Фармакодинаміка. Препарат пригнічує синтез білка, ефективний по відношенню до мікобактерій.
При монотерапії швидко викликає появу резистентних штамів.
Показання: туберкульоз легенів, в тому числі при неефективності і непереноси- мості препаратів І ряду.
Побічна дія. Нефротоксичність, тромбоцитопенія, лейкопенія, лейкоцитоз, підвищення рівня сечової кислоти, циліндрурія, гематурія, лейкоцитурія, нейроток- сичний вплив, нервово-м'язова блокада, ототоксична дія, вестибулярні порушення, алергічні реакції, місцево – біль, інфільтрати.
Ізоніазид – похідна гідразиду ізонікотинової кислоти.
Фармакокінетика. Ізоніазид добре всмоктується в травному каналі, може підлягати активному метаболізму при проходженні крізь печінку. Після прийому всередину максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація зберігається 6-24 год. Препарат рівномірно розподіляється в тканинах і рідинах організму. Зв'язок з білками дуже низький: 0–10 %. Препарат проникає крізь плаценту, екскретується з грудним молоком. В печінці ізоніазид ацетилюється з утворенням N-ацетилізоніазиду, потім перетворюється в ізонікотинову кислоту та моноацетилгідразин. Швидкість перетворення генетично детермінована і зумовлена активністю N-ацетилтрансферази. Період напіввиведен- ня при швидкому ацетилюванні 0,5-1,6 год., при повільному – 2-5 год. Екскретується нирками, переважно у вигляді неактивних метаболітів, незначна кількість виводиться з калом.
Фармакодинаміка. Ізоніазид пригнічує синтез міколевих кислот, блокуючи ферменти, що беруть участь в їх синтезі, а також нуклеїнових кислот, порушує структуру зовнішньої клітинної оболонки чутливих мікроорганізмів (рис. 18.5), конкурує з вітамінами, впливає на збудників туберкульозу, лепри, у тому числі на розташовані внутріклітинно і які активно поділяються. Може мати туберкулостатичну, тубер- кулоцидну дію. У зв'язку з тим, що синтез міколевих кислот найбільш виражено відбувається в клітинах, що ростуть, ізоніазид на них проявляє бактерицидну дію, а на клітини, які перебувають у стані спокою, – бактеріостатичну. Ізоніазид володіє
Рис. 18.5. Механізм протитуберкульозної дії ізоніазиду
значною вибірковістю хіміотерапевтичної активності, тому що в тканинах макроорганізму і в інших мікроорганізмів міколеві кислоти відсутні.
Показания. Активний туберкульоз, найбільш ефективний при лікуванні гострих процесів. Ізоніазид призначають у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами, а при змішаній інфекції – з антибіотиками широкого спектра дії, фторхіно- лонами, сульфаніламідами.
Побічна дія. Нейротоксичність у вигляді невритів, збудження, безсоння, судом, психічних порушень, розладів пам'яті, порушень рівноваги. Відзначають сухість у ротовій порожнині, нудоту, закреп, анемію, рідкі алергічні реакції. Побічна дія пов'язана з пригніченням утворення піридоксальфосфату.
Етамбутол – похідна етилендіаміну.
Фармакокінетика. Після перорального прийому всмоктується біля 80 % етамбу- толу. Максимальна концентрація етамбутолу в крові досягається через 2 години. Препарат накопичується в еритроцитах, через 2 години після прийому концентрація етамбутолу в еритроцитах у 2 рази вища, ніж концентрація в плазмі крові. Препарат зв'язується з біками крові (10-40 %), проникає в тканини, через плаценту, надходить в грудне молоко. Період напіввиведення 3,3-3,5 год. Етамбутол екскретується переважно в незміненому вигляді, головним чином із сечею, повністю виводиться через кілька днів. Біля 10-20 % виводиться з фекаліями.
Фармакодинаміка. Проявляє туберкулостатичну дію на мікобактерії туберкульозу, а також на атипові мікобактерії. Механізм дії – пригнічення нуклеїнового обміну.
Активний по відношенню до мікобактерій, які резистентні до інших протитуберкульозних препаратів.
Показання. Легенева та позалегенева форми туберкульозу (призначають лише в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами); інфекції, які викликані чутливими атиповими мікроорганізмами.
Побічна дія. Неврит зорового нерва з порушенням сприйняття кольору, крововиливи в сітківку, запаморочення, головний біль, галюцинації, дезорієнтація, парестезії, периферичний поліневрит, реакції гіперчутливості, анорексія, печія, нудота, блювання, діарея, металевий присмак у роті, біль у животі, жовтяниця, порушення функції печінки, рідко нефрит, лейкопенія, тромбоцитопенія, загострення подагри.
Етіонамід, протіонамід – похідні тіоаміду ізонікотинової кислоти, впливають на мікобактерії, механізм дії подібний до ізоніазиду. Етіонамід може проникати в ін- капсульовані утворення і порожнини. Етіоанамід та протіонамід мають бактерицидну дію і гальмують розвиток стійкості до інших протитуберкульозних препаратів, мають синергізм по відношенню до них.
Показання: туберкульоз легеневої і позалегеневої локалізації (при непереноси- мості препаратів І ряду), призначають лише у складі комбінованої терапії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Протитуберкульозні лікарські засоби“ на сторінці 2. Приємного читання.
