, вільні жирні кислоти, глюкагон, секретин, електроліти (особливо Са2+), автономна нервова система (симпатична нервова система має гальмівний, а парасимпатична – стимулюючий вплив).
Фармакодинаміка. Дія інсуліну спрямована на обмін вуглеводів, білків, жирів, мінералів. Головне в дії інсуліну – його регулюючий вплив на обмін вуглеводів, зниження вмісту глюкози в крові. Це досягається тим, що інсулін сприяє активному транспорту глюкози та деяких інших гексоз, а також пентоз через клітинні мембрани та їх утилізації печінкою, м'язовою й жировою тканинами. Інсулін стимулює гліколіз, індукує синтез ферментів глюкокінази, фосфофруктокінази й піруваткінази, стимулює пентозофосфатний цикл, активуючи глюкозо-6-фосфат-дегідрогеназу, підвищує синтез глікогену, активуючи глікогенсинтетазу, активність якої знижена у хворих на ЦД. З іншого боку, гормон пригнічує глікогеноліз (розкладання глікогену) та глюконеогенез.
Інсуліну належить важлива роль у стимуляції біосинтезу нуклеотидів, підвищенні вмісту 3,5-нуклеотаз, нуклеозидтрифосфатази, у тому числі і в ядерній оболонці, де вона регулює транспорт мРНК з ядра до цитоплазми. Інсулін стимулює біосинтез нуклеїнових кислот, білків. Паралельно до підсилення анаболічних процесів інсулін гальмує катаболічні реакції розпаду білкових молекул. Він стимулює також процеси ліпогенезу, утворення гліцерину, введення його до ліпідів. Поряд з синтезом триглі- церидів інсулін активує в жирових клітинах синтез фосфоліпідів (фосфатидилхолі- ну, фосфатидилетаноламіну, фосфатидилінозиту й кардіоліпіну), стимулює також біосинтез холестерину, необхідного, подібно до фосфоліпідів і деяких глікопротеї- нів, для побудови клітинних мембран.
При недостатній кількості інсуліну пригнічується ліпогенез, підвищується лі- поліз, пероксидне окислення ліпідів, у крові й сечі підвищується рівень кетонових тіл. Унаслідок зниженої активності ліпопротеїнліпази в крові зростає концентрація β-ліпопротеїнів, які мають суттєве значення в розвитку атеросклерозу. Інсулін запобігає втраті організмом рідини та К+ з сечею.
Суть молекулярного механізму дії інсуліну на внутрішньоклітинні процеси розкрито не повністю. Проте першою ланкою дії інсуліну є зв'язування із специфічними рецепторами плазматичної мембрани клітин-мішеней, перш за все у печінці, жировій тканині й м'язах.
Інсулін з'єднується з α-субодиницею рецептора (містить основний інсулін- зв'язуючий домен). При цьому стимулюється кіназна активність β-субодиниці рецептора (тирозинкіназа), вона аутофосфорилюється. Створюється комплекс “інсулін+рецептор”, який шляхом ендоцитозу проникає всередину клітини, де інсулін звільняється і запускаються клітинні механізми дії гормону.
У клітинних механізмах дії інсуліну приймають участь не тільки вторинні посередники: цАМФ, Са2+, комплекс "кальцій – кальмодулін", інозиттрифосфат, діацил- гліцерол, але й фруктозо-2,6-дифосфат, який називають третім посередником інсуліну в його впливі на внутрішньоклітинні біохімічні процеси. Саме зростання під впливом інсуліну рівня фруктозо-2,6-дифосфату сприяє утилізації глюкози з крові, утворенню з неї жирів.
На кількість рецепторів і здатність їх до зв'язування впливає низка чинників. Зокрема, кількість рецепторів зменшена у випадках ожиріння, інсулінонезалежного ЦД типу 2, периферичного гіперінсулінізму.
Рецептори інсуліну існують не тільки на плазматичній мембрані, а й у мембранних компонентах таких внутрішніх органел, як ядро, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі. Введення інсуліну хворим на ЦД сприяє зниженню рівня глюкози в крові й накопиченню глікогену в тканинах, зменшенню глюкозурії й пов'язаних з нею поліурії, полідипсії.
Внаслідок нормалізації білкового обміну зменшується концентрація в сечі азотних сполук, а внаслідок нормалізації жирового обміну з крові й сечі зникають кетонові тіла – ацетон, кислоти ацетооцтова і оксимасляна. Припиняється схуднення і зникає надмірне відчуття голоду (булімія). Зростає детоксикаційна функція печінки, підвищується опірність організму інфекціям.
Класифікація. Сучасні препарати інсуліну різняться між собою за швидкістю та тривалістю дії. їх можна розділити на такі групи:
1. Препарати інсуліну короткої дії, або прості інсуліни (актрапід МК, хумулін та ін.) Зниження рівня глюкози в крові після їх підшкірного введення починається через 15-30 хв, максимальний ефект спостерігається через 1,5-3 год, триває дія 6-8 год.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гормональні препарати прищитоподібних залоз“ на сторінці 2. Приємного читання.
