Важливим для експериментальної фармакології є вивчення дії лікарських речовин на моделях патологічних станів або захворювань експериментальних (лабораторних) тварин. Значний внесок у систематичне вивчення дії лікарських речовин при різних патологічних процесах зробили російські (Μ. П. Ніколаєв, С. В. Анічков, В. В. Закусов, М. В. Лазарев, А. В. Вальдман, К. М. Лакін, М. Д. Машковський), українські (О. І. Черкес, Ф. В. Ковшар, М. С. Харченко, А. А. Гаврилюк, В. П. Баскакова, І. П. Фомочкін, Р. В. Рудий, Н. М. Дмитрієва, Г. О. Батрак, Μ. М. Прокопович, С. І. Хрустальов, М. А. Ангарська, Я. І. Хаджай, С. М. Кіт, Ю. І. Іванов, О. І. Бекетов) та інші вчені. Для визначення досліджень у цьому напрямі ними було введено термін “патологічна фармакологія”, “фармакологія патологічних процесів”. Сьогодні вивчення дії лікарських речовин у інтактних лабораторних тварин і в умовах експериментальної патології проводиться за міжнародними стандартами, що отримали назву GLP (good laboratory practicy).
Терапевтична дія лікарських засобів реалізується шляхом її впливу на ті чи інші біоструктури організму. Розкриття суті цього впливу дозволяє уявити механізм дії лікарських засобів і прогнозувати побічні ефекти. Для проведення досліджень при створенні нових або поглибленому вивченні відомих лікарських засобів сучасна фармакологія широко використовує різні методи: квантово-хімічні, біохімічні (активність ферментів, стан обміну білків, вуглеводів, ліпідів); електрофізіологічні (зміни біопотенціалу мембран вимірювання іонних струмів); морфологічні та гістохімічні із застосуванням світлової й електронної мікроскопії; фізико-хімічні (рН- потенціометрія, колориметрія, електронний парамагнітний і ядерний магнітний резонанс); імунорадіологічні; радіолігандні; флуоресцентне зондування та ін. У свою чергу фармакологічні методи широко використовуються в різних галузях медицини, передусім у біохімії, фізіології та патологічній фізіології.
Успіхам сучасної фармакології сприяло застосування методів математичного моделювання, які дають можливість провести об'єктивний аналіз отриманих експериментальних даних, оцінити їх кількісно та якісно (питання фармакокінетики, теорії рецепторів та ін.).
Останнім часом розроблено багато підходів до пошуку і створення лікарських засобів, серед яких найпродуктивнішими слід вважати квантово-хімічний та скринінг (від англ, screen – просіювати) та моделювання молекул фармакологічно активних сполук. Результатом є створення ефективних лікарських засобів, близьких за будовою до медіаторів, гормонів, метаболітів та інших біогенних регуляторів, і накопичення великої кількості матеріалу про зв'язок між хімічною структурою і біологічною (фізіологічною) дією різних хімічних речовин. Принцип моделювання сполук з різною спрямованістю фармакологічної дії став значним кроком уперед порівняно з емпіричним (від грец. етреіrіа -дослід) шляхом пошуку лікарських засобів. Використовуючи сучасні комп'ютерні методи та квантово-хімічні розрахунки, фармакологи у співдружності з хіміками намагаються на основі накопичених відомостей про залежність "структура – дія" створити принципово нові сполуки з заданими фармакологічними властивостями.
Експериментальні дослідження біологічно активної речовини (виявлення специфічної активності порівняно з еталонними препаратами[2], встановлення токсичної дії) завершуються складанням попередньої програми (протоколу) клінічних досліджень. Матеріали щодо фармакологічної активності, токсичності, канцерогенних, тератогенних і мутагенних властивостей досліджуваної речовини, економічна довідка про її вартість і можливість виробництва, зразки препарату у лікарських формах тощо надсилають в уповноважений Міністерством охорони здоров'я експертний орган, який після розгляду даних доклінічного вивчення речовини і позитивної оцінки дає дозвіл на її клінічне випробування.
Клінічна фармакологія вивчає вплив лікарських речовин на організм людини. Згідно з визначенням ВООЗ, клінічна фармакологія вивчає взаємодію ліків з організмом людини в умовах патології. Цю галузь науки розвивали Ю. О. Петровський, О. І. Черкес, Б. Є. Вотчал, К. М. Лакін, Я. Б. Максимович, Μ. П. Скакун та інші. Завданням клінічної фармакології є дослідження нових і переоцінка відомих препаратів, удосконалення лікарської терапії, розроблення методів ефективнішого і безпечнішого використання лікарських засобів.
Під час клінічного дослідження нової лікарської речовини для визначення її фармакотерапевтичної дії (виключення психогенного чинника) використовують плацебо (від лат. placeo – подобаюсь), тобто фармакологічно індиферентну речовину, яка зовнішнім виглядом та смаком імітує досліджувану. При цьому хворого не слід інформувати про властивості речовини, яку він приймає. Такий метод дослідження називають сліпим. Лікувальну дію досліджуваної речовини вважають доведеною, якщо вона істотно переважає ефект плацебо, який може бути у 25-30 % випадків. Сьогодні більш адекватним вважають подвійний сліпий метод, коли у невідомій для хворого і лікаря послідовності чергують введення лікарської речовини і плацебо. Про застосування такого методу повідомляють третю особу (наприклад, керівника дослідження). Такий підхід дозволяє нівелювати суб'єктивність оцінки як з боку хворого, так і з боку лікаря в процесі клінічних випробувань.
У процесі розвитку фармакології і накопичення великої кількості матеріалу від неї відокремились і набули самостійності деякі розділи (наприклад, токсикологія, вітамінологія), сформувались нові наукові напрями.
Створення високоефективних знеболювальних, психотропних, протипухлинних, гормональних, протимікробних лікарських засобів сприяло вдосконаленню анестезіології, психіатрії, ендокринології, підвищенню рівня хіміотерапії при онкологічних, інфекційних та інших захворюваннях.
Реакція організму на введення лікарських речовин не завжди однотипна і залежить від генетичних чинників, які визначають характер метаболічних процесів. Спадкові (типові й нетипові) реакції організму при взаємодії його з лікарськими засобами вивчає фармакогенетика. Різні системи організму генетично детерміновані і скоординовані з імунною системою. Тому застосування лікарських засобів може тією чи іншою мірою впливати на імунітет, сприяючи імуностимуляції чи імунодепресії. Це привело до виникнення в 60-х роках імунофармакології, яка вивчає вплив на імунітет як лікарських речовин, так і різних хімічних сполук (ксенобіотиків).
У міру становлення суміжних медико-біологічних наук фармакологія, збагачуючись їх досягненнями і ґрунтуючись на своєму досвіді, справляє істотний вплив на їх розвиток. Наприклад, завдяки успіхам ембріології, педіатрії, геронтології і геріатрії (від грец. geron – старий і iatreia – лікування) почали активно розроблятися питання вікової фармакології, зокрема таких її галузей, як перинатальна фармакологія (досліджує вплив лікарських засобів на плід від 24 тижнів до пологів і на новонародженого до 4 тижнів); педіатрична фармакологія (вивчає особливості дії лікарських засобів на дитячий організм); геріатрична фармакологія (вивчає особливості дії лікарських засобів на організм у похилому та старечому віці, обгрунтовує принципи їх застосування і дозування, веде пошук лікарських засобів, здатних запобігти або зменшити передчасне старіння організму, а також займається лікуванням і профілактикою хронічних захворювань в осіб похилого і старечого віку). Вікова фармакологія має велике значення для розуміння основ взаємодії лікарських речовин і організму.
Радіаційна фармакологія стала складовою частиною радіобіології і радіаційної медицини, яка поряд з вивченням дії відомих лікарських засобів на організм людини і тварин при уражені іонізуючим випромінюванням проводить пошук нових високоефективних радіопротекторів[3] та речовин, що сприяють виведенню радіонуклідів.
У процесі становлення космічної медицини виникла комічна фармакологія. Виявилось, що в умовах невагомості може відбуватися перебудова обміну речовин (зміна мінерального складу кісткової тканини, водно-сольовий дисбаланс) і нейрогуморальної регуляції, порушення функціонального стану серцево-судинної системи та ін. Таким чином, завданням космічної фармакології є створення лікарських засобів, призначених для профілактики і корекції несприятливого впливу на організм людини космічних факторів, а також підвищення розумової і фізичної активності космонавтів.
Фармакотерапія (від грец. pharmacon – ліки, отрута, зілля; therapeia – лікування) – науково обгрунтоване застосування лікарських засобів для лікування конкретного захворювання з урахуванням особливостей перебігу, тривалості хвороби, форми і стадії патологічного процесу, патогенетичних механізмів розвитку хвороби, супутніх захворювань. Фармакотерапія має на увазі лікування окремих захворювань (інфаркт міокарда, виразкова хвороба), клінічна фармакологія віддає перевагу характеристиці лікарського засобу (інсулін, гепарин).
У XX ст. відокремились нові розділи фармакологічної науки. Фітотерапія (від грец. phytos – рослина) вивчає дію на організм фізіологічно активних речовин рослин. Токсикологія (грец. toxicon – отрута, logos – наука) вивчає механізм токсичної дії лікарських засобів і розробляє методи упередження та лікування отруєнь ліками та інших ускладнень фармакотерапії. Хіміотерапія вивчає застосування “хіміотерапевтичних засобів” для лікування і профілактики інфекційних, паразитарних, онкологічних та інших захворювань.
Історія лікознавства і фармакології
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вступ“ на сторінці 2. Приємного читання.
