• 1.3. Лікування інфекцій, викликаних нокардіями.
• 1.4. При паракокцидіомікозі.
• 1.5. Лікування токсоплазмозу та малярії.
• 1.6. При трахомі та орнітозі.
• 1.7. Профілактика чуми.
II. Місцеве застосування:
• 2.1. Для лікування бактеріальних кон'юнктивітів, у допоміжному лікуванні трахоми, а також для їх профілактики, у тому числі для профілактики гонорейних блефаритів (бленорея) у новонароджених застосовують у вигляді 30 % або 20 % розчинів та 30 % очних мазей сульфацетамід (сульфацил натрію).
• 2.2. Срібні солі сульфаніламідів використовуються місцево у вигляді мазей, кремів при опіках, трофічних виразках та пролежнях.
Побічні ефекти сульфаніламідів.
• 1. Алергічні реакції – найчастіші ускладнення, особливо часта шкірна висипка, іноді з підвищенням температури. Зрідка – більш небезпечні ефекти, зокрема синдром Стівенса – Джонсона (мультиформна еритема із високим рівнем смертності), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла) – некроз всіх шарів шкіри з їх відшаруванням, ураженням внутрішніх органів та частим (25 %) летальним наслідком.
• 2. Кристалурія із пошкодженням ниркових канальців та появою симптомів ниркової кольки.
• 3. Ураження клітин крові (порушення гемопоезу) – лейкопенія, агранулоцитоз, апластична і гемолітична анемії (остання розвивається при вродженому дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази). Необхідно контролювати картину крові при прийманні сульфаніламідів.
• 4. Білірубінова енцефалопатія – гіпербілірубінемія у новонароджених.
• 5. Дисбактеріоз.
• 6. Фоточутливі реакції.
Комбіновані препарати сульфаніламідів з іншими засобами Комбінація сульфаніламідів з похідними бензилпіримідинів Бензилпіримідини – триметоприм і піриметамін – порушують наступний етап синтезу нуклеїнових кислот. Вони блокують дигідрофолатредуктазу, що порушує подальший синтез та обмін білків. Людський аналогічний фермент стійкіший до дії цих засобів. Бензилпіримідини мають більшу ліпофільність і краще розподіляються в тканинах організму, ніж сульфаніламіди, тому в комбінованому препараті на 1 частину триметоприму припадає 5 частин сульфаніламіду, а на 1 частину піриметамі- ну – 20 частин сульфаніламіду.
Триметоприм – слабка основа і концентрується в простатичній і піхвовій рідинах, які мають кислу реакцію, що дозволяє йому проявляти більшу антибактеріальну активність у цих середовищах, ніж інші антимікробні препарати.
До високих концентрацій триметоприму у сечі (100 мг всередину кожні 12 год) чутливі більшість мікроорганізмів. Препарат можна застосовувати як засіб моно- терапії за наявності гострих інфекцій сечовивідних шляхів.
До бензилпіримідинів можуть бути стійкими окремі мікроорганізми, наприклад, деякі бактерії кишечної групи, Haemophilus та інші.
Побічні ефекти. Бензилпіримідини, як і інші антифолатні препарати, викликають побічні ефекти, пов'язані з дефіцитом фолієвої кислоти, – мегалобластну анемію, лейкопенію, агранулоцитоз. Антидот бензилпіримідинів – фолієва кислота, яку обов'язково необхідно призначати хворим після початку застосування бензилпіримідинів для попередження токсичного впливу останніх на клітини кровотворної системи. Високі дози триметоприму викликають гіперкаліємію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сульфаніламіди“ на сторінці 3. Приємного читання.
