– офлоксацин (флоксан);
– пефлоксацин (абактал);
– ломефлоксацин (окацин, ломадей);
– еноксацин (пенстрекс).
• 3. Хінолони III покоління (або фторхінолони II покоління, “респіраторні” фторхі- нолони, антипневмококові фторхінолони):
– левофлоксацин (таванік, лефлоцин);
– спарфлоксацин (спарфло).
• 4. Хінолони IV покоління (або фторхінолони III покоління, “респіраторні” фторхінолони, які додатково впливають на анаеробні бактерії):
– моксифлоксацин (авелокс);
– геміфлоксацин (фактив, гемікс);
– гатифлоксацин (тебрис).
Механізм протимікробної дії. У молекулі кожного похідного хінолонів є фрагмент піридону, який визначає основний механізм їх антимікробної дії. За рахунок цього фрагменту відбувається блокування специфічних, життєво важливих для бактерій ферментів регуляції нормальної роботи генетичного апарату – ДНК-гірази (топоізомерази II типу та топоізомерази IV типу). ДНК-гіраза закручує і розкручує суперспіраль ДНК у процесі транскрипції і реплікації, зчитування генетичної інформації та поділу клітин. Таким чином, фермент здійснює упорядковану укладку бактеріальної хромосоми, довжина якої у розкрученому стані складає біля 1000 мкм, а розмір самої бактеріальної клітини – всього лише 1 мкм (Люльман X. та ін., 2008). Під дією ферменту з ниток хромосом утворюються петлі шляхом розривів і зшивання кінців без обертання всієї нитки ДНК. Хінолони проявляють бактерицидну дію за рахунок потужної і вибіркової блокади ДНК-гірази, внаслідок чого нитки ДНК мікроорганізмів не зшиваються і життєдіяльність мікробної клітини порушується. При низьких концентраціях хінолонів розвивається бактеріостатичний ефект.
Характеристика хінолонів І покоління. До хінолонів І покоління високочутливі грамнегативні бактерії, крім синьогнійної палички. Піпемідова кислота володіє більшим спектром дії, ніж інші препарати, тому її можна призначати при нечутливості грамнегативної мікрофлори (навіть синьогнійної палички) до інших препаратів.
Препарати добре всмоктуються з ШКТ, при цьому оксолінієва кислота краще, ніж налідиксова, хоча перша переноситься хворими гірше. Хінолони міцно зв'язуються з білками плазми крові, тому погано проникають в тканини. Швидко виводяться з сечею, де створюються терапевтичні концентрації препаратів.
Показання до застосування. Враховуючи параметри фармакокінетики, ці препарати використовують тільки для лікування інфекцій сечовивідних шляхів, зокрема гострого циститу, уретриту, простатиту, а також для профілактики частих їх рецидивів (зокрема у жінок) по 400 мг 2 рази на добу. При цьому слід пам'ятати, що ці препарати не слід призначати при гострому пієлонефриті. Піпемідову кислоту застосовують також як місцевий уроантисептик у супозиторіях по 200 мг на ніч протягом 7-10 днів..
Побічні ефекти хінолонів І покоління. Можливі розвиток алергічних (шкірна висипка) та диспепсичних (нудота, блювання, діарея, болі в ділянці шлунка) реакцій, фотодерматозів, енцефалопатій (внаслідок пригнічення рецепторної дії ГАМК виникають головний біль, порушення сну, тремор, тривожність, у великих дозах можливі судоми), токсичне ураження печінки.
Похідні фторхінолону
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синтетичні протимікробні засоби різної хімічної структури“ на сторінці 2. Приємного читання.
