Історія впровадження окремих антигіпертензивних засобів відрізняється. Артеріальну гіпертензію здавна лікували низькосольовою дієтою. У 1950 році було синтезовано тіазидні діуретики та визначено їх вплив на натрієвий баланс. Спочатку діуретини вважали допоміжними засобами. Зараз вони є препаратами вибору при тривалій фармакотерапії артеріальної гіпертензії.
У 1940 році встановили, що двобічне видалення грудних відділів симпатичних стовбурів веде до пониження артеріального тиску. Це відкриття привело до пошуку, створення і дослідження симпатолітиків. Резерпін як гіпотензивний засіб був впроваджений у 1950 році для лікування артеріальної гіпертензії. Існує точка зору, що саме з нього почалася сучасна ера медикаментозного лікування артеріальної гіпертензії. Метилдопу запропонували для терапії артеріальної гіпертензії у 1960 році.
Першим β-адреноблокатором з гіпотензивним ефектом у хворих зі стенокардією був пронеталол, але препарат не знайшов клінічного застосування. Пізніше антигіпертен- зивна дія була визначена у пропранололу, який був синтезований у 1963 році. Дж. Блейк зі співавторами описали його лікувальні властивості в тому ж році. Б. Причард, П. Джи- лел займалися вивченням антигіпертензивної дії пропранололу. Надалі був синтезований ряд інших β-адреноблокаторів з антигіпертензивними властивостями.
Інгібітори АПФ ввійшли в медичну практику, тому що в 1960 році було встановлено, що отрута бразильської змії жарараки містить речовини, що посилюють реакцію на брадикінін. Ці речовини належать до пептидів, інгібують кініназу II (фермент, який інактивує брадикінін). Надалі встановили ідентичність кінінази II та ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Першим пептидним інгібітором АПФ стала пептидна біологічно активна речовина тепротид, а першим препаратом інгібіторів АПФ – каптоприл. Д. Кушман і М. Ондетті (1977) припустили, що N-сукцинамінокислоти пригнічують АПФ і за довжиною ланцюга співпадають з дипептидом, який відщеплює АПФ. Спроби створення рецепторів ангіотензину- II були ще у 1970 роках, коли синтезували пептидні аналоги ангіотензину-ІІ. Одним з таких аналогів ангіотензину-ІІ із заміною трьох амінокислот став сарала- зин, але він був лише частковим агоністом і не всмоктувався у травному каналі. Успішний синтез непептидних блокаторів рецепторів ангіотензину-ІІ було здійснено уже на початку 1980 років серед похідних імідазол-5-оцтової кислоти, але отримали перший препарат лозартан лише у 1993 році, коли в хімічну будову непептидних блокаторів ангіотензинових рецепторів були включені деякі елементи ангіотензину-ІІ.
Антагоністи кальцію були впроваджені завдяки роботам А. Флекенштейна, Т. Год- фрейда, які дозволили прогнозувати вплив препаратів на силу скорочень кардіоміо- цитів і клітин гладеньких м'язів завдяки блоку надходження кальцію. Т. Годфрейд назвав їх антагоністами кальцію. В 1962 році визначили судинорозширювальний, негативний інотропний та хронотропний ефекти верапамілу. Ніфедипін було синтезовано Ф. Денжелом, а в 1977 році встановлено гальмування ніфедипіном надходження кальцію в кардіоміоцити через повільні кальцієві канали.
Натрію нітропрусид відомий з 1850 року, його гіпотензивний ефект описаний у 1929 році, але тільки в середині 1950 року встановили, що натрію нітропрусид швидко понижує артеріальний тиск при важкій артеріальній гіпертензії. Вазодилатую- чий ефект у гідролазину (апресину) було встановлено в 1981 році П. Реєсом після скринінгових досліджень 1- та 4-гідрозинфталозинів.
Лікарські засоби, що впливають на водно-сольовий обмін
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антигіпертензивні лікарські засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
